Епішельфове озеро у фіорді Мілн — останнє велике водоймище такого типу, що збереглося в канадській Арктиці. Принаймні, так було донедавна. Однак, як і багато великих льодовиків та коралових рифів Землі, воно перестало існувати, пише IFLScience.

Зазначимо, що епішельфові озера — це прісноводні водойми, що утворюються біля гирл фіордів завдяки плавучим шельфовим льодовикам, які фактично слугують бар’єром, що відокремлює прісну воду від холодної морської води ззовні. Замість того, щоб одразу потрапляти в море, прісна вода, що стікає з суші та льодовиків, накопичується в таких озерах.

За словами вчених, важливість таких водойм полягає в тому, що вони можуть стати домівкою для унікальних екосистем, а для гляціологів вони є цінним джерелом інформації про світ, що постійно змінюється.

У минулому епішельфове озеро у фіорді Мілн було особливим об’єктом. Водойма розташована на півночі острова Елсмір і вважається останнім великим озером такого типу в канадській Арктиці — принаймні, так було донедавна.

Місцевою мовою інуктітут назва цього регіону означає “місце, де лід ніколи не тане”. Він розташований у межах так званої “Зони останнього льоду” (Last Ice Area) — частини територій Канади та Гренландії, де, згідно з прогнозами, морський лід збережеться довше, ніж будь-де ще в Північній півкулі. Але тепер у цьому унікальному середовищі почали з’являтися тріщини.

За словами дослідників, протягом десятиліть цей регіон зазнавав впливу потепління, яке призвело до зменшення площі гігантського шельфового льодовика Мілна, що утримував води озера. Шість років тому, у 2020 році, ситуація досягла критичної точки: шельфовий льодовик зруйнувався, втративши 45 % своєї площі. Всього за кілька місяців вода з озера у фіорді Мілн витекла в навколишній Північний Льодовитий океан.

Тепер у новому дослідженні канадські вчені зафіксували зникнення арктичного озера, використовуючи дані щорічних вимірювань характеристик води, супутникові знімки та результати польових спостережень. Відомо, що багато найцінніших відомостей вчені отримали вже після 2020 року. Дані також показали, що до липня 2022 року солонувата вода повністю витіснила прісну воду, характерну для цього озера.

За словами співавтора дослідження, доктора Ендрю Гамільтона, такі озера є унікальними тим, що прісноводна екосистема розташована безпосередньо над морською, відокремлена від неї лише тонкою межею між прісною та солоною водою. Коли шельфовий льодовик зруйнувався, ця унікальна екологічна структура зникла.

Ще більш тривожним видається те, що надії на відновлення майже немає, оскільки прісна вода, що надходила до фіорду Мілн, мала пряме сполучення з Північним Льодовитим океаном. Якщо шельфовий льодовик не відновиться — а це вкрай малоймовірно в найближчому майбутньому — з унікальним озером можна попрощатися.

Інші новини науки

Перстень з написом “Севаста Марія Скулена” публічно представили у Златограді 5 вересня 2026 року археолог професором Микола Овчаров та інженер Олександр Мітушев, у зареєстрованій приватній колекції якого знаходиться цей предмет, пише Arkeonews.

За даними Болгарського інформаційного агентства, знахідка походить із території площею від чотирьох до п’яти кілометрів поблизу Златограда, що простягається в бік грецького кордону. Первісний археологічний контекст артефакту невідомий, що обмежує можливості щодо точного визначення місця проживання Марії або обставин втрати персня.

Спеціаліст із сигілографії Дімітар Стоіменов розшифрував грецький напис як “Севаста Марія Скулена”. Літери були викарбувані дзеркально, щоб вони правильно відображалися під час відбитка персня у м’якому воску.

Жіночі персні-печатки візантійського періоду зустрічаються набагато рідше, ніж чоловічі. Це робить цей предмет особливо цінним для істориків, оскільки він безпосередньо пов’язує жінку, ім’я якої відоме, з інструментом документальної влади.

За формою літер перстень датується серединою XIV століття, ймовірно, 1330-ми — 1350-ми роками. Овчаров зазначив, що, ймовірно, кільце було виготовлено в провінційній майстерні Візантійської імперії в період правління династії Палеологів.

Титул “севаст” також дає підказку щодо соціального становища Марії. Колись цей титул був зарезервований для осіб дуже високого рангу, але до XIII–XIV століть його статус змінився, і його почали використовувати також серед провінційної еліти.

Існує можливий зв’язок між Марією та родиною Скулес, згаданою в документах з того самого широкого регіону. Овчаров процитував документ 1338 року з Великої Лаври на горі Афон, у якому згадується Севаст Скулес як землевласник у східній частині Серреської рівнини. Вчений припустив, що Марія Скулена могла бути його дружиною.

Життя Марії Скулени неможливо повністю реконструювати. Історики не знають, які документи вона скріплювала печаткою та наскільки великим був її вплив. Але перстень свідчить, що її ім’я було достатньо важливим, аби його вигравіювали на золоті та відтворили у воску.

Інші новини науки

• Упродовж майже 180 років вчені досліджували переважно акрополь Німруда, столиці Ассирійської імперії. Тепер археологи зосередилися на Нижній частині міста, де збереглися вулиці, житлові будинки та інші елементи міського життя.
• Під Термами Траяна у Римі відкрили монументальну римську настінну мозаїку I століття. Експозиція містить не лише мозаїку, а й велику римську фреску.