Connect with us

Війна

Депортація дітей в Росію: Верещук розповіла, скільки неповнолітніх вдалося повернути

Published

on

Від початку повномасштабної війни до України вдалося повернути щонайменше 380 дітей, яких викрала Російська Федерація. За офіційними даними української влади з 24 лютого 2022 року до Росії депортували 19 546 дітей.

Про це заявила віце-прем’єр-міністерка, міністерка з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірина Верещук в інтерв’ю “Радіо Свобода”.

Урядовиця прокоментувала інформацію, яку озвучила російська уповноважена з прав дитини Марія Львова–Бєлова, що до РФ було вивезено 700 тисяч українських дітей.

“Я не впевнена щодо 700 тисяч, але точно більше, ніж тією інформацією, якою ми диспонуємо, майже 20 тисяч ми знаємо, що вивезли. З них приблизно чотири тисячі дітей зі статусом, тобто діти позбавлені батьківського піклування і діти–сироти”, — заявила Ірина Верещук.

Повних даних про вивезених дітей немає, наголошує міністерка, тому що є тимчасово окуповані території, а там дуже важко зібрати інформацію. Верещук розповіла, що Україна апелює до міжнародної спільноти аби вжити невідкладних заходів щодо повернення, зокрема, дітей сиріт, за яких відповідальність несе держава. Бо якщо у дитини є батьки, зазначає урядовиця, то вони можуть забрати дитину самостійно.

“Ми вимагаємо від Росії передати, по–перше, списки таких дітей. Якщо вони називають це врятуванням і називають це евакуацією, то ми вимагаємо повернути з такої евакуації дітей. Ми всім надамо опікунів, ми маємо повний формальний супровід. 

Опікуни поїдуть на територію Російської Федерації або на територію третьої країни. Ми сказали, будь–який механізм прийнятний, але неприйнятно наших дітей всиновлювати, неприйнятно наших дітей віддавати в незаконну опіку, бо потім і ті всиновлювачі з-поміж громадян Російської Федерації також будуть нести юридичну відповідальність”, — підсумувала міністерка.

Депортація українських дітей

Після окупації території України у 2022 році російські загарбники активно вивозили дітей на територію Росії та Білорусі, де на неповнолітніх українців чекали центри перевиховання та загроза всиновлення до російських родин.

Так, частина викрадених дітей була відправлена на територію РФ і Криму, де діє мережа центрів перевиховання українських дітей. За твердженням окупантів, їх відправляли в дитячі “табори” за згодою їх батьків, проте відомі численні випадки примусу.

Викрадення дітей розглядає Міжнародний кримінальний суд в Гаазі. Суд раніше видав ордер на арешт російського диктатора Володимира Путіна і дитячого омбудсмена Марії Львової-Бєлової, яких вважають причетними до злочину.

Зокрема, президент РФ заявляв, що депортація українських дітей окупантами є “абсолютно легальною”, а дитячий омбудсмен, яка усиновила депортованого з Маріуполя хлопчика, стверджує, що займалася не депортацією, а “евакуацією з-під обстрілів”.

Continue Reading
Click to comment

Війна

Сили оборони уразили бронепотяг росіян на Покровському напрямку

Published

on

Бійці екіпажу «Асмодей» з батальйону безпілотних систем «EWOKS» за допомогою дронів знищили на Покровському напрямку ворожий бронепотяг.



Джерело

Continue Reading

Війна

Пам’яті заступника командира взводу полку «Сафарі» Владислава Купіна (позивний «Чумак»)

Published

on


“Хто, як не я?” – такий шлях відданості Батьківщині обрав поліцейський із Лисичанська 

Владислав народився у Лисичанську 1 жовтня 2001 року. Змалку хлопець вирізнявся допитливістю та щирістю, вже в ранньому віці виявляв інтерес до історії України. Навчався у ліцеї №14, де проявив себе як активний та небайдужий учень, завжди готовий допомогти. 

“Ця дитина виросла у нас на очах. Він мав активну життєву позицію, завжди був готовий допомогти. Брав участь у всіх виховних заходах, був душею навчального закладу”, – згадує вчителька Владислава Оксана Лапенкова. 

Саме в ліцеї хлопець зустрів своє кохання – Юлію. Їхня історія тривала вісім років, шість з яких вони зустрічалися, а потім створили родину.  

“Влад був дуже доброю людиною з великим серцем. Чуйним, завжди прийде на допомогу. Був душею компанії, мав багато друзів. Він у мене був навіть ближчою людиною, ніж батьки. Ставився до мене з неймовірною любов’ю та турботою. Досить неочікувано зробив пропозицію руки та серця у мої 19 років. З 2023 року ми офіційно у шлюбі, створили сімʼю, завели песика, про якого я колись мріяла у шкільні роки,” – згадує дівчина.

Владислав завжди мав чітку громадянську позицію, був відданий патріотичним ідеалам. Його цікавість до історії країни та відчуття обов’язку яскраво проявлялися вже в молоді роки. “Владислав зі шкільної парти був активістом, мріяв потрапити до Азову. У 2016 році він долучився до угрупування «Національний корпус» у нашому рідному Лисичанську — це був громадський рух «Чесні справи». З того моменту він ще більше цікавився історією України, та її минулим”, – розповідає Юлія.

Історія була не просто захопленням, а глибокою пристрастю юнака. За словами дружини, Владислав ще зі шкільних часів регулярно переглядав історичні канали на YouTube, читав книги філософів та істориків, а також захоплювався фільмами про Першу та Другу світові війни. 

Після школи він здійснив ще один крок до своєї мрії — захищати Україну. Владислав вступив до Харківського національного університету внутрішніх справ за спеціальністю “Правоохоронна діяльність”. Після навчання молодий офіцер служив у поліції Луганської області. 

