Олексію, не секрет, що ви прийшли у політику із громадської діяльності, “Одеса під контролем” не один рік наводила страх на одеських комунальників, вам повірили люди. Але історія знає чимало прикладів, коли громадський діяч, борець за правду, опинившись у владі, раптом різко змінював свої погляди та риторику, припиняв боротьбу, вливався в систему, з якою раніше боровся. Багатьох влада псує…

Ось уже рік, як ви депутат. Що змінилося в голові громадського діяча Асауленка, коли він став депутатом Асауленко?

Змінилося цілком уявлення роботи цього механізму: міськрада, комунальні служби та організації. Раніше здавалось, що достатньо лише одного бажання, щоб щось змінити. Насправді це дуже складна система. Система, що складається з безлічі деталей, і жодна з цих деталей не хоче змінювати своє становище, не хоче працювати інакше.

Отже, проблема у відсталості та бюрократії?

Знаєте, як нещодавно сказав один мій колега, будь-яка система не хоче ніякого втручання. От якось раніше працювало — отже, хай і далі так працює, нічого іншого нам не треба. Тому ми зараз отримуємо негатив на будь-які спроби змін. Це стосується як міських служб та організацій, так і самої міськради. Було б дуже добре, якби кожне питання підтримувало у міськраді якусь кількість депутатів. На жаль, у нас взагалі мало депутатів, зацікавлених у якихось змінах. Яскравим прикладом є програма співфінансування капітальних ремонтів. Коли я ще не був у міськраді, чув, що цією програмою займається один із депутатів, Олег Звягін. До речі, він і зараз допомагає нам у роботі. Так от, цю програму намагались зробити давно. Але нічого не рухалось. І це не просто так. Зараз є чимало зацікавлених осіб, які на тлі плутанини у принципах, за якими робляться капітальні ремонти, мають можливість діяти у своїх інтересах. Якщо будуть чітко прописані правила, звичайно, все буде прозоро та зрозуміло, не буде цих «темних зон», за допомогою яких виходить «каламутити» на капремонтах, які проводяться з конкретними депутатами, конкретними підрядниками з матеріальною зацікавленістю.

Ми говоримо про певну корупційну схему зараз?

Думаю так. Зрозуміло, якщо є хтось зацікавлений… Альтруїсти закінчились. А програма співфінансування просто прописала б використання коштів від початку до кінця. Це дуже круто, по-перше, тому що коли люди беруть участь своїми грошима в чомусь, вони інакше ставляться і до процесу, і до результату. Як було досі? Зробили вам ремонт. Погано зробили, десь недоробки, десь неякісно. Але ви «не цвірінькаєте», бо отримали це безкоштовно. Я впевнений, і зараз, звісно, ​​знайдеться чимало людей, які скажуть: зробіть безкоштовно, ми погоджуємося на неякісне.

Так чимало й таких, хто згоден, щоби взагалі нічого не робили, аби тариф поменше платити. І їм байдуже, що вони не отримують послуг навіть на ту суму, що платять, аби подешевше було.

Так. У місті величезна кількість будинків із мінімальними тарифами, і люди не розуміють, що це лавина, яка накопичується. Колись все одно доведеться зібратись і зробити, усунути цю неполадку, наприклад, поточний дах. Але в нас перший поверх не хоче робити дах, а дев’ятий не хоче лагодити підвал. І ніхто не розуміє, що будинок — спільна власність, і дахи, і підвали. І тут як з автомобілем: якщо в нього не вкладати гроші, він раптом просто зупиниться. Отож, коли я потрапив до депутатського корпусу, зрозуміло, що ставлення до мене у сфері ЖКГ змінилося. Точково на мої звернення реагують миттєво. Адже всі знають і розуміють, як і звідки я сюди прийшов, без якоїсь підтримки, сам, пролазивши на пузі горищами та підвалами всього міста. Депутатам досягти чогось точково стало набагато простіше: вже не треба нічого знімати на камеру, показувати по телевізору і чекати, щоб звернули увагу і зробили. Тепер я допомагаю величезній кількості людей, які пишуть мені у Фейсбуці або телефонують, іноді навіть о третій ночі. Нещодавно був випадок – хтось виклав у мережу особисті номери всіх депутатів. Мене запитали, як я до цього ставлюся, то я відповів, що навіть не засмучений. Для мене нічого не змінилося, мій телефон давно надбання громадськості, і посеред ночі отримати дзвінок про поточний дах — нормальна практика.

