Connect with us

Суспільство

Як живе українська бібліотека після російського обстрілу

Published

on


Це репортаж із київської бібліотеки ім. Сковороди не стільки про книги, як про людей. Про взаємодопомогу, про пам’ять, надію і трішки дива

Київ знову оговтується від «рекордного» ворожого обстрілу в ніч на 4 липня. Але в повітрі, крім запаху диму, наче розлите відчуття – ми вистоїмо, Україна переможе, бо земля у нас така, бо люди у нас такі. А які?

…Місяць тому, в ніч на 6 червня, під час варварського нічного ракетно-дронового ворожого обстрілу Києва під удар потрапила Центральна районна бібліотека Солом’янки, що на вулиці Освіти. Її добре знають містяни й називають просто: бібліотека Сковороди. Назва на честь славетного українського філософа вельми пасує закладу: світлий, просторий, можна навіть сказати елегантний, із неповторною українською атмосферою, – він наче просякнутий ненав’язливим мудро-іронічним сковородинським духом. До 2023 року бібліотека мала ім’я похмурого класика росліту Фьодора Достоєвского. До речі, позбутися його було не так вже й просто – у високих кабінетах заперечливо хитали головами, мовляв «не на часі». Втім, зрештою зважились, зрозумівши, мабуть, кричущу недоречність, анормальність, та й навіть аморальність ситуації, яка склалася з перейменуванням.

Тож йдемо на гостину до сковородинців, щоб на власні очі побачити, як їм нині ведеться, чим живуть і що думають.  

Перше, що колись зустрічало відвідувача при вході в бібліотеку Сковороди – запах хвої. Це було так несподівано: не запах кави, книг, а хвої. У невеличкому коридорчику, який відділяє просторий хол бібліотеки від вулиці, завжди стояв невеличкий стосик соснових полінець. Влітку аромат бурштинових крапельок соснової смоли нагадував про сосновий ліс десь біля річки, а взимку – про тепло і затишок, про камін і книжку. Тепер того немає. Центральний вхід – понівечений і тимчасово зачинений. Повсюдно на асфальті – мільярди дрібних шматочків розбитого віконного скла, схожого на застиглі людські сльози. Тож заходимо з іншого, непоказного «чорного» ходу. Незвично.

Понівечений центральний вхід бібліотеки ім. Григорія Сковороди на вул. Освіти, 14 а

У вузькому коридорі нас зустрічає Олександр Михайлик – відомий київський краєзнавець, історик. На його недільні екскурсії Солом’янкою щоразу приходять попри дощ, сніг чи спеку десятки киян. Крім того, він щедро ділиться власними знаннями під час лекцій, популяризуючи історію Києва. Саме за поданнями Олександра Михайлика КМДА було перейменовано близько 20 київських вулиць. Із читальної зали визирає Світлана Молчанова – її завідувачка. Запрошує нас усередину, емоційно розповідає про книги на полицях, а ще показує ляльку-мотанку, виготовлену вчора її ученицею. Пані Світлана – вправна майстриня з виготовлення ляльок-мотанок; проводить майстер-класи. Запитую, скільки часу знадобиться для опанування такого мистецтва.

– Якщо ви ніколи в житті не робили ляльку-мотанку, то десь за годину під моїм керівництвом упораєтесь. Ну, можливо трішечки довше. Але найголовніше про що варто пам’ятати, приступаючи до цього дійства: на душі має бути світло й тихо, як на Великдень. Мотанка – то потужний оберіг, тож енергетика має бути відповідна. Тим більше, що ми їх нашим захисникам посилаємо.

Іванна Щербина біля стенду зі світлинами загиблих українських героїв, які дивом не тільки вціліли, а навіть і не впали під час червневого прильоту
Іванна Щербина біля стенду зі світлинами загиблих українських героїв, які дивом не тільки вціліли, а навіть і не впали під час червневого прильоту

За хвилину до нас долучається Іванна Щербина, якщо офіційно, директорка Центральної бібліотеки імені Григорія Сковороди Солом’янського району міста Києва.  Вона показує на чималі тріщини в стінах, вирвані вибуховою хвилею замки у дверях і каже: 

