Це кажіть, а ось таке — не треба; публікуйте війну, або ні; відпочивайте — ні, хлопці ж не можуть перепочити, не сваріть біженців, але не тих, які на Куршевелі… Досить непросто сформувати конкретну модель поведінки у сучасній країні, яка активно воює понад рік. Але, на правду, чи можемо ми зрозуміти людину, яка пережила окупацію, насилля, втратила близьку людину, побачила зруйнування свого світу за секунду? І чи готові ми розуміти хлопців та дівчат, які стоять на захисті своєї країни? Чи компетентні давати поради, навіть, якщо здається, що вже зрозуміли цей світ? Так, ми всі живемо у війні, але для кожного вона різна. І поки близько мільйона українських військових під багнетом, а ще всі силові структури працюють на перемогу, наша задача — підтримати їх і створити більш-менш здорове суспільство, в яке вони повернуться. Але це все розмірковування автора, тому поговоримо про факти від науки та розумніших людей. 

У цьому тексті “Дайджест Одеси” розповість про відділення психологічної реабілітації учасників бойових дій та їх сімей на базі Одеського Центру первинної медико-санітарної допомоги №4, методи роботи з військовослужбовцями та їхніми сім’ями, українську культуру спілкування з психологом. Нам допомогли завідувач відділення, психіатр Георгій Янкевич та психолог Оксана Тарановська.

ПТСР для кожного військового та психічні розлади першому-ліпшому українцю

Це хибне твердження! Так, військові знаходяться у зоні смертельної небезпеки, тому мають більшу ймовірність повернутись з посттравматичним синдромом, але це не для кожного. Психіка та її ресурс відрізняється від людини до людини, тому одна й та сама подія приносить різні результати. За словами Оксани Тарановської, хтось після знаходження в полоні може допомогти своїм побратимам, а інший, не перебуваючи на передовій, має симптоми ПТСР.

Хоча й здається, що пережити досвід війни неможливо — це не так. Тільки у 8% чоловіків та 20% жінок, які пережили травматичні події, діагностували ПТСР. Таку статистику оприлюднили в Міністерстві охорони здоров’я України. Якщо ми комплексно будемо підходити до відновлення, а ми вже над цим працюємо, то подолаємо наслідки стресових розладів, як і другу армію світу. 

Якщо говорити про комунікацію соціуму та людини, яка повернулась із фронту з ПТСР, то радять уникати тригерів: гучні звуки, іграшки з сиренами, налякування заради жарту, алкоголю, наркотиків чи психотропних речовин. Це звичайна реакція організму, який сприймає ці ж самі звуки, як ознаку небезпеки, а це продовжувалось день за днем у когось 9 років, у когось —  менше. Достатньо представити, як ви відреагуєте на сигнал повітряної тривоги, знаходячись у мирних умовах. Тому не варто апелювати до цього, як до неможливості нормально жити у світі — це реакція. 

А тепер торкнемось нас, які живуть в умовно спокійних містах, небо яких коли-не-коли прорізують ракети окупантів. В Одесі можлива висадка лише десанту соціальних мереж і хоч стрічка інколи дратує, ПТСР викликати не може. Якщо глибоко копати в травмувальні теми — накопаєш і алгоритми мереж підсуватимуть схожий контент. За таких умов може здатись, що життя немає, а навколо тьма, страх і біль. І це провокуватиме тривожні розлади чи депресію за сприятливих умов конкретної нервової системи. Організму насправді плювати справді з вами відбувається щось ризиковане чи ви це просто уявляєте, бо рівень стресу від цього однаковий. Це і питання інформаційної гігієни: що ви шукаєте, задля чого і кого читаєте. За рік повномасштабного вторгнення вже кожен знає, як реагуватиме після годинки скролу стрічки, через бажання щось контролювати. Якщо знаєте, що стан погіршиться після цього, то навіщо себе гвалтувати — обмежуйте перегляд контенту. І зона того, що ви можете тримати під контролем, не зменшується і не збільшується від перегляду 10 чи 110 новин.

“Ну і пам’ятати слід про критичне ставлення. Згадайте, як на початку війни ми бігали, знімаючи мітки. Інформаційний вплив завжди був і посилився під час війни. Якщо хочеш щось знати, то переглядай лише офіційні джерела, принаймні, не читати ноунейм канали, бо не знаєш це росіяни, чи наші, чи росіяни косять під наших…”, — додав лікар Янкевич. 

Функціонувати під час війни — це ще й про життєстійкість. Людині не так багато часу потрібно для адаптації до умов. Вже зараз, побачивши ракету повз вікна, на роботу все ж поїдеш, хіба що запізнишся. 

