Події
Одеська художниця представила провокативну виставку “Мрії про мирне літо”
Одеська художниця Оксана Церковна представила свій новий проект під назвою “Мрії про мирне літо”. Художниця працює у напрямку сюрреалізм і частина робіт виглядає доволі провокативно: вона зобразила чоловічий статевий орган з колючою проволокою, на пляжі, під водою і навіть з фотоапаратом. В галереї “Вікно” на вулиці Нежинска, 31 представлено два десятки робіт Оксани Церковної.
На поверхні тіла зберігаються сліди минулого – шрами, зморшки, змінюються вигини хребта. Як земля носить на собі рани війни, так і людське тіло є живим архівом пережитого:
– Тріщини на шкірі, як тріщини на землі після спеки або вибухів.
– Зігнуті форми – внутрішній тиск, який не видно зовні.
– Зшиті поверхні – спроби зібрати себе після втрати, відновитися…
Тілесність, як символом крихкості та водночас стійкості – того, що можливо витримати. У проєкті “тілесність” постає як простір дослідження не лише фізичної оболонки, а й соціального, емоційного та символічного виміру людського тіла – відображення наслідків соціальних норм, травм і досвіду.
Тіло як ландшафт – метафора, що проступає в проєкті через переплетення природних форм і архітектури. Шрами нагадують про історичні події, а текстури підкреслюють життєві переживання. Тіло водночас особисте і колективне, інтимне і суспільне і несе в собі досвід, який можливо відчути на глибшому рівні.
Розглянемо тілесність як поле опору: опір стереотипам, зовнішньому контролю, насильству, але водночас і як простір насолоди, сили, відновлення. Через тілесність можна говорити про мир як про стан, у якому тіло не зазнає загрози, де воно може розквітати, взаємодіяти, відчувати.
Інтимність – це завжди гра між відкриттям і закриттям, між допуском і захистом. Колючий дріт – метафора заборон, символом нав’язаного контролю над тілом. Тіло може прагнути розширення, контакту, але війна, травма чи суспільні норми тримають його в обмеженні. Прагнення дотику контрастує з фізичною дистанцією. Це дослідження того, як тіло адаптується до нових реальностей: як воно вчиться жити з болем, як змінюється в умовах страху чи втрати, як реагує на насильство та відновлюється через ніжність.
Пропонуємо розглянути тілесність не просто як об’єкт, а як поле боротьби та можливостей. Це місце, де відчувається пам’ять і біль, але й зароджується мрія про спокійне літо – про тепло, про дотики, про свободу бути в своєму тілі без страху.
Фото: Степан Алєкян/Фейсбук
Події
археологи зробили низку важливих висновків
На стародавньому городища «Дикий Сад» у Миколаєві за час повномасштабної війни археологи дослідили низку археологічних об’єктів, які дають уявлення про достатньо високий рівень розвитку і наявність соціального та майнового розшарування тогочасного суспільства.
Про це йдеться у публікації Укрінформу “Сучасник Трої в Миколаєві: дослідники “Дикого Саду” змінюють уявлення про найдавнішу історію України”.
“За роки війни на “Дикому Саду” нам вдалося дослідити новий об’єкт – так зване приміщення №23, яке розташоване у ближньому передмісті. Також цього року почали вивчати ділянку між дальнім і ближнім передмістями. І тепер можемо припустити, що саме в цьому місці знаходився третій рів, який розділяв ближнє та дальнє передмістя”, – розповів відомий археолог, дослідник городища “Дикий Сад”, старший викладач кафедри історії Чорноморського національного університету імені Петра Могили Кирило Горбенко.
За його словами, хоча останнім часом було знайдено менше артефактів, водночас вдалося по-новому подивитися і переосмислити окремі знахідки та всю архітектурну структуру поселення. Саме це дало змогу зробити низку важливих висновків.
“Однією з ознак розвитку “Дикого Саду” було соціальне та майнове розшарування суспільства. Воно, зокрема, проявлялося і в тому, де саме мешкали представники різних соціальних груп. А рови городища виконували не лише оборонну функцію, а й розділяли різні прошарки його мешканців”, – наголосив Горбенко.
Він зазначив, що у цитаделі проживала еліта, частина якої була майстрами високого рівня і володіла технологіями виготовлення бронзових та рогових виробів, кераміки тощо.
У ближньому передмісті також селилися ремісники. Археологи знайшли тут будинок майстра з обробки рогу та кістки, а неподалік — будинок майстра-ливарника. На думку дослідників, саме ці фахівці становили своєрідний «середній клас».