Якщо ми торкнулися програми співфінансування капремонтів. Міський бюджет – це гроші всіх платників податків міста. Багатоквартирний будинок – приватна власність мешканців цього будинку. Чому взагалі місто має фінансувати ремонти чиєїсь приватної власності, чи справедливо це стосовно платників податків?

Абсолютно вірно, що так взагалі не повинно бути. І співфінансування — якраз перший етап уникнення практики фінансування капремонтів, ми поступово змінюємо реальність і врешті-решт прийдемо до того, що власники будуть повністю самі робити всі ремонти у своїх будинках. Але зараз люди без додаткової допомоги просто не впораються.

А чому й досі не запустили таку програму?

Я навчився відповідати на такі запитання: “Бо”. Занадто багато людей зацікавлено, щоб це було не так. Щоб заробляти гроші на всіх цих масштабних дорогих роботах.

Зараз місто не може самоусунутись і сказати: ваші будинки — ви їх і лагодите? І витрачати бюджет на справді загальноміські питання?

Це буде соціальний сплеск. Міська влада завжди зацікавлена, щоб мешканці були всім задоволені, ніхто не хоче потрясінь. Я зараз займаюсь аварійним фондом. Там давно існує питання, що має бути список, у якому місто чітко визначило б: ці будинки ми робитимемо, а ці ні. Краще віддати їх, щоб забудовники розселили та побудували щось нове та пристойне на цьому місці. Але це викликає великі побоювання. Мені кажуть: ви ж розумієте, що якщо ми напишемо такий список, то жителі тих будинків, які в черзі на ремонт опинились не на десятому, а на двадцятому місці, питатимуть, за яким принципом ми це визначили. Ось такі загравання … Хоча можна зробити експертизу, порахувати, об’єктивно визначити черговість. Але всі бояться невдоволення мешканців. При цьому наявність чіткої черговості дозволила б нормально працювати. Сьогодні одна хата, завтра друга — і так поступово став би помітний результат.

Проте саме з цього питання є невеликі зміни. Ще на початку року я ініціював спільне засідання комісій з ЖКГ та будівництва та архітектури. Щоправда, засідання відбулось лише у жовтні, 10 місяців знадобилося на розгойдування. Це до питання про те, як усе тут працює.

Вам заважає працювати відсталість, безініціативність більшості колег за порадою. А чи заважає роботі політика? Чи існують інтриги, конкуренція саме з партійних питань?

Ось цього майже немає. Після виборів ми включились у роботу, і не ділимо, хто від якої партії. До того ж, мер на це дуже погано реагує. Є деякі депутати, які у своїх виступах намагаються займатись піаром, демонстративно критикують міського голову. Але це рідко стосується реальних робочих моментів.

Насправді такі демонстративні виступи на засіданнях заради піару дуже помітні….

Так, є певна категорія депутатів, які від засідання до засідання готують полум’яні спічі, щоби потрапити в новини, у телевізор. Перший час через недосвідченість я приймав їхні виступи за чисту монету, після засідання міг підійти до людини і запропонувати якесь вирішення питання. У відповідь на мене дивились з подивом. Насправді рішення та послідовна робота нікого не цікавили, була мова заради промови. Тому зараз я намагаюся дуже рідко виступати, і тільки суворо у справі, якщо без цього ніяк не обійтися. Коли говорю про щось, це означає, я точно сам це робитиму, на це у мене є план дій, прописані кроки та пункти.

