Connect with us

Суспільство

Mихайло Чернічкін. Хронікер швидкості й сили

Published

on


Камера М. Чернічкіна документувала епоху, у якій спорт був і видовищем, і ідеологією, і формою національної самоідентифікації

У 80 років Михайло Чернічкін залишається не просто ветераном фотожурналістики, а справжньою людиною-архівом українського спорту, культури, політичних подій 1970-х – початку 2000-х. Багато років він пропрацював в Укрінформі.

СПОРТ, СПОРТ, СПОРТ

Його камера фіксувала не просто перемоги чи поразки, вона документувала епоху, у якій спорт був і видовищем, і ідеологією, і формою національної самоідентифікації. Знімкував виступи української збірної команди на Олімпійських іграх у Нагано (Японія), Сіднеї (Австралія), Солт-Лейк-Сіті (США), Афінах (Греція), Турині (Італія), Пекіні (Китай), Ванкувері (Канада) і  Лондоні (Велика Британія). Його світлини друкувалися і досі друкуються у багатьох найвпливовіших виданнях світу. 


Олімпійська чемпіонка 1980 року, 12-разова чемпіонка СРСР Стелла Захарова отримує настанови від свого тренера перед виходом на поміст під час чемпіонат СРСР зі спортивної гімнастики, Київ, 1980 рік.

Українська гандболістка, олімпійська чемпіонка монреальської і московської Олімпіад, бронзовий призер Олімпіади в Сеулі у складі збірної СРСР з гандболу Зінаїда Турчина (в центрі) тримає Кубок європейських чемпіонів під час святкування 8-ї перемоги гандболісток київського  «Спартака» на Республіканську стадіоні у Києві, 1981 рік.
Українська гандболістка, олімпійська чемпіонка монреальської і московської Олімпіад, бронзовий призер Олімпіади в Сеулі у складі збірної СРСР з гандболу Зінаїда Турчина (в центрі) тримає Кубок європейських чемпіонів під час святкування 8-ї перемоги гандболісток київського «Спартака» на Республіканську стадіоні у Києві, 1981 рік.

Українська фехтувальниця на шаблях Ольга Харлан (праворуч) робить переможний укол у фіналі командного турніру під час Олімпіади 2008 року у Пекіні
Українська фехтувальниця на шаблях Ольга Харлан (праворуч) робить переможний укол у фіналі командного турніру під час Олімпіади 2008 року у Пекіні.

Українські фанатки уболівають за збірну команду України перед грою зі збірною Італії на чемпіонаті світу з футболу у Німеччині 2006 року.
Українські фанатки уболівають за збірну команду України перед грою зі збірною Італії на чемпіонаті світу з футболу у Німеччині 2006 року.

Гравці регбійного клубу «Авіатор» (Київ) борються за м’яч під час відбіркового матчу з командою із Румунії.
Гравці регбійного клубу «Авіатор» (Київ) борються за м’яч під час відбіркового матчу з командою із Румунії.

Спортивна фотографія — один із найскладніших жанрів. Вона вимагає не лише технічної майстерності, а й інтуїції: вміння передбачити мить, коли рух перетворюється на знак. Чернічкін володіє цим відчуттям бездоганно. Він натискав на кнопку камери в мить максимальної напруги: удар, стрибок, кидок, секунда перед тріумфом або поразкою.

Футболіст «Динамо» (Київ) Олег Блохін (ліворуч) бореться за м’яч із суперником під час футбольного матчу  між командами «Динамо» (Київ) та «Торпедо» (Москва), Київ, 1979 рік.
Футболіст «Динамо» (Київ) Олег Блохін (ліворуч) бореться за м’яч із суперником під час футбольного матчу між командами «Динамо» (Київ) та «Торпедо» (Москва), Київ, 1979 рік.

Велосипедисти проїжджають по трасі на масиві Русанівка під час традиційної весняної велогонки, Київ, 1985 рік.
Велосипедисти проїжджають по трасі на масиві Русанівка під час традиційної весняної велогонки, Київ, 1985 рік.

