Даніїл народився 24 жовтня 1993 року у Донецьку. Щоліта він приїжджав до бабусі в Маріуполь.

«Це моє друге рідне місто, тут у мене багато родичів», – казав хлопець.

Даніїл любив грати на PlayStation, збирати каміння з відбитками давніх рослин, марив уламками амфор і, коли знаходив їх, шліфував і вичищав – дуже з того тішився. Любов до історії перейняв від батька. Зокрема, добре знав історію Німеччини.

У 2013 році хлопець завершив службу в армії та вступив до Донецького національного технічного університету. Здобував освіту заочно, а у вільний час працював на шахті, як тато і дідусь.

Коли у 2014 році почалась війна з РФ, Даніїл ще певний час був у Донецьку. За словами найкращого друга Віктора, спершу його товариш не надто підтримував Майдан і одного разу вони добряче посперечались на цю тему, тож більше її не порушували.

«Але потім він сам зрозумів, якою є ситуація, що пропонує та сторона, а що — наша. Усвідомив, що краще йти за своєю країною», – заявив друг.

Тоді у Донецьку відбувалися проукраїнські мітинги і Даніїл із Віктором стали активістами. Їх навіть сильно побили фізично на одному з останніх мітингів за Україну у квітні 2014 року. Після повної окупації Донецька Даніїл виїхав у Маріуполь.

У 2015 році у нього народився син Владислав, якого вважав своїм найбільшим здобутком. «Мій син – моє світло! Він мотивує мене на досягнення нових цілей!», – казав Даніїл.

Коли того року росіяни почали бомбити Східний район Маріуполя і там стало нестерпно, то чоловік виїхав до Теребовлі Тернопільської області. Згодом підписав контракт із 44-ю артбригадою імені гетьмана Данила Апостола.

Був артилеристом-навідником, обіймав пост командира відділення взводу управління командира батареї і три роки їздив на ротації в АТО. А коли контракт із ЗСУ скінчився у 2019 році, Даніїл не захотів підписувати новий – повернувся до Маріуполя. Він довго шукав себе, не знав, де працювати.

Але у реформу поліції чоловік тоді повірив. Зокрема, Даніїл повірив Михайлу Вершиніну, ексбійцю «Правого сектору», теж переселенцю, який на той момент працював у поліції на Донеччині.

«Він прагне змін, я йому довіряю, саме тому пішов туди. Я буду не «мусором», а чесним правильним поліцейським», – зазначив чоловік. І почав працювати в управлінні патрульної поліції Донецької області.

Поліцейським він був і під час патрулювання, і у вільні хвилини. Чоловік просто марив службою, згадує сестра Ольга.

«Справжній. Чистий. Ідеаліст. Дуже правильний хлопець і світла людина. Ні в кого не йшов на повідку. Мав свої принципи – розумні, трохи ідеалістичні, але для його віку це було нормально. І він чітко їх дотримувався», – розповів Михайло.

Даніїл навчався у Маріупольській академії поліції, після якої працював у слідчому ізоляторі, де контролював дотримання пропускного режиму.

Коли розвідка західних союзників доповіла, що буде повномасштабна війна з РФ, він написав рапорт на звільнення з поліції, щоб знову піти до лав ЗСУ. Але зі служби Даніїла не відпустили, бо поліція теж матиме безліч роботи: потрібно ганяти мародерів, допомагати цивільним тощо.

Під час повномасштабного вторгнення РФ правоохоронець захищав Маріуполь. Зокрема, попри смертельну небезпеку, їздив у Лівобережний район міста, аби надати місцевим допомогу.

У квітні 2022 року Даніїл передислокувався на завод «Азовсталь».

«Усім нам було дуже страшно. Але в будь-якому випадку він тримав себе в руках, хоча розумів, що фінал може бути найгіршим», – сказав Михайло, який тоді був начальником поліції Маріуполя.

Правоохоронець разом з іншими поліцейськими тоді евакуював із міста понад 4 000 людей, з них близько тисячі – діти. Чоловік допомагав постраждалим, розбирав завали знищеного окупантами драматичного театру, брав участь у боях за «Азовсталь» і зводив укріплення.

«Даніїл до останнього був вірний присязі, допомагав людям. Він був одним із тих поліцейських, які рятували немовля в пологовому, який розбомбили ворожі бомби. Він – один із тих людей, які доставляли людям воду в ті частини нашої країни, де громадяни залишались і без води, і без їжі», – зазначив колега Олександр Чернов.

Сам Даніїл 19 квітня 2022 року заявив, що він залишався у Маріуполі, бо вже один раз покинув свій дім і вдруге цього робити не хотів.

«Можливість була вийти, але як я буду дивитися в очі своїм побратимам, з якими стою пліч-о-пліч? Тож будемо боротися до кінця! Маріуполя більше немає, є тільки руїни і більше нічого. На це дуже боляче дивитися, але це і не дає кинути зброю», – повідомив чоловік.

За словами поліцейського, його бабуся померла від пневмонії в укритті.

«Найбільше бажання — вижити та відбити місто повністю. Маріуполь — це Україна», – казав Даніїл.

2 травня 2022 року Даніїл із двома побратимами потрапили під мінометний обстріл росіян, коли поверталися з бойового завдання на території «Азовсталі». Усі троє загинули.

«Вони пішли по воду, це була дуже складна тема. Він міг би відмовитись, бо будь-який вихід за їжею або водою – це рулетка, бо вся територія прострілювалася. Але він пішов. І більше живим ми його не бачили», – зазначив Михайло.

Про загибель коханого дружина Валентина дізналася лише місяць по тому – через брак зв’язку. Вона обіцяла чоловіку піклуватися про його кішку Асю – і дотримала свого слова: тварина разом з нею переїхала на підконтрольну Україні територію.

«Даня Сафонов – це людина зі своєю життєвою історією, зі своєю думкою та філософією. Міг пояснити свою позицію та при цьому шанував думку співрозмовника», – сказав заступник командира роти Віктор Молчанов.

За словами сестри Ольги, Даніїл любив свою родину і своїх близьких – балував племінників, коли приїжджав у гості, робив подарунки друзям.

«Даня був компанійським і веселим і у будь-якій ситуації завжди казав: «Сестричко, не переживай, все буде добре!». Навіть на «Азовсталі» весь час був веселим», – сказала жінка.

Колега Євгенія Сальникова заявила, що чоловік міг знайти позитив у всьому. Вона зазначила, що Даніїл одним влучним словом міг розрадити та підтримати.

«За весь час, що я його знаю, він порушив лише одну обіцянку – повернутися живим», – з сумом каже Євгенія.

Церемонія прощання із Даніїлом Сафоновим пройшла 21 червня 2022 року у Церкві святого Миколая у Теребовлі.

Указом Президента Володимира Зеленського №421/2023 від 8 липня 2023 року лейтенанту поліції було посмертно присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Вічна та світла пам’ять Захисникові!

Фото: Х Даніїл з МІСТА ГЕРОЯ МАРІУПОЛЬ, Патрульна поліція, Теребовлянська міська рада

За матеріалами Книги пам’яті органів системи МВС, Главком, Громадське, Донецька ОДА