Наприклад, програма співфінансування капремонтів? Ваш останній виступ на сесії саме стосувався цієї теми, і там були дуже конкретні пункти… Як взагалі так вийшло, що було створено програму, її розробляли фахівці, а у результаті на сесію винесли щось інше?

На початку року було досягнуто домовленості, що департамент міського господарства разом з ініціативною групою, до якої увійшли Євгеній Мальнєв, Сергій Олевінський, Ганна Глушкова, Ольга Нагуш, разом працюватимуть і видадуть у результаті гарну виважену програму. Протягом цілого року щось переносилось, зустрічі з якихось причин були неефективними, щось не складалось… Як то кажуть, щось пішло не так…

То був саботаж? Чи нехлюйство?

Це був добре організований хаос, щоб провалити роботу. Щоб ми отримали сирий пункт співфінансування у чинній програмі…

Щоб його не ухвалили?

Ні, щоби його прийняли, але він ніколи не запрацював. Такий мертвонароджений проєкт, який начебто і є, бо дістали громадські діячі та Асауленко зі Звягіним, але його ніби й немає. Ще за кілька місяців до того, як програму було представлено, ініціативна група, і я в тому числі зрозуміли, що відбувається. Що ніхто й не збирався нічого робити. Перед сесією ми підготували документ. Там був порівняльний аналіз — як має бути, як має працювати самостійна програма та як написано у запропонованій нам програмі. З аргументацією, із посиланнями на закони. Серйозний документ, де детально розписано, що потрібно змінити для ефективності програми. З цими правками я обійшов усіх голів департаментів, які перевіряють цю програму. Усім розповів, показав, запропонував прислухатись… І ніхто цього практично не зробив. Довелося вже на сесії звернутися по допомогу до мера та озвучити прямо там ті п’ять пунктів, які, якщо їх не поміняти, просто зроблять безглуздою всю програму. І тепер завдяки цьому є протокольне доручення, воно направлене профільному віцемеру Жеману та до департаменту міського господарства. У ньому пропонується спільно з депутатом Асауленком розібратися і внести ті самі зміни.

Це протокольне доручення буде виконане? Чи знову виконавці почнуть викручуватися, щоб нічого не змінювати?

Я підозрюю, що може бути чергова спроба вдати, що “ми намагались, але у нас нічого не вийшло”. Якщо так станеться, для мене це буде останньою краплею, після якої ми перейдемо до жорстких дій на законодавчому рівні. Ініціюватимемо перевірки через Київ, щоб таки довести цю програму до кінця. Але мені дуже хочеться вірити, що пряме розпорядження мера вони все ж таки не проігнорують… Хоча, безумовно, пропрацювавши в міськраді рік, я розумію, що для департаментів і служб є безліч лазівок уявити все так, ніби вони справді доклали зусиль і все зробили, але нічого не вийшло з чиєїсь вини. Це їхня козирна карта. І ті люди, які потім мерові це пояснюють, його наближені. Він їм вірить. А хтось (припустимо, Асауленко), за їхніми словами, просто піариться та хайпує, розповідаючи неправду. Це дуже неконструктивно і насправді шкідливо для міста, дуже за багатьма напрямами у нас проблеми саме тому, що хтось вирішив щось не робити, піднісши меру спотворену інформацію.

Серед ваших пропозицій щодо удосконалення програми є пункт про внесення до неї кооперативних будинків. На якій підставі до програми можуть входити ЖБК? Адже вони належали власникам квартир, всі ремонти завжди робили самі, і якщо запустили будинок, то й винні самі. У колишніх державних будинках господарювали жеки, і навіть у положенні про ОСББ раніше був пункт, що при передачі в управління співвласникам у будинку мають зробити повний ремонт державним коштом.

Цей пункт скасували, тому що він був абсолютно нереальним у нашій реальності.