У дальньому передмісті жили прості мешканці городища, а посад заселяв найменш заможний люд.
Як повідомлялося, одним із резонансних висновків останніх років під час дослідження стародавнього городища «Дикий Сад» у Миколаєві стало те, що його засновниками не були кіммерійці, як це припускали раніше.
Події
На виставці “Херсон НЕ/вкрадене” в одеському музеї проведуть екскурсію
8 серпня о 13.00 одеситів та гостей міста запрошують на екскурсію виставкою “Херсон НЕ/вкрадене” з авторкою проєкту Оленою Балабою в Музеї західного і східного мистецтва — зал “Регтайм 2.0” в укритті музею. Як Ансельм Кіфер надихає Таню Антонюк – авторку омажа на вкрадену картину Івана Айвазовського. Чому митці обирали пейзажі херсонських художників – Курнакова, Беліча, Сергеєва, Петрова і хотіли показати теплий, мирний і затишний Херсон на своїх роботах. Що спільного у одеського художника-нонконформіста Ігора Божка з Анрі Матіссом і його роботою 1940 року “Портрет жінки в румунській блузі”.
Поговоримо про мистецький проєкт, який об’єднав художників з різних регіонів України: тих, хто, попри війну, продовжує творити.
Приходьте! Питання і дискусія вітається!
📆 8 серпня
⏳ 13:00
🎫 100грн.
Виставка “Херсон НЕ/вкрадене” зібрана з штудій та омажів 23-х художників на викрадені росіянами картини. Спочатку виставка була задумана як дослідження колекції пограбованого музею. Новий погляд крізь призму виставки – це красива виставка про Херсон, про життя і наше бажання Перемоги України, якою ми хочемо привернути увагу до всіх українських музеїв, які були пограбовані російськими окупантами від березня 2014 року і окупації Криму.
Події
Поетку Ірину Шувалову відзначили норвезькою премією за двомовну збірку
Поетка, перекладачка, дослідниця та членкиня Українського ПЕН Ірина Шувалова здобула престижну норвезьку літературну премію Ordknappen 2026 за двомовну збірку «Не маючи наміру зостатися» (Ingen planer om å bli).
Як передає Укрінформ, про це повідомила у Фейсбуці громадська організація PEN Ukraine.
Офіційне вручення відзнаки відбулося на Норвезькому літературному фестивалі в Ліллехаммері, де авторка представляла Україну.
Як зазначили в Українському ПЕН, премію Ordknappen присуджують книжкам, здатним захопити якнайширше коло читачів.
Журі відзначило те, як у збірці Ірини «ландшафти, міста, а також тваринний і рослинний світи оживають для читачів, а радість від бачення й осягання постає пліч-о-пліч із тугою за тим, що залишається позаду».
Книжка «Не маючи наміру зостатися» містить як переклади поезій норвезькою мовою, так і оригінальні тексти українською.
Над виданням працювала команда з перекладачок Марте Хюке і Ірини Сабор, а також редакторок Ханни Бовім-Бюґґе і Йоханне Фронт-Ніґрен.
В Україні поезії зі збірки «Не маючи наміру зостатися» вперше вийдуть друком у видавництві «Сафран» у книзі «Я не знаю цієї мови».
Як повідомляв Укрінформ, книжка українського письменника Артема Чапая The Ukraine у перекладі Ніколь Дзюб увійшла до шортлиста премії П’єра-Франсуа Кайє.
Фото: Iryna Shuvalova/Фейсбук
-
Одеса1 тиждень agoРосія завдала ракетного удару по Одесі: є поранений
-
Політика7 днів agoФедоров заявив, що готовий повернутися до Міноборони, якщо Зеленський запропонує
-
Усі новини1 тиждень agoЦей смартфон не поступається Samsung Galaxy S25 Ultra, але коштує в 5 разів дешевше (фото)
-
Події1 тиждень agoВ Україні вийшла антологія із творами п’ятого конкурсу «Кримський інжир»
-
Політика1 тиждень agoу МЗС прокоментували підозру колишньому держсекретарю
-
Відбудова1 тиждень agoУ Слов’янську дрон влучив у авто, в якому їхала комісія з єВідновлення
-
Події1 тиждень agoКорецький доручив підготувати механізм держпідтримки книговидавців
-
Політика1 тиждень agoЗустріч Зеленського і Трампа завершилася
