Спробуйте уявити: у вас є всього 2 костюми на 7 років. Одна подушка на 15. Один настільний телефон на 20. І це не сцена з постапокаліптичного роману, а український споживчий кошик — той самий, на основі якого розраховується прожитковий мінімум. В реальності 2025 року. Український прожитковий мінімум — це офіційний соціальний стандарт, який, згідно з Конституцією, має гарантувати людині рівень життя. Не виживання, а життя. Але, на жаль, реальний ПМ перетворився на штучний індикатор, відірваний від потреб сучасної людини.

Як все починалось?

Поняття прожиткового мінімуму існує в Україні понад два десятиліття. З 2000 року він офіційно визначається законом і закладається в бюджет. Ухвалений у липні 1999 року спеціальний закон встановив для прожиткового мінімуму статус ключового соціального орієнтиру, закріпивши, що це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Водночас дедалі з кожним роком його поступово стали використовувати як якесь універсальне мірило для усього на світі, прив’язуючи до прожиткового мінімуму не лише соціальні виплати, а й зарплати чиновників, суддів, прокурорів, штрафи, державні збори — понад 150 різних платежів.

А коли минулого десятиліття «бюджетний» прожитковий мінімум почав з кожним роком відставати від фактичного його розміру і вони стали рухатись автономними курсами, значення законодавчо встановлюваного прожиткового мінімуму ще більше девальвувало його первісну соціальну суть.

Важливо

Що з цього вийшло? Очікувано: чим нижчий прожитковий мінімум у бюджеті — тим менше витрат із бюджету. Логіка очевидна. Людям — виживання, цифрам — баланс. Уряд навіть визнає це офіційно: у Бюджетній декларації зазначено, що прожитковий мінімум використовується не за призначенням — як технічна величина для обчислення понад 180 показників, більшість із яких не мають до нього жодного стосунку.

Мінімум, на який не проживеш

У 2025 році бюджетний прожитковий мінімум становить 2920 грн. У той час як фактичний, розрахований Мінсоцполітики на основі цін і потреб, — майже втричі вищий: понад 8000 грн. І це при тому, що навіть цей «фактичний» базується на кошику, в якому немає інтернету, мобільного зв’язку, сучасної побутової техніки. Зате є 25 хвилин стаціонарного телефонного зв’язку на місяць.

Цей «кошик» — точка болю. Він містить в собі уявлення про потреби людини з кінця 90-х, але зовсім не враховує реальність: ні цифрову, ні соціальну, ні економічну. Тож фактично українцям пропонують жити на показниках, які не просто принизливі — вони небезпечні. Бо за ними формуються пенсії, допомога малозабезпеченим, соціальні виплати родинам з дітьми та іншим вразливим категоріям громадян, для яких кожна гривня має значення.

Європа: інший підхід до прожиткового мінімуму

У ЄС прожитковий мінімум — не сакральний показник і не універсальний індикатор для всіх сфер. У більшості країн замість нього використовується мінімальна заробітна плата як головний інструмент соціального захисту. І ця мінімалка встановлюється на рівні, який дозволяє людині гідно жити, а не балансувати на межі голоду.

У країнах Центрально-Східної Європи, таких як Польща чи Словаччина, ПМ існує, але виконує свою пряму функцію — слугує порогом бідності, а не універсальною лінійкою для суддівських окладів і штрафів. І саме до цього нам варто прагнути.

Що потрібно змінити в Україні

Потрібно відірвати прожитковий мінімум від усього зайвого, що абсолютно невиправдано прив’язалося до нього за минулі десятиліття.

Прожитковий мінімум має бути лише соціальним стандартом — як базова величина, яка має гарантуватись державою для кожного, для визначення права на допомогу малозабезпеченим, а не базою для зарплат держорганів чи обчислення штрафів.

Необхідно скласти чесний і сучасний споживчий кошик. Без стаціонарних телефонів, зате з мобільним зв’язком, ефективними ліками, повноцінним для здорового життя набором продуктів харчування, інтернетом, одягом, який не розлазиться за 3 роки, достатнім пакетом різноманітних витребуваних послуг. Не мінімум виживання — а мінімум життя. Виходячи з реального складу щомісячних витрат для українців різних вікових категорій, базуючись на справжніх, а не занижених їх цінах.

Крім того, важливо передбачити поступову ліквідацію розриву законодавчо встановленого з фактичним прожитковим мінімумом. Порахувати справедливу вартість кошику, ввести перехід на новий ПМ впродовж 3 років — так, щоб бюджет це витримав.

Чи є гроші в бюджеті та що вже зроблено

Уряд каже: підвищити не можемо — немає ресурсів. Але ресурси є. Щороку держава втрачає до 900 млрд грн через тіньову економіку. Ще понад 200 млрд (і це щонайменше) — через неефективне використання коштів (за даними Рахункової палати). Плюс — безкінечні програми з нульовим результатом, які потребують чесного перегляду. Детінізація, аудит державних видатків, ефективна податкова політика — ось де гроші. Не у заниженому прожитковому мінімумі.

11 липня у Верховній Раді зареєстровано пакет законопроєктів, які мають відв’язати прожитковий мінімум від невластивих несоціальних функцій. Пропонується ввести окремі базові величини для зарплат, штрафів, стипендій — і залишити ПМ лише там, де він має сенс. Це — лише перший крок. Далі — реформа системи соціальних допомог, уніфікація виплат, підвищення адресності й автоматизації через «Дію».

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці “Думки” несе автор.