Так звичайно. Але як мінімум мешканці таких будинків мають якесь моральне право вимагати щось від держави. З ЖБГ все інакше…

У нас є величезна кількість будинків, і ОСББ, із керівними компаніями, і ЖБГ, і я не робив би між ними різниці. Ми говоримо про те, що потрібно привести до нормального стану житловий фонд міста. І я не бачу нічого поганого у тому, що ми людям допоможемо. Не тому, що вони колись належали або не належали місту, а тому, що це точно такі ж одеські будинки, в яких живуть такі самі одеські люди, як і інші. Це моя позиція. Єдине, що потрібно — прописати чіткі критерії: що, на якій підставі та в якій черговості ремонту підлягає. Тому що зараз, наприклад, там немає обмеження щодо віку будинків. Ми це обговорювали з групою, яка розробляє проєкт. Ми взагалі постійно з ними знаходимося в контакті та у добрих стосунках… Так от, ми з ними обговорювали таку мінімальну цифру як 25 років. До цього моменту якраз закінчується термін експлуатації ліфтів і час займатись комунікаціями.

Ще слабке місце програми – роботи, які можуть проводитись. Там лише два види робіт: пожежна безпека та енергоощадження. Для одеського житлового фонду це ні про що. А якщо включити інші, то вийде плутанина, коли один під’їзд робиться зі співфінансування, наприклад, а інший безкоштовно. Звісно, ​​люди цього не зрозуміють. Найкращим виходом, звісно, ​​було б повністю “віддати” капітальні ремонти на співфінансування. Це було б логічно та ефективно.

До речі, у багатьох містах так і роблять. Наприклад, у Києві всі капремонти — лише щодо співфінансування. А у Запоріжжі програма співфінансування включає масу критеріїв, і відсоток фінансування містом залежить від виду робіт, поверховості будівлі, кількості під’їздів та вартості самих робіт.

Ось ми тут зараз щось винаходимо, адже воно вже давно існує і працює десь. Потрібно просто використати цей досвід.

Зазвичай, такі програми мають чітку концепцію. У Львові, скажімо, співфінансування насамперед стосувалось історичного центру, і ремонтували фасади, приводили до автентичного вигляду балкони — щоб убити одразу двох зайців: не лише відновити житловий фонд, а ще й зробити місто привабливішим для туристів. Може, в Одесі теж варто почати з чогось такого, а не займатись одразу всім?

Ми рано чи пізно до цього прийдемо. Але цьому етапі робиться навіть самий мінімум, найперші початкові кроки у тому, щоб запустити програму у принципі. Тому наше завдання хоч якось розпочати. Цей рік ми, по суті, тестуємо можливості та готові погодитись на все, аби програма працювала. Потім, звичайно, туди увійдуть нові пункти, нові позиції… Але зараз ми говоримо про пожежну безпеку. Встановлення системи оповіщення на один під’їзд коштує мільйон гривень. І ще мільйон – система пожежогасіння. Це означає, що потрібно зібрати 300 тисяч із людей. У якому житловому будинку готові здати таку суму?

При цьому треба врахувати, що для більшості людей і завдання це не є пріоритетним. Частіше думають про стан даху, поточні труби, опалення. Коли ще та пожежа буде… Або взагалі не буде її.

Напевно знайдуться люди, які все ж таки захочуть і зберуть. Можливо, вони вже мають на рахунку якісь гроші, які вони готові віддати саме на це. Але таких охочих, безперечно, буде дуже мало. І завдання для багатьох це не найгостріше, і суми аж надто суттєві. Тому я говорю про те, що не можна було прибирати зі списку робіт ремонти під’їздів. Там набагато менші суми, 100-150 тисяч всього, і людям довелося б по тисячі-півтори з квартири зібрати. Це набагато простіше, і ефективність співфінансування була б у рази вищою, і результат помітнішим.