Згідно з результатами соціологічного дослідження “Емоційно-психологічний стан українців”, проведеного Українським інститутом майбутнього спільно з “Нью імідж маркетинг груп”,  зафіксовано три емоційні прояви, які найкращим чином описують настрій респондентів протягом лютого 2023 року. Це  тривога (57%), очікування покращень (46%), надія (41%). 

В Україні суттєво зростає культура роботи із своїм психологічним здоров’ям. Відомо, що психолог не запиратиме пацієнта до лікарні, одягаючи смиренну сорочку. Терапія — здорове ставлення до свого стану і прийняття подій, що відбуваються. Наразі створені всі умови для отримання підтримки та кваліфікованої допомоги. Наприклад, скористатись платформою “Розкажи мені”, яка працює цілодобово й надає безкоштовну психологічну допомогу. Або обрати інший ресурс. Ось добірка 10 безкоштовних ініціатив від VisitUkraine.Today. В Одесі тимчасово переміщені українці та всі особи, які постраждали внаслідок війни, можуть безкоштовно отримати кваліфіковану психологічну допомогу на базі міських медзакладів.

Відділення психологічної реабілітації учасників бойових дій та їх сімей

У січні цього року Одеський Центр первинної медико-санітарної допомоги №4 уклав із Міністерством у справах ветеранів України договір, що передбачає надання послуг із психологічної реабілітації ветеранів війни та членів їхніх сімей. Послуги можуть отримати особи, які здійснювали заходи щодо забезпечення національної оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією рф проти України, а також члени їхніх сімей, у тому числі члени сімей загиблих (померлих) захисників України.

Станом на 1 лютого 2023 року понад 40 лікувальних закладів законтрактовані з Міністерством у справах ветеранів України для забезпечення психологічної реабілітації військовослужбовців. Про це міністр у справах ветеранів Юлія Лапутіна повідомила під час пресконференції в Медіацентрі “Україна – Укрінформ”. Зокрема, за її словами, якщо в лікувальному закладі є мультидисциплінарна команда у складі лікар-психіатр, психоневролог і два психологи, укладається контракт із міністерством. Таким чином військові, які проходять у цьому закладі фізичну реабілітацію, можуть одночасно отримати психологічну допомогу.

Аудит послуг психічного здоров’я в системі Міністерства оборони України показав, що стан психічного здоров’я військовослужбовців значно гірший, ніж серед решти населення. Центр в Одесі на вулиці Левітана, 62 вже функціонує. Не потрібно мати ніяких направлень, все зроблено досить просто і потрібне лише бажання. Жінки більше йдуть на комунікацію, але більшість військовослужбовців — чоловіки, а за словами Григорія Янкевича, ми виховуємо хлопців, які не можуть дозволити собі умовні сльози і це теж проблема. Проте упередження зникають після першого візиту: людина розуміє, що кайдани з порогу ніхто не одягає, а на вікнах немає решіток (жартує). Має бути розуміння нащо туди йти. У військових можливі досить різні відчуття, наприклад, якщо він вижив, а побратим — загинув. Пригнічені думки, відчуття, що навколо все погано. У таких ситуаціях варто працювати з людьми, які тямлять і хочуть допомогти.  

Є різні формати роботи: онлайн та офлайн, індивідуальні і групові заняття, сімейна терапія. Щодо групових занять — ефективно, тому що комунікація з людьми зі схожими переживаннями, проблемами, пришвидшує терапевтичний ефект. Але щоб зібрати групу, потрібно з кожним спілкуватись індивідуально, тому передує персональна консультація, а потім за потреби —  групи. 

Психологи можуть інформаційно допомогти сім’ям військовослужбовців: як підтримати, зрозуміти, що відбувається. Родина — теж соціум, тому якщо безпосередньо військовий не хоче звертатись, то є сенс допомогти йому і рідним таким способом.

Ментальна неготовність українців спілкуватись із психологом, досить умовне твердження. Хтось ще не готовий спілкуватись із терапевтом, а інші — мають свого лікаря. “У мене є група ВПО, старших за 70 років і вони розуміють, що їм потрібна допомога, не вистачає ресурсів самостійно впоратися з тими чи іншими проблемами. Зрозуміло, що є люди, які не прийдуть у принципі, але тенденція позитивна”, — зазначала лікар Тарановська. Як додав Георгій Янкевич, у нього була пацієнтка і 84 років, тому тут важливий не вік, а бажання і розуміння того, що звертаєшся до освіченої людини. 

Увесь процес фінансується від Міністерства у справах ветеранів. Звернутись можна будь-яким зручним способом, зателефонувати чи через реєстратуру за адресою: вулиця Левітана, 62. 

Додамо, що не варто залишати негативні наслідки війни на час перемоги і нагадаємо, що в Україні є благодійний фонд, який займається опікою дітей, котрі втратили батька чи матір (або обох) внаслідок війни з російськими окупантами.