Війна
Психологічна реабілітація військових в Одесі, депресія цивільного населення: досвід, який можна пережити
Це кажіть, а ось таке — не треба; публікуйте війну, або ні; відпочивайте — ні, хлопці ж не можуть перепочити, не сваріть біженців, але не тих, які на Куршевелі… Досить непросто сформувати конкретну модель поведінки у сучасній країні, яка активно воює понад рік. Але, на правду, чи можемо ми зрозуміти людину, яка пережила окупацію, насилля, втратила близьку людину, побачила зруйнування свого світу за секунду? І чи готові ми розуміти хлопців та дівчат, які стоять на захисті своєї країни? Чи компетентні давати поради, навіть, якщо здається, що вже зрозуміли цей світ? Так, ми всі живемо у війні, але для кожного вона різна. І поки близько мільйона українських військових під багнетом, а ще всі силові структури працюють на перемогу, наша задача — підтримати їх і створити більш-менш здорове суспільство, в яке вони повернуться. Але це все розмірковування автора, тому поговоримо про факти від науки та розумніших людей.
У цьому тексті “Дайджест Одеси” розповість про відділення психологічної реабілітації учасників бойових дій та їх сімей на базі Одеського Центру первинної медико-санітарної допомоги №4, методи роботи з військовослужбовцями та їхніми сім’ями, українську культуру спілкування з психологом. Нам допомогли завідувач відділення, психіатр Георгій Янкевич та психолог Оксана Тарановська.
ПТСР для кожного військового та психічні розлади першому-ліпшому українцю
Це хибне твердження! Так, військові знаходяться у зоні смертельної небезпеки, тому мають більшу ймовірність повернутись з посттравматичним синдромом, але це не для кожного. Психіка та її ресурс відрізняється від людини до людини, тому одна й та сама подія приносить різні результати. За словами Оксани Тарановської, хтось після знаходження в полоні може допомогти своїм побратимам, а інший, не перебуваючи на передовій, має симптоми ПТСР.
Хоча й здається, що пережити досвід війни неможливо — це не так. Тільки у 8% чоловіків та 20% жінок, які пережили травматичні події, діагностували ПТСР. Таку статистику оприлюднили в Міністерстві охорони здоров’я України. Якщо ми комплексно будемо підходити до відновлення, а ми вже над цим працюємо, то подолаємо наслідки стресових розладів, як і другу армію світу.
Якщо говорити про комунікацію соціуму та людини, яка повернулась із фронту з ПТСР, то радять уникати тригерів: гучні звуки, іграшки з сиренами, налякування заради жарту, алкоголю, наркотиків чи психотропних речовин. Це звичайна реакція організму, який сприймає ці ж самі звуки, як ознаку небезпеки, а це продовжувалось день за днем у когось 9 років, у когось — менше. Достатньо представити, як ви відреагуєте на сигнал повітряної тривоги, знаходячись у мирних умовах. Тому не варто апелювати до цього, як до неможливості нормально жити у світі — це реакція.
А тепер торкнемось нас, які живуть в умовно спокійних містах, небо яких коли-не-коли прорізують ракети окупантів. В Одесі можлива висадка лише десанту соціальних мереж і хоч стрічка інколи дратує, ПТСР викликати не може. Якщо глибоко копати в травмувальні теми — накопаєш і алгоритми мереж підсуватимуть схожий контент. За таких умов може здатись, що життя немає, а навколо тьма, страх і біль. І це провокуватиме тривожні розлади чи депресію за сприятливих умов конкретної нервової системи. Організму насправді плювати справді з вами відбувається щось ризиковане чи ви це просто уявляєте, бо рівень стресу від цього однаковий. Це і питання інформаційної гігієни: що ви шукаєте, задля чого і кого читаєте. За рік повномасштабного вторгнення вже кожен знає, як реагуватиме після годинки скролу стрічки, через бажання щось контролювати. Якщо знаєте, що стан погіршиться після цього, то навіщо себе гвалтувати — обмежуйте перегляд контенту. І зона того, що ви можете тримати під контролем, не зменшується і не збільшується від перегляду 10 чи 110 новин.