Обумовлена ​​сума на програму співфінансування наступного року — 20 мільйонів гривень. Причому це не виділено бюджетом, а поки що лише обговорено на словах. Якщо встановлювати протипожежну систему, це 15 під’їздів від сили. На все місто… Просто крапля. А ремонтів під’їздів була б помітна кількість. Але ця сфера зараз у “темній” зоні чиїхось інтересів, тому віддати ремонти в програму з прозорим фінансуванням ці люди не готові. Те саме стосується і ліфтів. Щоправда, там роботи дорожчі, але для багатьох будинків це було б цікаво з огляду на стан наших ліфтів. Більшість із них відпрацювала свій ресурс, а багато хто на підході…

А якщо програма так і не запрацює, враховуючи, що її прийняли зовсім не в такому вигляді, як ви планували? Може, за неї й голосувати не варто?

До речі, дехто мене в цьому і звинувачує зараз. Що не треба було голосувати. Але вони не розуміють, що тоді не було б взагалі нічого. А зараз нехай не так, як хотілося, але є шанс щось зробити. І я не відступлюсь. Я цю програму рухаю давно, буквально як свій особистий інтерес, я стукаюсь у всі двері, лаюсь, прошу — я доклав надто багато зусиль, щоби взяти й опустити руки. У нашому місті це так працює, що спершу воно має статися, стартувати — а вже згодом допрацьовується. Я вірю, що після доопрацювання, обіцяного мером, у нас буде нехай недосконала, але працююча програма. З чогось треба починати… Я чудово пам’ятаю свої колишні ефіри, в яких говорив: “Ну як же так, чому не зробити відразу і добре?” Нині я розумію, що так, на жаль, не буде. Так не робиться в Одесі… Доводиться по краплі, крокувати.

Це про компроміси. Чи часто доводиться йти на компроміс депутату?

Не назву це компромісом, але треба постійно… розмовляти. Розмовляти, пояснювати, переконувати. Мені досі не зовсім зрозуміло, як це так: ми воюємо за щось насправді правильне і потрібне для міста, але за все це доводиться воювати, подряпувати, домагатись. І все це гальмується, йде колосальний опір системи.

Які ще проєкти, крім програми співфінансування капремонтів, зараз важливі для вас? За що серце болить?

Я собі виділив зараз три основні напрями. По-перше, це співфінансування. По-друге, аварійний фонд. Там необхідно, щоб з’явилася чітка інформація і зрозуміла послідовність відновлення, а не розмиті формулювання і незрозумілі 9 мільярдів на все, без конкретики. Так зручно говорити, щоби назавжди закрити питання. Мовляв, це надто дорого, у нас стільки грошей нема, ми не можемо це зробити. Але для ефективної роботи можна і потрібно щось робити. Спочатку хоча б скласти список усіх об’єктів, і за підсумками спільної комісії навіть є з цього приводу доручення міського голови. Але на цей час складено такий список лише з Приморського району. А два райони, в яких найбільша кількість аварійного житла — Малиновський та Суворівський — поки що мовчать. А саме там є чудова можливість пропонувати забудовникам розселяти аварійні будинки та будувати на їхньому місці багатоповерхівки. Це і місту допомогло б, і проблему вирішило б.

До речі, забудовники зараз намагаються не розселяти будинки, а будувати там, де пусті землі, колишні цехи та склади.

Їх у чомусь можна зрозуміти. У нас, справді, нерідкі ситуації, коли у квартирі на 15 метрів прописано 10 осіб, і всі вони потім вимагають собі по квартирі. Я думаю, що це має бути якась тристороння угода, в якій місто може взяти на себе посередництво. Щоб і забудовник не дозволяв собі занадто багато, а й мешканці виставляли адекватні вимоги. Тоді все можна було б вирішити.