Футболісти команди «Дніпро» вітають свого тренера Володимира Ємця з першим «золотом» чемпіонату СРСР на стадіоні «Метеор», Дніпропетровськ, 1983 рік.
Футболісти команди «Дніпро» вітають свого тренера Володимира Ємця з першим «золотом» чемпіонату СРСР на стадіоні «Метеор», Дніпропетровськ, 1983 рік.

Борець із Сум Михайло Маміашвілі проводить кидок і стає чемпіоном світу з греко-римської боротьби, Палац спорту, Київ, 1983 рік.
Борець із Сум Михайло Маміашвілі проводить кидок і стає чемпіоном світу з греко-римської боротьби, Палац спорту, Київ, 1983 рік.

Учасник чемпіонату СРСР із п'ятиборства падає під час змагання на трасі конкуру на спортивній арені ВДНГ, Київ, 1979 рік.
Учасник чемпіонату СРСР із п’ятиборства падає під час змагання на трасі конкуру на спортивній арені ВДНГ, Київ, 1979 рік.

Вікторія Сірих (дівоче прізвище, пізніше відома як Вікторія Безсонова), чемпіонка світу та призерка європейських першостей із художньої гімнастики, а згодом – відома тренерка, мати знаменитої гімнастки Ганни Безсонової, виступає під час VII Спартакіади 1979 року у Москві.
Вікторія Сірих (дівоче прізвище, пізніше відома як Вікторія Безсонова), чемпіонка світу та призерка європейських першостей із художньої гімнастики, а згодом – відома тренерка, мати знаменитої гімнастки Ганни Безсонової, виступає під час VII Спартакіади 1979 року у Москві.

Футболісти «Динамо» (Київ) вітають своїх уболівальників на Республіканському стадіоні у Києві після перемоги над московським «Спартаком» із рахунком 2:0, у результаті чого вони стали дев’ятиразовими чемпіонами СРСР, 31 жовтня 1980 року.
Футболісти «Динамо» (Київ) вітають своїх уболівальників на Республіканському стадіоні у Києві після перемоги над московським «Спартаком» із рахунком 2:0, у результаті чого вони стали дев’ятиразовими чемпіонами СРСР, 31 жовтня 1980 року.

Він знімав тоді, коли плівка не прощала помилок, а кожен кадр мав ціну. Саме тому в його роботах майже немає випадковості, а тільки вивірена композиція, пластика тіла і драматургія спортивної дії. Не дарма Михайла Чернічкіна вважають одним із найкращих спортивних репортерів України, його відзначили званням «Заслужений працівник культури».

ПОРТРЕТИ СИЛИ І ХАРАКТЕРУ

Окрема сторінка творчості Чернічкіна — репортажні портрети тренерів і гравців київського «Динамо» Валерія Лобановського, гандбольного клубу «Спартак» Ігоря Турчина та інших. Емульсія плівок ввібрала тонкі образи, психологічні, емоційні портрети людей відповідальності. У зморшках облич, у напрузі погляду, в жорсткій поставі рук він зчитує не лише спортивний досвід, а й характер епохи.

Легендарний тренер ФК «Динамо» (Київ)  Валерій Лобановський  і начальник  команди Михайло Коман (зліва направо) стежать за футбольним матчем із тренерської лави на Республіканському стадіоні у Києві, 1978 рік.
Легендарний тренер ФК «Динамо» (Київ) Валерій Лобановський і начальник команди Михайло Коман (зліва направо) стежать за футбольним матчем із тренерської лави на Республіканському стадіоні у Києві, 1978 рік.

Легендарний тренер київської жіночої команди «Спартак» із гандболу Ігор Турчин стежить за перебігом матчу з тренерської лави, Київ, 1987.
Легендарний тренер київської жіночої команди «Спартак» із гандболу Ігор Турчин стежить за перебігом матчу з тренерської лави, Київ, 1987.

Його фотографії спортсменів — глибоке візуальне дослідження антропології радянського і пострадянського спорту: дисципліна, контроль, мовчазна вимогливість і внутрішня самотність лідера.

Його репортажі особливо цінні сьогодні, бо вони фіксують перехідність: зміну символів, форм, інтонацій. Спорт тут стає дзеркалом важливих, глобальних соціальних трансформацій.