“Ну і пам’ятати слід про критичне ставлення. Згадайте, як на початку війни ми бігали, знімаючи мітки. Інформаційний вплив завжди був і посилився під час війни. Якщо хочеш щось знати, то переглядай лише офіційні джерела, принаймні, не читати ноунейм канали, бо не знаєш це росіяни, чи наші, чи росіяни косять під наших…”, — додав лікар Янкевич.
Функціонувати під час війни — це ще й про життєстійкість. Людині не так багато часу потрібно для адаптації до умов. Вже зараз, побачивши ракету повз вікна, на роботу все ж поїдеш, хіба що запізнишся.
Згідно з результатами соціологічного дослідження “Емоційно-психологічний стан українців”, проведеного Українським інститутом майбутнього спільно з “Нью імідж маркетинг груп”, зафіксовано три емоційні прояви, які найкращим чином описують настрій респондентів протягом лютого 2023 року. Це тривога (57%), очікування покращень (46%), надія (41%).
В Україні суттєво зростає культура роботи із своїм психологічним здоров’ям. Відомо, що психолог не запиратиме пацієнта до лікарні, одягаючи смиренну сорочку. Терапія — здорове ставлення до свого стану і прийняття подій, що відбуваються. Наразі створені всі умови для отримання підтримки та кваліфікованої допомоги. Наприклад, скористатись платформою “Розкажи мені”, яка працює цілодобово й надає безкоштовну психологічну допомогу. Або обрати інший ресурс. Ось добірка 10 безкоштовних ініціатив від VisitUkraine.Today. В Одесі тимчасово переміщені українці та всі особи, які постраждали внаслідок війни, можуть безкоштовно отримати кваліфіковану психологічну допомогу на базі міських медзакладів.
Відділення психологічної реабілітації учасників бойових дій та їх сімей
У січні цього року Одеський Центр первинної медико-санітарної допомоги №4 уклав із Міністерством у справах ветеранів України договір, що передбачає надання послуг із психологічної реабілітації ветеранів війни та членів їхніх сімей. Послуги можуть отримати особи, які здійснювали заходи щодо забезпечення національної оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією рф проти України, а також члени їхніх сімей, у тому числі члени сімей загиблих (померлих) захисників України.
Станом на 1 лютого 2023 року понад 40 лікувальних закладів законтрактовані з Міністерством у справах ветеранів України для забезпечення психологічної реабілітації військовослужбовців. Про це міністр у справах ветеранів Юлія Лапутіна повідомила під час пресконференції в Медіацентрі “Україна – Укрінформ”. Зокрема, за її словами, якщо в лікувальному закладі є мультидисциплінарна команда у складі лікар-психіатр, психоневролог і два психологи, укладається контракт із міністерством. Таким чином військові, які проходять у цьому закладі фізичну реабілітацію, можуть одночасно отримати психологічну допомогу.