І третій напрямок моєї роботи – громадський бюджет. Зараз я член комісії з громадського бюджету, а колись давно, у 2016 році, із групою громадських працівників їздив до Польщі дивитися на їхній досвід, як це працює там, ми навчались. З нами тоді паралельно їздив заступник мера Орловський, також ознайомлювався. І коли після цього в Одесі вперше стартувала програма громадського бюджету, ми дуже пишались, що на неї виділили сто мільйонів гривень — більше, ніж в інших містах. Щоб ви розуміли, сьогодні це вже 50 мільйонів. Я теж був одним з учасників, мої проєкти пройшли. Виходить, що я знаю це питання з усіх боків та позицій, такого досвіду та розуміння, як у мене, в інших немає. Це якщо без зайвої скромності.

Ось за громадським бюджетом якраз нещодавно був гучний скандал. На одному із реалізованих проєктів на Жеваховій горі, кажуть, вкрали мільйон. З виділених півтора. Це саме так працює? Чи так випадково вийшло?

У перший рік була величезна розкрутка та резонанс, свої проєкти на громадський бюджет подавали всі поспіль, хто тільки почув про існування такої програми. Тоді на великий проєкт виділяли 5 мільйонів, а на малий – півтора. Нині фінансування скоротили та дають максимум півтора мільйона на великий проєкт.

Як це працює у Польщі? Громадський приходить зі своєю ідеєю та проєктом, і якщо він пройшов, то отримує в руки гроші і сам реалізує все, що вигадав. Є орган, який приймає роботу, і якщо претензій немає, то наступного року учасник може розраховувати на велику суму. Окрім живих грошей на реалізацію автори проєктів ще й зарплати одержують. У нас же все роблять підрядні організації, які людина сама не може вибрати, і до яких дуже часто виникає безліч питань… Чиновники, які реалізують чужі проєкти, абсолютно не зацікавлені в якісному результаті і мають свої інтереси, і результат виходить відповідний.

Це спосіб розпиляти бюджет? Або просто звичка робити все абияк?

І те і інше. І ще можливість використовувати громадський бюджет як додаткову рекламу для себе та певної політичної сили, без зацікавленості в результаті. Наприклад, мій проєкт, який реалізували — урни та стійки з пакетами, щоби прибирати за домашніми тваринами. Їх встановили у міських парках, сто штук. І з лютого по сьогодні вони стояли порожні, без пакетів. Тому що пакети скінчились, а у Міськзелентреста, якому доручили реалізацію проекту, не було грошей, щоби закупити ще, а департамент ЖКГ не вважав за потрібне це зробити. У проекті прописано було, скільки пакетів потрібно на рік, але їх не вистачило навіть на півроку. Усім було начхати. Хоча якби їх закупили, стало б чистіше в парках, красивіше, і тим же комунальникам простіше працювати було… Цього року, зваживши на досвід минулого, ми при складанні аналогічного проєкту скоротили вдвічі кількість урн, щоб взяти більше пакетів, щоб їх вистачило на довше. Але при цьому дуже хотілося б підвищити рівень культури одеситів. Тому що одна з причин, чому цих пакетів не вистачило, їх використовували не за призначенням, крали. Хтось відмотував собі, діти набирали в них воду та кидалися, хтось просто псував. Все це, безперечно, дуже сумно спостерігати.

Як змінився склад учасників конкурсу та характер проєктів за період існування в Одесі громадського бюджету?

Зараз проєкти подають переважно ОСНи, певні керуючі компанії та певні депутати. Ініціативні групи та громадські діячі тепер там рідкість. Але й такі є, звісно. Хорошим прикладом є Олександр Прохоров, який подав проект велопарковок біля шкіл. Усі ми бачили американські фільми, в яких діти сідають на велосипед та їдуть на ньому до школи. Було б чудово, щоб така ініціатива відбулась, тим більше, що у місті взагалі активно розвивається велосипедна інфраструктура, дедалі більше з’являється велодоріжок. Дивний для мене проэкт, але водночас корисний — це ідея нанесення схеми маршрутів на зупинках громадського транспорту. Насправді цим мають займатися перевізники, це їхній прямий обов’язок… Але виходить, що якщо через громадський бюджет зараз цього не зробити, то цього просто не буде.