Владислав не лише присвячував себе службі — однією з мрій було багато подорожувати.  

“Ми мали надію відвідати різні куточки України та світу. Влад цікавився історією, тому побачити нові місця було у наших планах. Особливо він мріяв побувати у Сполучених Штатах — це була його мрія з дитинства,” – розповідає дружина. 

З початком повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року Владислав та Юлія були змушені залишити рідну Луганщину й переїхати до Дніпра. Водночас Владислав ухвалив рішення, до якого йшов усе життя. 

“Через повномасштабне вторгнення Влад сильно хотів добровільно доєднатися до бойового підрозділу. Він обрав «Лють», оскільки був поліцейським. Звісно, як будь-яка жінка, я переживала за нього, ми багато розмовляли на цю тему, бо він єдиний, хто був зі мною поруч. Він був моєю опорою, але я прийняла його рішення. Він завжди казав «Хто як не я?». Він мріяв воювати”, – згадує Юлія. 

Коли хлопець остаточно приєднався до Окремого штурмового батальйону Національної поліції України “Лють”, сім’я переїхала на Житомирщину.

На фронті старший лейтенант Купін став заступником командира взводу полку управління поліції особливого призначення №1 штурмового полку “Сафарі” Департаменту поліції особливого призначення «ОШБ НПУ «Лють». Воював у найгарячіших точках Донеччини, стикаючись з ворогом віч-на-віч. Не боявся викликів й відмінно виконував бойові завдання. 

Служба на передовій не оминула Владислава випробуваннями. Під час першого бойового виїзду він зазнав контузії. За словами дружини, попри переляк, серйозних травм тоді не було — кілька днів ротації допомогли йому відновитися та стабілізувати стан. Друге поранення, отримане в липні 2024 року, виявилося значно серйознішим та потребувало тривалішого лікування. Юлія та друзі були поруч із Владиславом у цей складний період. Попри виснаження, він наполягав на поверненні до служби, вважав, що мусить завершити розпочату справу. Навіть під час реабілітації юнак не полишав військової справи — опановував безпілотники та придбав власний дрон. 

Попри молодий вік, Владислав швидко здобув повагу серед побратимів та командирів. У вільний від бойових завдань час він часто спілкувався з дружиною.  

“Ми з ним постійно були на зв’язку, він завжди ділився ситуацією, розповідав, що відбувається, щоб він хотів змінити. Я приїздила до нього у Донецьку область декілька разів. Гуляли, часто розповідав про свої бойові задачі. У нас не було секретів одне від одного, він завжди ділився своїми переживаннями”, – розповідає дружина. 

13 січня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу Торецька Бахмутського району Донецької області Владислав загинув. Йому було лише 23 роки… 

“Ми неймовірно пишаємося ним – нашим чоловіком, сином, близьким другом. Владислав заплатив найдорожчу ціну за вільну Україну, за нас з вами – своє життя за територіальні кордони, державний суверенітет та народ України”, – написали його близькі у петиції до Президента про присвоєння Владиславу почесного звання «Героя України». 

“Мій чоловік був не лише військовим, а людиною з великою душею. Уважний, чуйний, справжній. Завжди допомагав іншим — і на фронті, і в житті. Завжди буду пам’ятати його усмішку. Його втрату важко описати словами, але я знаю, що його добро та любов залишилися з нами. І я завжди нестиму це в собі”, – ділиться Юлія. 

У Владислава залишились дружина, рідні, близькі, друзі та бойові побратими. 

Герої навіки в наших серцях! 

Фото з відкритих джерел 



Джерело

Continue Reading

Війна

Сили оборони вночі збили 33 російські дрони, ще 36

Published

on


Сили оборони України в ніч на 19 квітня збили 33 із 87 російських дронів, ще 36 – локаційно втрачені.

Як передає Укрінформ, про це Командування Повітряних Сил Збройних сил України повідомило у Фейсбуці.

У ніч на 19 квітня 2025 року із (21.00 18 квітня) російські загарбники здійснили удар по Україні ракетами наземного, повітряного базування та ударними БпЛА.

За попередніми даними, радіотехнічними військами Повітряних Сил було виявлено та здійснено супровід 95 засобів повітряного нападу ворога – вісім ракет різних типів та 87 ударних БпЛА та безпілотників-імітаторів інших типів.

Зокрема, Росія застосувала: три балістичні ракети “Іскандер-М” (район пуску – Крим); дві протикорабельні ракети “Онікс” (район пуску – Крим); три протирадіолокаційні ракети Х-31П; 87 ударних БпЛА типу Shahed та дронів-імітаторів інших типів (райони пусків – Міллєрово, Курськ, Приморсько-Ахтарськ – РФ, Гвардійське – Крим).

Повітряний напад відбивали авіація, зенітні ракетні підрозділи, засоби РЕБ та мобільні вогневі групи Сил оборони України.

Станом на 09.00 підтверджене збиття 33 ударних БпЛА типу Shahed (безпілотників інших типів) на сході, півночі, півдні та країни.

Читайте також: Зеленський закликав США допомогти з ППО після обстрілу Харкова Росією: Треба бути сволотою, щоб так вдарити

36 ворожих безпілотників-імітаторів – локаційно втрачені (без негативних наслідків).

Внаслідок ворожої атаки постраждали Одещина, Харківщина, Сумщина, Донеччина та Запоріжжя.

Як повідомляв Укрінформ, загальні бойові втрати російських військ від початку повномасштабного вторгнення в Україну, з 24 лютого 2022 року по 19 квітня 2025 року становлять близько 940 тисяч 150 осіб, зокрема за останню добу – 1180 осіб.



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.