Чернічкін знімає тренування як надважку людську працю: виснаження, концентрацію, момент після фінального свистка, коли напруга спадає і з’являється справжнє обличчя.

ЗАВЖДИ ВСЕРЕДИНІ ПОДІЇ

Але Чернічкін знімав не лише спорт. Спорт був доброю школою, як навчитися тримати подих і не тремтіти, коли мить вирішує все. Була політика. Він умів бачити владу не зверху, а знизу, з рівня асфальту, де стоїть людина, яка вперше перестала мовчати.

Були миротворчі місії. Він фіксував крихкий стан між «ще можна» і «вже пізно». Людей, які тримають світ.

Наметове містечко учасників студентського голодування на площі Жовтневої революції (нині Майдан Незалежності), Київ, жовтень 1990 року.
Наметове містечко учасників студентського голодування на площі Жовтневої революції (нині Майдан Незалежності), Київ, жовтень 1990 року.

Були студентські голодування на граніті. Юні обличчя, у яких ще немає зморщок, але вже є історія. Хребет, який формується не від штанги, а від рішення протестувати, йти на самопожертву, лежати на холодному камені, бо інакше не можна, інакше не перемогти. Його камера запам’ятовувала.

І були Майдани. Як серцебиття країни. Дим, сніг, вогонь, пісня, смерть і обличчя, які стають старшими за одну ніч. Чернічкін знімав революції так само, як фінали матчів: він знав, що таке вирішальна мить. 

У його кадрах немає пафосу. Є гідність. Немає метушні, а є напруга. Немає випадкових людей, кожен на своєму місці, навіть якщо це місце на краю історії.

Він фотограф, який не тікав від часу і не біг за ним. Він ішов поруч і вмів зупинити його одним клацанням затвора.

ДОСЛІДНИК УКРАЇНСЬКОЇ ФОТОГРАФІЇ

Принципово важливо, що Михайло Чернічкін відзначився як дослідник історії української фотографії до 1917 року. Його інтерес до джерел медіуму свідчить про глибше розуміння фотографії як культурного явища. Він працює із архівами, іменами, забутими сюжетами, повертаючи українській фотографії історичну тяглість, яку довго намагалися стерти або підмінити імперськими наративами. Робить справжні відкриття, знаходить давно загублені історичні світлини. У цьому сенсі Чернічкін відбудовував міст між імперською фотографічною традицією та сучасною українською візуальною культурою, відкриваючи нові факти з фотографічного життя тогочасної України. Він заново відкрив біографію відомого київського фотографа і поета Володимира (Влодзімежа) Висоцького. Ательє якого розташовувалось на Хрещатику і стало потужним осередком української і польської культур. Підкреслюючи ключову роль Висоцького у фіксації української культури, зокрема фотографування Лесі Українки та Івана Франка, Михайло розглядає його світлини та літературну творчість як безцінний доробок для національного відродження України, попри польське походження. Чернічкін буквально заривався в фонди архівів і бібліотек, вишукуючи по крихтах безцінні свідоцтва, документи, світлини.

Фотокореспондент Укрінформу Михайло Чернічкін на Республіканському стадіоні у Києві, 1979 рік. Фото Володимира Раснера
Фотокореспондент Укрінформу Михайло Чернічкін на Республіканському стадіоні у Києві, 1979 рік. Фото Володимира Раснера

ФОТОГРАФ ЯК СВІДОК

80 років! Ювілей фотографа, свідка цілої епохи змін, який працює, не втрачаючи внутрішньої дисципліни і професійної честі. Доробок Михайла Чернічкіна — якоюсь мірою ностальгія і матеріал для майбутніх досліджень, виставок, переосмислень.

Він пише світлом історію українського спорту, України: без пафосу, але з гідністю; без випадкових ефектів, але з глибоким розумінням моменту. Михайло Чернічкін ловив миті скаженого руху буття… і тишу, в якій чутно, як народжувалася країна.