Серед цьогорічних проэктів громадського бюджету дуже багато таких, які стосуються дуже невеликої кількості одеситів. Грубо кажучи, кожен, хто хоче дитячий майданчик у себе на подвір’ї, може винести проэкт та отримати фінансування. Але чи є сенс втілювати такі локальні проэкти?

Коли ми обговорювали це на комісії, я якраз і казав, що обов’язково треба дивитись, для кого буде проэкт, хто потім обслуговуватиме збудоване. Але як справедливо зауважила голова комісії з громадського бюджету Світлана Бедрега, якщо ми почнемо зараз із цим розбиратись, то залишимося взагалі без проэктів. Тому що громадський бюджет буквально завалений такими ідеями. І потім ці майданчики розбиті стоять по всьому місту, ніхто за ними не стежить, і ми вигадуємо, що з ними робити.

Зараз виходить, що простіше встановити новий майданчик, ніж знайти, хто полагодить старий.

Це так. На мою думку, у нас маса майданчиків, які було б простіше та безпечніше знести, ніж намагатись лагодити. Та й хто їх лагодить? За старою традицією жеки, які взагалі не мусять цього робити. Ми говоримо про те, що якщо біля будинку стоїть майданчик, то в тарифі УБПТ це має бути враховано. Мешканці самі мають платити за обслуговування та ремонт цього майданчика. А в нас немає такої звички платити. І 70% мешканців просто відмовляться, скажуть, що їм це не потрібне. За кордоном все це відбувається інакше. Там, якщо є щось у дворі, то ти за це платиш, користуєшся чи ні. Звісно, ​​десь є й міські служби, які цим займаються, але у нас в Одесі створювати окрему службу для утримання дитячих майданчиків вважаю за недоцільне.

Повернемося до питання про політику у міськраді. Декілька сесій поспіль Ольга Квасницька виносить один і той же проект про створення на Фонтані, на місці колишнього санаторію “Червоні Зорі”, меморіального парку. Ідея, здавалося б, прекрасна — ще один парк тим більш на місці з історичними похованнями. Але депутати без жодних пояснень голосують незмінно проти.

Я завжди голосував за. І вся наша фракція також.

Проте, коли на цьому місці висаджували дерева, із вашої фракції прийшли не всі…

Я думаю, висадка дерев — символічна дія, яка привертає увагу, але нічого не вирішує. Набагато важливіше, хто як голосує, ніж хтось прийшов чи не прийшов садити дерева.

То чому ж більшість депутатів проти?

Прямо цього ніхто не скаже. Можемо припускати, що є певна фінансова зацікавленість, і ті сили, які на цій землі планують щось своє, на жаль, контролюють частину депутатського корпусу. Однак, на останній сесії за парк була рекордна кількість голосів — 29. Ще п’ять осіб і рішення було б ухвалено.

Значить, є шанс, що на наступній сесії всі проголосують за?

Я маю підозру, що на наступній сесії можуть не проголосувати ті, хто проголосував на цій. Я навіть планую з цього приводу виступити і сказати: якщо ті, хто минулого разу голосував за парк, цього разу передумають, стане зрозуміло, що це була не добра ініціатива з їхнього боку, а продуманий хід. Свідомо знаючи, що голосів все одно не вистачить, деякі депутати таким чином вирішили зробити собі “обличчя” в очах громадськості. Але ми спостерігатимемо це в динаміці.

Що ще турбує депутата Асауленко в Одесі?