– Сила була страшна. Вікна, двері – все вибите, розтрощене, але, уявіть, жодна книжка з полиці не впала! А ось стенд із портретами наших полеглих хлопців, воїнів-героїв, зокрема й Андрія Пільщикова – легендарного Джуса, одного з «Привидів Києва». Це його мама, пані Лілія, принесла; каже: «Нехай оберігає вас»… Як бачите, ці світлини навіть нічим не прикріплені. Просто стоять. І вони теж не впали! Жодна. Ми зайшли сюди, ошелешені, а вони усміхаються – живі й непереможні – до нас тут, серед безладу й руїни. Рятувальники, побачивши все це, лише хитали головами й казали: «Ну, знаєте, мабуть тут у вас якісь свої окремішні закони фізики діють…». Ось таке маленьке диво, – додає пані Іванна й теж усміхається. Попри тендітність, у її підпорядкуванні чималий колектив бібліотеки Сковороди, плюс шістнадцять бібліотек Солом’янського району. Поки йдемо на абонемент, пані Іванна продовжує:

– П’ятниця у нас вихідний, але, звісно, того дня ми всі були тут. Не могли не бути. В приміщенні бібліотеки розгорнули штаб допомоги потерпілим мешканцям будинку, сюди приносили всі необхідні речі, сюди стікалися струмочки людської допомоги. Телефон не вщухав, сотні повідомлень сипались у месенджер. Розголос був чималий; всі пропонували якусь допомогу. А в суботу ми уже працювали в звичному режимі. Принаймні намагались. До нас навіть прийшла наша постійна читачка, взяла книгу й залишилась тут читати: «Мені у вас якось спокійніше». І ми були їй надзвичайно раді.

Зліва направо: завідувачка абонементу Наталія Різник, завідувачка читального залу Світлана Молчанова, провідний бібліотекар відділу обслуговування Марина Чокас
Зліва направо: завідувачка абонементу Наталія Різник, завідувачка читального залу Світлана Молчанова, провідний бібліотекар відділу обслуговування Марина Чокас

Заходимо на абонемент. Це затишна книгозбірня з химерною книжковою пірамідою-колодязем біля стіни.

– А ось наша знаменита книжкова піраміда, – пані Іванна показує на дивовижний книжково-архітектурний витвір. –  І вона теж встояла! І це попри те, що ми просимо читачів не надто до неї торкатися…

Книжкова піраміда на абонементі, якій дивуються читачі
Книжкова піраміда на абонементі, якій дивуються читачі

– Так, хоча дехто й хотів би витягти з неї якусь книжку! – додає, сміючись, завідувачка абонементу Наталія Різник.

І справді диво, думаю я про себе. Мої думки, наче почувши, підтверджує Марина Чокас, провідна бібліотекарка відділу обслуговування:

– Лишень уявіть: тут працювали рятувальники, пожежники; все це могло б бути і залите водою, могло б і згоріти, але цього, на щастя, не сталося.

сторик і краєзнавець Олександр Михайлик із музейними експонатами, подарованими українськими залізничниками
сторик і краєзнавець Олександр Михайлик із музейними експонатами, подарованими українськими залізничниками

Підіймаємся на другий поверх. Тут розташовуються кабінети адміністрації, чимала книгозбірня з… російською класичною літературою. «Так-так, – сміється пані Іванна, – ніхто умовного Толстоєвського та іже з ними на багаттях не палив!» А ще тут є справжній музей. Це володіння краєзнавця Олександра Михайлика. Про своє дітище він може розповідати годинами. До слова, пан Олександр – вправний лектор, пристрасний бібліофіл, а ще автор кількох серйозних дослідницьких праць, зокрема, з історії Чоколівки. Музей поєднує декілька концепцій: це й музей самої бібліотеки Сковороди, якій, до слова, в наступному році виповниться 80, і міні-музей історії Києва, переважно Солом’янського району, а ще – музей Укрзалізниці. Тут можна побачити й майже антикварну іграшкову міні-залізницю, і форму залізничників, і навіть шматок справжнісінької, понад столітньої шпали з Південно-Західної залізниці. У кожного експоната власна цікава історія. Їх зносили – дарували і співробітники бібліотеки, і читачі, і просто небайдужі кияни. Тепер ці речі живуть своїм повноцінним життям, допомагаючи молоді зазирнути в минуле і, можливо, трішки ліпше зрозуміти його. Пан Олександр із радістю демонструє то старе (1914 року!) посвідчення прадіда-залізничника, то переводить розмову про трамвайні квитки – такі звичні ще якихось десять років тому, а нині вже зовсім забуті, то, наче фокусник, дістає… вологу серветку, яку видавали в 70-х роках минулого століття в літаках Аерофлоту, що курсували на закордонних маршрутах. «І це тоді, коли туалетний папір був дефіцитом!», – резонно зауважує пані Іванна. Ми погоджуємось, знову вкотре дивуємось і залишаємо музей.