Аудит послуг психічного здоров’я в системі Міністерства оборони України показав, що стан психічного здоров’я військовослужбовців значно гірший, ніж серед решти населення. Центр в Одесі на вулиці Левітана, 62 вже функціонує. Не потрібно мати ніяких направлень, все зроблено досить просто і потрібне лише бажання. Жінки більше йдуть на комунікацію, але більшість військовослужбовців — чоловіки, а за словами Григорія Янкевича, ми виховуємо хлопців, які не можуть дозволити собі умовні сльози і це теж проблема. Проте упередження зникають після першого візиту: людина розуміє, що кайдани з порогу ніхто не одягає, а на вікнах немає решіток (жартує). Має бути розуміння нащо туди йти. У військових можливі досить різні відчуття, наприклад, якщо він вижив, а побратим — загинув. Пригнічені думки, відчуття, що навколо все погано. У таких ситуаціях варто працювати з людьми, які тямлять і хочуть допомогти.
Є різні формати роботи: онлайн та офлайн, індивідуальні і групові заняття, сімейна терапія. Щодо групових занять — ефективно, тому що комунікація з людьми зі схожими переживаннями, проблемами, пришвидшує терапевтичний ефект. Але щоб зібрати групу, потрібно з кожним спілкуватись індивідуально, тому передує персональна консультація, а потім за потреби — групи.
Психологи можуть інформаційно допомогти сім’ям військовослужбовців: як підтримати, зрозуміти, що відбувається. Родина — теж соціум, тому якщо безпосередньо військовий не хоче звертатись, то є сенс допомогти йому і рідним таким способом.
Ментальна неготовність українців спілкуватись із психологом, досить умовне твердження. Хтось ще не готовий спілкуватись із терапевтом, а інші — мають свого лікаря. “У мене є група ВПО, старших за 70 років і вони розуміють, що їм потрібна допомога, не вистачає ресурсів самостійно впоратися з тими чи іншими проблемами. Зрозуміло, що є люди, які не прийдуть у принципі, але тенденція позитивна”, — зазначала лікар Тарановська. Як додав Георгій Янкевич, у нього була пацієнтка і 84 років, тому тут важливий не вік, а бажання і розуміння того, що звертаєшся до освіченої людини.
Увесь процес фінансується від Міністерства у справах ветеранів. Звернутись можна будь-яким зручним способом, зателефонувати чи через реєстратуру за адресою: вулиця Левітана, 62.
Додамо, що не варто залишати негативні наслідки війни на час перемоги і нагадаємо, що в Україні є благодійний фонд, який займається опікою дітей, котрі втратили батька чи матір (або обох) внаслідок війни з російськими окупантами.
Війна
Керченський міст добито
19 листопада 2026 року ЗСУ завдали контрольного удару по залізничній частині «гордості Путіна»
Джерело
Війна
Пам’яті старшого солдата Володимира Витошка
Це була людина-радість, великий життєлюб, оптиміст, жартівник. Його любові вистачало на всіх: кохану дружину, батьків, сестричку та всю родину – дорослих та малих. Як згадує його похресник Максимко: «Любив подорожувати, мав відкрите серце до дітей та добре ставлення до тварин».
Фото: Правда ІФ
Володимир народився 9 квітня 1991 року в селі Підгір’я на Івано-Франківщині. У школі був активним, брав участь у різних заходах, вчився грати на гітарі в музичній школі. А ще – займався вільною боротьбою, бойовим гопаком, часто був учасником змагань, де брав призові місця.
Після школи закінчив Богородчанський військово-спортивний ліцей, а потім вступив до Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника на факультет історії та політології, де здобув фах історика. У студентські роки Володимир став постійним вожатим у спортивно-оздоровчому комплексі «Смерічка» від Прикарпатського університету, і пізніше, вже працюючи за кордоном, щоліта повертався у табір. У таборі приятелював з двома іншими вожатими – Тарасом і Степаном. Дружина Христина пригадує, що для дітей хлопці були уособленням трьох козаків з однойменного мультфільму.