Олександр Ляпін, художник, мистецтвознавець


Перше фото: Фотокореспондент Укрінформу Михайло Чернічкін знімає футбольний матч на Республіканському стадіоні у Києві, 1979 рік. Фото з архіву Михайла Чернічкіна

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства



Джерело

Суспільство

Критика проєкту Цивільного кодексу у 95% стосується вже наявних норм

Published

on



Принцип “доброзвичайність” у новому Цивільному кодексі замінить радянський термін “моральні засади суспільства”, а критичні зауваження до проєкту у 95% випадків пов’язані з нормами, які вже існують.

На цьому наголосив співавтор документа, голова підкомітету з питань діяльності органів юстиції, органів виконання покарань та пробації Комітету Верховної Ради з питань правової політики Ігор Фріс (фракція “Слуга народу”) в етері Українського радіо, передає Укрінформ.

“Критика Цивільного кодексу в основному стосується однієї книги – це книга “Сімейне право”, яку кожен чомусь зараз повинен був почати детально вичитувати і коментувати, розуміючи або не дуже розуміючи норми, які там прописані. І дивним є те, що, напевно, 95% хейту і коментарів стосуються норм, які фактично існують у чинному Сімейному кодексі і закріплені в його нормах. Це стосується шлюбу, сім’ї, прізвища, права на прізвище, питання примирення в суді при розлученні”, – заявив Фріс.

Він додав, що багато цих норм сьогодні узгоджені регулятором і не зазнавали жодної критики з 2004 року.

Коментуючи принцип доброзвичайності, який є в новому Цивільному кодексі ключовим, депутат зауважив, що раніше це називалося принцип “моральних засад суспільства”.

“Інститут української мови переклав радянський рудимент “моральні засади суспільства” сучасною українською мовою, надавши йому визначення “доброзвичайність”. Тобто в перекладі зі старої радянської це означає моральні засади суспільства… На моє розуміння, це визначає те, що прийнято в нашому суспільстві. Норми, які притаманні українському суспільству, повинні бути в основі будь-яких правовідносин між громадянами”, – наголосив Фріс.

У контексті закидів щодо того, що “за доброзвичайністю можна дискримінувати будь-яку особу”, він підкреслив: закон каже, що не є дискримінацією захист доброзвичайності.

“Я вам наведу маленький приклад. Якщо український законодавець ухвалить закон про те, що в публічних місцях в Україні заборонено носити хіджаб, то певна категорія суспільства, яка носить хіджаб, може сказати, що це дискримінаційна норма, спрямована проти них. А ми кажемо, що в українському суспільстві, в українській доброзвичайності в публічних місцях не носять хіджаб. Тому це є не дискримінація, а захист цієї доброзвичайності”, – сказав один з авторів проєкту.

За його словами, будь-яке поняття, яке визначається нормами моралі, є оціночним, у кожному суспільстві мораль і етика – це оціночні судження.

“Натомість норми Цивільного кодексу і цивільного права – формальні, вони чітко визначені щодо прав, обов’язків, виконання цих обов’язків і здійснення цих прав певним суб’єктами нашого суспільства. Що можуть робити малолітні, неповнолітні, які обов’язки батьків, яким чином вони повинні утримувати дітей, як діти повинні утримувати батьків, яким чином здійснюються різноманітні правочини, коли потрібно нотаріальне посвідчення, коли воно не потрібно, як спадкується майно, які рівні черг спадкування є – це основні елементи. Вони всі чітко виписані і регламентовані нормами законодавства, які не можуть трактуватися по-іншому”, – зазначив депутат.

Натомість, за його словами, судова практика “вже врегулювала багато питань, які на сьогодні написані в цьому Кодексі і відтворені з попереднього”.

Коментуючи положення про захист прав добросовісного набувача, критики якого заявляють, що йдеться про легалізацію краденого майна, Фріс нагадав, що був автором закону №12089 щодо посилення захисту прав добросовісного набувача, за яким вже є судові рішення, і Європейський суд з прав людини визнав, що його норми забезпечують право власності фізичної особи, гарантоване Конституцією України, є людиноцентриськими та підлягають обов’язковому захисту.

Читайте також: Цифрові активи та інформаційний спокій: Стефанчук розповів про новації у проєкті Цивільного кодексу

“Тому будь-які інсинуації про те, що хтось щось у когось забере – це абсолютна нісенітниця. Для того щоб суд ухвалив відповідне рішення, особа має бути недоброчесною. А в доброчесної особи, яка на законних підставах купила, заплатила гроші і зареєструвала своє право власності, не можна просто так забрати, не повернувши їй нічого взамін”, – заявив один з авторів проєкту Цивільного кодексу.