Макет дитячої залізничної станції

Макет дитячої залізничної станції


Олександр Михайлик демонструє зразки паперових проїзних документів у київському транспорті; поряд Іванна Щербина
Олександр Михайлик демонструє зразки паперових проїзних документів у київському транспорті; поряд Іванна Щербина



У кімнаті поряд працюють провідний бібліотекар-консультант Тамара Безпарточна, яка створює черговий анімаційний міні-шедевр і Наталія Шевчук – головний бібліотекар по роботі з каталогами. Саме вона розподіляє нові надходження по бібліотеках району. Всюди пакунки з книгами, на полицях теж, звісно, книги. З верхньої полиці з усмішкою чеширського кота, ледь примруживши ліве око, на мене дивився перший Президент – Леонід Кравчук: «Маємо те, що маємо: Спогади і роздуми». Така книга нині коштує за 500 гривень, та й у книгарні її вже не купиш… Тим часом пані Іванна звертає мою увагу на книжки видавництва «Наш формат», зауважуючи, що бібліотека Сковороди є амбасадором цього поважного видавництва.

Зліва направо: головний бібліотекар по роботі з каталогами Наталія Шевчук та провідний бібліотекар-консультант Тамара Безпарточна
Зліва направо: головний бібліотекар по роботі з каталогами Наталія Шевчук та провідний бібліотекар-консультант Тамара Безпарточна

– А як читачі, – запитую її. – Чи є такі, хто ностальгує за рослітом?

– Звісно, спочатку були ті, хто плакався: «Гдє наши любімиє рускіє дєтєктіви?» Але ми терпляче пояснювали їм, що в нас і власні непогані детективи є – он, почитайте, наприклад, Кокотюху… Не варто жити історіями російського спецназу – у нас свій є, так само, як і армія, й історія; читайте, цікавтесь своїм, рідним і, знаєте, поволі в людей відкривалися очі. Особливо після того, як російське залізяччя почало на голову сипатись. Звісно, трапляються якісь зовсім «важкі» випадки, але в переважній більшості люди розуміють.

Відчиняємо двері до наступного кабінету. Пані в ошатному червоному строї – Віра Волинчук, завідувачка відділу організації та використання книжкових фондів, якраз списує чергову порцію старих російських книжок. Пані Іванна зазирає у список: «О, «Русские народные песни» – чи й не актуально!» Сміємось.

Завідувачка відділу організації та використання книжкових фондів Віра Волинчук (сидить) та директор бібліотеки Іванна Щербина
Завідувачка відділу організації та використання книжкових фондів Віра Волинчук (сидить) та директор бібліотеки Іванна Щербина

До слова, в бібліотеці Сковороди діє надзвичайно популярна «терапевтична» «Вокальна студія на Освіти» під орудою Ігоря Якубовського. Там тричі на тиждень всіх охочих учать співати українських пісень. Вдома в квартирі не дуже якось поспіваєш, а тут, у своєму колі – саме те.   

Пані Віра – патріотка й оптимістка, з породи тих, хто вміє тримати спину рівною за будь-яких обставин. Її син нині захищає батьківщину. «Нам чорноти вистачає! Долаймо її кольором і настроєм», – каже вона, як рубає …

Спускаємось вниз, пані Іванна показує кімнати:

– Тут теж усі вікна вибило, штори всі на вулиці були – чорні, в кіптяві, а комп’ютер і плазма дивом уціліли; а тут у перші три дні після прильоту розташовувався штаб допомоги потерпілим, нині ж – комп’ютерний клас, у ньому зараз відвідувачі; а це – весела дитяча кімната.