Фото: Соломія Хороб
«Не знаю, чи пов’язав би він своє життя з учителюванням у школі, але “Смерічку” він би ніколи не залишив. Володя дуже любив дітей, вкладав у них душу. З ними він сам ставав дитиною. Казав, що діти – найкращі психологи. Вони вірять тобі тоді, коли ти щирий», – говорить мама захисника, пані Наталія.
Володимир дуже любив співати, знав багато стрілецьких пісень, чого навчав і дітей. Він був переконаний, що українське – найкраще. Умів гуртувати навколо себе рідних та друзів, часто збирав їх за великим столом.

Фото: Фейсбук-сторінка Катя Ослопова
У 2013 році, після закінчення університету, пройшов строкову службу. Сестра Марія пригадує, що за Україну йому боліло завжди, а після початку повзучої інтервенції на Донбасі у 2014 році – він рвався у бій. «Вони мали вже вирушати на передову, коли вийшов закон про заборону залучати до бойових дій строковиків. Це його засмутило. Якби він не був строковиком, то точно воював би», – розповіла вона.

Фото з сімейного архіву
Володимир дуже любив ходити в гори. Його дядько Іван Мартинюк, один із засновників професійного альпінізму на Прикарпатті, змалку заохочував племінника до таких походів і Карпати залишилися його пристрастю на все життя. В горах під час походу він зробив пропозицію коханій Христині, з якою познайомився у 2018 році в соцмережах.
«Ми з друзями піднялися пофотографуватися на вершині – позували, дуріли й жартували. Я задивилася на захід сонця, а повернувшись, побачила, що Вовчик стоїть на коліні з обручкою», – поділилася Христина.

Фото з сімейного архіву
Закохані одружилися у травні 2021 року. Христина пригадує: «Усі його сюрпризи, приємності і подарунки були такими ж неординарними, як він сам. Ми знали, що будемо чоловіком та дружиною. Я усвідомила це трошки пізніше. А він казав, що знав це з першого дня, як тільки мене побачив».

Фото з сімейного архіву
З початком повномасштабної війни Володимир повернувся з-за кордону, де недовго працював після одруження, і, попри вмовляння рідних, 4 березня пішов до військкомату, добровольцем приєднався до лав 109-го батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» ЗСУ й вирушив на передову. Разом із побратимами брав участь в обороні Київщини. Після звільнення Київської області бійців «десятки» ненадовго відпустили додому. «15 травня, перед річницею нашого одруження, він зателефонував і попросив зустріти друга, який мав передати мені квіти. Я відчинила двері і побачила Вову з букетом бузку. Він сказав: “Вибач, то вже пізно, ніде не міг купити квіти”», – пригадала Христина.

Фото: Фейсбук-сторінка Valeriia Kovalchuk
Після триденної відпустки Володимир поїхав воювати на Донеччину, постійно перебував «на нулі». Бойовий медик роти згадує, що Володимир відрізнявся допитливістю під час занять з медицини: «Найбільше приємно – це коли ти навчив людину і вона з цими знаннями рятує життя. Під час бойового завдання наш побратим отримав поранення і Вовчик не розгубився. Згадав, чого я його навчав, і врятував життя». За словами побратимів, він мав добру вдачу та жартівливу натуру. У червні Володимир отримав поранення, після лікування місяць перебував на реабілітації, а у вересні повернувся до побратимів і продовжив службу на Бахмутському напрямку.
«Тоді ми розмовляли про те, йти йому чи не йти. Хоча у нього завжди було «йти». Він сказав, що поранення не завадить йому виконувати свій обов’язок. Він був упертим. Його неможливо було переконати, тим паче в такому питанні», – ділиться спогадами Христина.

Фото з сімейного архіву
22 жовтня, у річницю весілля батьків, син привітав їх. Мама Володимира згадує: «Він, як завжди, сказав, що у нього все добре: “Мамо, все є. Нічого не треба. Мені тепло. Подивіться, яка в мене борода вже!” Щоб підбадьорити, сказав: “Я повернуся. Думаю, до квітня все закінчиться і буде День перемоги на мій день народження”».
Остання телефонна розмова між Володимиром та Христиною відбулася напередодні загибелі захисника. «Ми трішки довше говорили, як зазвичай. В його голосі відчувалося, що йому важко. Вовчик сказав, що багато його побратимів загинули і ситуація складна, тому він не знав, як все складеться. Він сказав, що дуже мене любить, і завершив словами: “Якщо щось, не плач”», – ділиться Христина.

5 листопада 2022 року старший солдат Володимир Витошко загинув у бою з росіянами біля села Яковлівка під Соледаром на Донеччині. Життя 31-річного захисника обірвав ворожий мінометний снаряд.