Стосовно закидів щодо поспіху з ухваленням документа він нагадав, що проєкт Цивільного кодексу був оприлюднений на сайті Верховної Ради 2 місяці тому для публічного обговорення, а робота над документом тривала майже сім років.

“Час, який був витрачений інститутами і лінгвістами для формування саме українського тексту Цивільного кодексу, висновки міжнародних інституцій, наукових інституцій, найбільших українських університетів і кафедр цивільного права, які також є учасниками робочої групи… Мені здається, що це не дуже швидкий процес. Особливо, якщо зважити, що Господарський кодекс був скасований 2 роки тому, і саме з цього моменту почалася дуже активна робота над нормами нового ЦК, щоби ми не залишили право юридичних осіб поза межами цивільного законодавства. Тому мені, навпаки, здається, що це один з найдовших законопроєктів, який розроблявся в стінах цього парламенту”, – підкреслив депутат.

Як повідомлялося, 28 квітня Верховна Рада України ухвалила у першому читанні проєкт нового Цивільного кодексу.



Джерело

Continue Reading

Суспільство

Суд відмовив колишньому керівнику одеських митників у поверненні посади Анонси

Published

on



Шостий апеляційний адміністративний суд відмовився задовольняти скаргу адвокатів колишнього оільника Одеської митниці Михайла Грібанова.

Як повідомив Центр публічних розслідувань, згідно із постановою суду, адвокати ексочільника митниці скаржилися на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду, який відмовив Михайлу Грібанову у задоволенні позову проти звільнення митника з посади.

Звільнили його за те, що за період його керування митницею він не впорався із забезпеенням запланованих надходжень, що спричинило бюджету України збитків на майже 4 мільярда гривень. Сам посадовець наполягав, що на той час він перебував на іспитовому терміні і йому не визначили будь-яких завдань на строк випробування, ключових показників, визначених з урахуванням посадових обов’язків державного службовця, а також дотримання ним загальних правил етичної поведінки та вимог законодавства у сфері запобігання корупції.

Також він наполягав, що попередження про звільнення не містило жодних обставин, з якими Державна митна служба пов’язувала б факт невиконання поставлених завдань, ключових показників. І що введення карантину у більшості країни Європи та Азії спричинило спад ділової та економічної активності, що вплинуло на показники діяльності Одеської митниці Держмитслужби. Утім суд він не переконав. 

Михайло Грібанов був призначений на посаду 5 березня 2020 року з випробувальним строком 3 місяці. Вже у травні того ж року керівництво Держмитниці дійшло висновку про його невідповідність займаній посаді. Тоді він намагався позовом до суду заборонити керівництву Державної митної служби України звільняти його. 

Він планував подати позов про визнання дій Державної митної служби України щодо вручення 15 травня 2020 року попередження про звільнення його з посади начальника Одеської митниці Держмитслужби у зв’язку із встановленням невідповідності займаній посаді протиправними та зобов’язання Державної митної служби України відкликати попередження. Проте суд відмовив Михайлу Грібанову. 


Кирило Бойко



Джерело

Continue Reading

Суспільство

На трасі Одеса-Рені сталася ДТП із постраждалими

Published

on


Автопригода сталася 28 квітня на трасі сполученням Одеса–Рені неподалік села Байрамча Саратської громади. Про це повідомили у поліції.

Попередньо встановлено, що 46-річна жителька Одеси, керуючи автомобілем LEXUS, була неуважною та допустила з’їзд у кювет. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди постраждав 51-річний чоловік кермувальниці. Його доставили до лікарні з різними тілесними ушкодженнями.

Сама водійка не постраждала. Перевірка жінки на стан сп’яніння встановила, що вона була тверезою.

Слідчі внесли до ЄРДР відомості щодо порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Це карається штрафом від 51 до 85 тисяч гривень або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.

Триває слідство. Для встановлення усіх обставин події буде проведено низку експертиз. 



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.