У мене є багато питань щодо будівництва на Глушко, 17А, на місці дитячого садка на території мого округу. Там ведуться роботи вже давно, і пан Альперін, позбавлений громадянства і під санкціями, продовжує свій бізнес, чхаючи на всіх навколо. Хоча всі розуміють, що будувати там не можна: ні старі комунікації не витримають такого навантаження, ні інфраструктура не розрахована на цей будинок. Там на весь мікрорайон дві переповнені школи і залишився один дитячий садок із шести передбачених, уже зараз діти в ньому сплять на триярусних ліжках — а що буде, якщо збудувати нові висотки? Я написав безліч звернень від себе та від фракції до всіх можливих інстанцій, постійно говорю про це, ми були там на місці з народним депутатом, зробили всі доступні та можливі кроки. І навіть попри те, що є офіційна позиція і міського голови, і його заступника з будівництва Михайла Кучука, які стверджують, що підтримують нас, будівництво триває. Але там програні містом усі суди, на жаль. Залишилася остання третя інстанція, і ми віримо, що хоча б там нам вдасться відстояти права одеситів. Але перебувати в суді справа може ще дуже довго… А якщо за цей час буде вибудувана коробка, все ж таки розуміють, що потім ніхто нічого не зноситиме. На жаль, на практиці неодноразово з таким стикались, коли незаконне будівництво ставало законним заднім числом. А ось щоб зносили поверхи — на жаль, жодного разу не бачили. І зараз уже зібрано понад півтори тисячі підписів мешканців проти цього будівництва, ми продовжуємо боротись.

Ви депутат уже рік. За цей час вже можна робити якісь висновки. Чи є бажання бути депутатом і далі, брати участь у виборах і на наступне скликання?

Поки що є розуміння, що щось змінювати дуже складно. Але маю попереду ще чотири роки. Подивимося за результатами. Ближче до кінця каденції, як кажуть, подивитись.

А якби вибори були вже завтра, чи проголосували б одесити за кандидата в депутати Асауленко? Ви добрий депутат для своїх виборців?

Було б неправильним сказати, що я вважаю себе не дуже хорошим депутатом. Звісно, ​​намагаюся бути добрим. Щодо голосування… Тут є нюанси. Ось нещодавно була у мене зустріч із представниками ОСНу, і мене прямо запитали: скоро Новий рік, ви збираєтеся розвозити пакети із продуктами? І коли я відповів, що ні, що вважаю це за підкуп виборців, на мене подивились із явним нерозумінням. Я як депутат можу допомогти із реальними масштабними питаннями, які не вирішити без мене. Але від депутата чекають на інше. І це не виникло нізвідки. Так діють упродовж багатьох років, купуючи голоси, люди до цього звикли. Відбулася підміна понять, і багато хто щиро думає, що саме це правильно, а те, що я кажу — неправильно… Вони міркують так: не дає подарунки — значить жлоб. Собі накрав, а ділитися та допомагати не хоче. Ось такі стереотипи хотіли б змінити.

А на що пішов ваш депутатський фонд цього року?

Коли я ще не був депутатом, я уважно спостерігав і углиблювався, як це все працює, було цікаво спробувати на практиці самому. Тому розподілив я свій депутатський фонд у трьох різних напрямках. З департаментом освіти в дитячому садку №106 було зроблено три сучасні дерев’яні майданчики, якісні та з гарним покриттям. Частину коштів, спільно з моїми колегами Ковальчуком та Філімоновим, я вклав у відновлення бібліотеки на Інглезі — там була будівля у страшному вбитому стані, яка не ремонтувалась, напевно, з радянських часів. Зараз у ньому точаться роботи. І третє – це двері на загальні балкони у кількох будинках. До мене звернулися люди зі скаргами, у них буквально сніг узимку лежав на сходових клітках. Начебто не таке велике завдання, але вони зібрали максимальну кількість підписів, і я вирішив допомогти.

Отже, роздачі цукерок, дитячих майданчиків та свят з аніматорами у дворах не буде?

Я хочу вірити, що насправді мій шлях єдиний правильний, хоч він і не піддається розумінню деяких «авторитетних» депутатів та чиновників, але підлаштовуватись під когось я не збираюсь, ви ж мене знаєте!