Наостанок розповідає про те, що бібліотека Сковороди – не лише бібліотека. Звісно, це книгозбірня, сюди приходять за книжками, – до речі, фонд постійно оновлюється, але, передусім, це активний громадський простір. Тут відбуваються краєзнавчі лекції, помічні тренінги з психологічної підтримки, зустрічі з письменниками і просто цікавими особистостями; сюди приходять поспівати, навчитись якомусь рукоділлю або написати реферат з історії. Тут готували обіди для поранених у Київському військовому госпіталі. Сюди приходять матері українських героїв, полеглих за свободу України від оскаженілого «руского міра», знаходячи тут розраду і шану. Тут завжди відчувається рівна і невпинна пульсація життя. Тож бібліотека Сковороди на Освіти – це передовсім про людей. Про тих, хто тут і зараз, на цій зраненій землі, просто живе й працює, і протистоїть тим самим тліну і страху війни.

Прощаємось. Із бібліотечної прохолоди одразу ж потрапляємо в спекотне київське літо. Доцвітають старі солом’янські розлогі липи, шумлять статечні тополі. В небі пасторальні білі хмарки і писк серпокрильців; біля кав’ярні – молодь. Канікули. Нехай і воєнні.

Чомусь згадуються луною слова пані Віри Волинчук – мудрої української жінки, бібліотекарки, якими вона в кінці кожного робочого дня чи то благословляє, чи то замовляє колег: «Дивіться мені, щоб все у всіх було добре! Щоб усі були живі-здорові, та щоб завтра ми знову зустрілися на цьому місці; усміхнулись приязно одне до одного і знову взялися до праці. Хай Господь береже!»

Світлана Шевцова, Київ. Фото Володимир Тарасов

Перше фото: Іванна Щербина, директор Центральної бібліотеки імені Григорія Сковороди Солом’янського району міста Києва



Джерело

Суспільство

Свириденко розповіла про програми підтримки медиків у селах та прифронтових громадах

Published

on



Молоді медики, що закінчують інтернатуру, можуть отримати разову виплату; медики прифронтових територій – забезпечення службовим житлом.

Як передає Укрінформ, про це повідомила Прем’єр-міністерка Юлія Свириденко у Телеграмі.

“Для медиків у сільській місцевості та у прифронтових регіонах працюють урядові програми підтримки. Одна з них — одноразова грошова виплата в розмірі 200 тис. грн для молодих фахівців, які завершують інтернатуру”, – нагадала Свириденко.

Вона повідомила, що податися на програму можуть випускники інтернатури поточного року. Прийом заявок триватиме до 10 жовтня, а виплати надійдуть до кінця року.

Наприклад, такою програмою підтримки скористалась молода сімейна лікарка Валерія Науменко, яка сьогодні працює в селі Красилівка на Київщині. У серпні 2025 року дівчина підписала контракт з медичним закладом на три роки. На сьогодні лікарка веде майже 900 пацієнтів.

Читайте також: Уряд спрямував понад ₴2 мільярди на укриття у закладах освіти – Свириденко

“Уряд також розширив програму забезпечення медичних працівників службовим житлом на прифронтові регіони. Заклади охорони здоров’я можуть купувати житло для медичних працівників, основне робоче місце яких розташоване не лише в сільській місцевості, а й у містах прифронтових областей — в радіусі до 30 км від місця роботи”, – зазначила Свириденко.

Обрати житло можна буде також у Запоріжжі, Сумах, Харкові і Херсоні, які знаходяться у зоні активних бойових дій. На реалізацію програми у державному бюджеті на 2026 рік передбачено 100 млн грн.

Як повідомлялося, за даними Міністерства охорони здоров’я, найчастіше медичні заклади шукають лікарів загальної сімейної практики та терапевтів. Також затребуваними фахівцями є медичні сестри та медичні брати, ерготерапевти, рентгенологи, невропатологи.



Джерело

Continue Reading

Суспільство

В Одесі запланували ювілейну сесію на квітень Анонси

Published

on


24 березня 2026 р. 17:58

8



ФОТО: Інтент/Наталя Довбиш

Виконувач обов’язків Одеського міського голови Ігор Коваль розпорядився скликати депутатів на 50 сесію міської ради.

Відповідне розпорядження оприлюднила пресслужба муніципалітета.

Наразі що саме розглядатимуть не сесії не визначили й орієнтований порядок денний сформований, як блоки питань:

  •  Про діяльність Одеської міської ради та її виконавчих органів.
  • Про бюджет і фінанси.
  • Про цільові програми, концепції та містобудування.
  • Про об’єкти комунальної власності.
  • Про земельні правовідносини.
  • Про створення, припинення, зміну найменування, затвердження статутів (положень) комунальних підприємств, установ, закладів та їхню діяльність.
  • Про депутатські запити.