10 листопада воїна поховали в рідному селі Підгір’я. У нього залишилися дружина, батьки, сестра, племінники, рідні.
«Володимир був гідною людиною, справжнім захисником. Завжди казав, що це обов’язок кожного справжнього чоловіка: “Хто, якщо не я!” Володимир був надзвичайно добрим, відданим, справжнім. Дуже любив життя, свободу, дітей і гори», – розповіла Христина.
«Володимир Петрович – це людина з великої букви, яка любила Україну. Він завжди казав: “Життя цікаве, хоча й несправедливе”. І ми всі, як ніколи, зрозуміли цю фразу”», – ділиться спогадами Валерія Ковальчук, колишня вихованка Володимира Витошка у таборі «Смерічка».


Фото: ПІК
Посмертно Володимир Витошко удостоєний ордена «За мужність» ІІІ ступеня та медалі «За заслуги перед Прикарпаттям».
У травні 2023 року на горі Ягідній у Карпатах встановили меморіал на його честь. Того ж року в селі Підгірʼя Богородчанської громади перейменували вулицю на честь Володимира Витошка.

Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Вічна пам’ять і шана Герою!
Тетяна Тиндик
За матеріалами: Суспільне Івано-Франківськ 1, 2; Меморіал. Платформа пам’яті, Богородчанська селищна рада, Правда.іф, Громадське
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Війна
У ЗСУ впроваджується принцип НАТО, за яким сержант може самостійно ухвалювати рішення
У Збройних силах України проваджується один із принципів НАТО, відповідно до якого сержант може самостійно ухвалювати рішення, коли немає комунікації з вищим керівництвом, і нести за це відповідальність.
Про це в інтерв’ю Укрінформу розповів заступник командира батальйону підготовки сержантського складу 199 навчального центру Десантно-штурмових військ ЗСУ майор Віталій Гуменюк.
«У нашій сержантській доктрині, що розвивається, акцентується на тому, як сержант самостійно ухвалює рішення. Якщо раніше він очікував на офіцерську вказівку щодо тих чи інших ситуацій, то тепер запроваджується принцип НАТО, відповідно до якого, коли немає комунікації з вищим керівництвом, сержант у бойових ситуаціях може самостійно ухвалювати рішення і є за це відповідальним», – зазначив Гуменюк.
За його словами, у країн-партнерів ЗСУ також запозичили алгоритм TLP (Troop Leading Procedures – процедури управління підрозділами / одноосібне планування бою), який використовують командири малих підрозділів (відділення, взводу, роти) для швидкого аналізу завдання, планування та підготовки операції.
«Тепер нам у навчальному процесі допомагають британські та французькі фахівці. Ми комбінуємо свій та їхній досвід і в підсумку виходить дуже цікаво. Якщо людям давати лише теорію, вона погано засвоюється, а коли поєднувати з практичними прикладами, то ефект значно кращий», – додав офіцер.
Як повідомляв Укрінформ, Збройні сили України провели Сержантський форум, який став першим заходом такого роду в історії сучасного українського війська.
-
Суспільство1 тиждень agoНовини на ранок
-
Суспільство1 тиждень agoНовини на ранок
-
Політика1 тиждень agoРубіо назвав переговори в Абу-Дабі продуктивними, але угода не буде укладена за одну ніч
-
Суспільство1 тиждень agoКоли увімкнуть опалення в Одесі у 2026 році: дата
-
Одеса1 тиждень agoСвітла немає, а експорт є: експерт пояснив, чому в Одесі діють відключення
-
Війна1 тиждень agoПам’яті старшого сержанта Ольги Таран (позивний «Зима»)
-
Суспільство1 тиждень agoСуд у Одесі розірвав контракт на реставрацію лікарні
-
Події1 тиждень agoУ Луцьку попрощалися з письменником-шістдесятником Йосипом Струцюком