Остання сесія міської ради у 2025 році відбулася в Одесі 12 грудня. Традиційно Інтент готується проводити онлайн-трансляцію засідання сесії.

49 сесію переносили двічі відкладали за інсайдерською інформацією, для того, щоб воно відбулося, керівнику ОВА Олегу Кіперу довелося писати гнівного листа виконуючому обов’язки Одеського міського голови Ігорю Ковалю. 23 січня виконувач обов’язків Одеського міського голови Ігор Коваль розпорядився перенести дату сесії Одеської міської ради. Депутатів скликали не на 28 січня, як планували раніше, а 11 лютого.

Тим часом заощадження виконувача обов’язків Одеського міського голови, серкретаря Одеської міської ради Ігоря Коваля готівкою збільшилися за рік, а також побільшало банківських рахунків. Національне агентство з питань запобігання корупції оприлюднило декларацію Ігоря Коваля за 2025 рік, в якій вказано, що в нього готівкою заощаджені 200 тисяч гривень та 25 тисяч доларів США. 

Ігор Коваль  приступив до виконання обов’язків міського голови 16 жовтня 2025 року. До цього обіймав посаду секретаря міськради, яка залишилася за ним й після отримання статусу виконувача обов’язків мера. 


Кирило Бойко



Джерело

Continue Reading

Суспільство

Дівчина з інвалідністю розповіла, як здійснила свою мрію

Published

on


Двадцятидворічна Дар’я Остапенко з діагнозом ДЦП закінчила безбар’єрну автошколу, що діє на базі Одеського державного університету внутрішніх справ, і сіла за кермо.

Про це йдеться у публікації Укрінформу “Бачу ціль – не бачу перешкод: історія дівчини з ДЦП, яка навчилася водити авто й мріє про мандри”.

Мрія самостійно керувати автівкою з’явилася у дівчини в 14 років. Втілення її у життя відтермінувала спочатку пандемія COVID-19, а потім – початок повномасштабного вторгнення. Постійне користування незручним громадським транспортом виснаживало дівчину, і зрештою Дар’я стала ученицею безбар’єрної автошколи, яка відкрилася на базі Одеського державного університету внутрішніх справ кілька років тому.

“Мене дуже приваблювала думка, що пересуватися можна спокійно та самостійно, не користуючись міським транспортом. Я дуже його не люблю, він незручний і не адаптований для людей з інвалідністю. А ще ж круто взяти й зірватися, наприклад, на море! Спочатку я чекала свого 18-річчя, але на той час припала епідемія ковіду, потім почалася війна, і було не до того”, – розповіла вона.

Щодо незручностей у транспорті Остапенко зазначає, що водії можуть просто не зупинитися, коли бачать на зупинці людину з інвалідністю. По-друге, дівчина зауважила байдужість людей, які вдають, що людини з інвалідністю у салоні автобуса просто не існує. По-третє, за словами Дар’ї, у маршрутках дуже мала відстань між кріслами, і людям з інвалідністю важко сидіти, навіть якщо хтось поступиться місцем. Також у деякому транспорті надто високі сходинки, важко піднятися.

Окрім того, впевненості у бажанні сісти за кермо додав і вдалий досвід водіння знайомих, які пересуваються на кріслі колісному.

За словами Дар’ї, у безбар’єрній автошколі навчаються десять тижнів, із яких чотири – теоретичні. Після цього студенти складають іспит і одразу беруться до практики. В автошколі є спеціально обладнані автомобілі з механічною та автоматичною коробками передач.

“Мені було дуже цікаво вчитися. Однак на іспиті стикнулася з “каверзною” постановкою питань і заплуталася не тому, що не знала відповіді, а з тієї причини, що неправильно зрозуміла зміст запитання. Довелося перескладати”, – пригадує вона.

Читайте також: На Миколаївщині розвивають реабілітаційні простори для дітей з інвалідністю

Усім охочим сісти за кермо, які вагаються, дівчина радить діяти рішуче. “Життя одне, і його треба жити. Не треба боятися, як на нас подивляться інші та що про нас подумають”, – додавла вона.

Як повідомляв Укрінформ, на базі Одеського державного університету внутрішніх справ запрацювала автошкола для людей з інвалідністю у межах флагманського проєкту МВС.

Фото: Ніна Ляшонок / Укрінформ

Більше наших фото можна купити тут



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.