Події
Довженко-Центру передали два німі фільми, які вважали втраченими
Кінознавці Алік Дарман і Володимир Прилуцький виявили в архіві і передали Національному центру імені Олександра Довженка стрічки “Трипільська трагедія” Олександра Анода-Анощенка 1926 року і “Секрет рапіду” Павла Долини 1930 року.
Як передає Укрінформ, про це Довженко-Центр повідомляє у Фейсбуці.
Молоді дослідники віднайшли плівкові фільмокопії стрічок у будівлі Кінотелекомплексу, що відома також як Цех обробки плівки (ЦОП). Вважалося, що копії зберігалися лише у російському Госфільмофонді.
За словами керівниці фільмосховища Довженко-Центру Тетяни Деркач, ці плівки – контратипи, частина комплекту вихідних матеріалів фільму. Саме з них друкують позитивні, прокатні копії.
“Це унікальний випадок, бо якщо в інших фондах та архівах можемо знаходити позитиви, то комплект вихідних матеріалів до нас потрапляє вкрай рідко. Ми вже поставили у план сканувати ці фільми. Тобто незабаром буде можливість переглянути ці унікальні знахідки”, – зауважила керівниця фільмосховища.
За словами кінознавця Олега Оліфера, “Трипільська трагедія” виробництва Ялтинської кінофабрики ВУФКУ є однією з найстаріших кінознахідок на території України за останній час.
Фільм розповідає про Трипільський похід більшовиків 1919 року (у радянських джерелах “Трипільську трагедію”), криваву сторінку Української революції і громадянської війни 1917-1921 років, що стала наріжним каменем в історії та міфі комуністичного молодіжного руху в СРСР.
У червні 1919 року загін більшовиків у складі робітників Шулявського заводу, комсомольців і китайських “добровольців” вирушили встановлювати радянську владу на охоплену повстаннями Київщину, де під Трипіллям вони були розгромлені повстанцями отамана Зеленого (Данила Терпила).
Поряд з очевидним пробільшовицьким трактуванням подій “Трипільська трагедія” виконана у пригодницькому жанрі із числениими сценами перестрілок, бійок і баталій за участі сотень статистів, кавалерії та артилерії. Особливий акцент у фільмі зроблено на жорстокості повстанців та їхніх розправах над більшовиками.
Така кривава видовищність забезпечила “Трипільській трагедії” глядацький успіх. Проте одночасно фільм отримав низьку оцінку від кіновиробників і критики.
У 1928 році у журналі “Кіно” у статті “Годі крові на екрані” стрічку критикували за натуралізм, бандитизм і демонстрацію негативного прикладу для українського селянина. Автор сценарію, письменник Григорій Епік, під час сталінського терору був розстріляний ” за участь у терористичній націоналістичній організації”.
“Секрет рапіду” (1930) виробництва Київської кінофабрики є першим фільмом Павла Долини у колекції Довженко-Центру і взагалі першим фільмом режисера, знайденим в Україні.
Знаковий український режисер і актор 1920-1930-х працював у Молодому театрі, “Кийдрамте”, “Березолі” та інших театрах, грав у кінопостановках Леся Курбаса. Як кінорежисер Долина дебютував у 39 років і за наступне пʼятиріччя на Одеській і Київській кінофабриках зняв вісім повнометражних ігрових фільмів. Більшість його робіт вважаються втраченими, жодної досі не було оцифровано.
Після критичної статті-доносу “Ідеологічними манівцями”, опублікованій у журналі “Кіно” 1932 року, Долина фактично відходить від ігрового кінематографа і переходить на роботу у “Техфільмі”, а після війни очолює Театральний музей у Києві.
“Секрет рапіду” відноситься до київського періоду творчості режисера і розповідає про типове для тогочасного радянського кіно гостре протистояння між колективним та індивідуальним, “новим” і “старим”. От тільки цього разу справа не у механізації села чи штурмовому будівництві, конфлікт розгортається навколо приховування старим робітником таємниці обробки сталі. Кульмінацією фільму стає колективне “перевиховання” людини за новим установленим зразком через так званий “товариський суд”. Індустріальної реалістичності цій виробничій драмі додають цехи, відзняті оператором Георгієм Химченком на заводах Києва, Харкова і Горлівки, та робота художника Юрія Швеця, майбутнього спеціаліста з оформлення науково-фантастичних фільмів.
Віднайдення “Секрету рапіду” – довгоочікуване повернення для дослідників і глядачів. Це нагода переглянути український кіноканон і познайомитися із творчістю одного з ключових авторів часів ВУФКУ не лише через тексти кінокритичної і кінознавчої літератури. Нарешті маловідому сторінку українського кіно можна буде побачити безпосередньо на екрані.
Як повідомляв Укрінформ, студенти Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого виявили в архіві і передали Національному центру імені Олександра Довженка створену у 1936 році стрічку “Карл Бруннер”.
Фото: Довженко-Центр
Група незалежних кураторів Pictoric вперше оголосила Pictoric Illustration Contest (PIC) – міжнародний конкурс, створений для підтримки ілюстрації як сучасної професійної практики.
Як передає Укрінформ, про це повідомило Читомо.
“Конкурс об’єднує ілюстраторів з різних країн і на різних етапах кар’єри, створюючи простір для творчого обміну, експерименту та професійної видимості. Розроблений за підтримки міжнародних і інституційних партнерів, PIC дотримується високих професійних стандартів, залишаючись водночас відкритим і доступним”, – зазначають організатори.
Партнери конкурсу – Книжковий Арсенал, Goethe-Institut в Україні та Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури.
До участі запрошують ілюстраторів віком від 18 років.
Конкурс має три категорії:
Студентська номінація – відкрита для студентів мистецьких, дизайнерських та ілюстраторських навчальних закладів з усього світу.
Учасники можуть подати один книжковий проєкт або серію до трьох ілюстрацій, виконаних у будь-якій техніці, жанрі чи стилі. Водночас до участі приймають лише ілюстрації – обкладинки та роботи з текстом не розглядають. Усі заявки мають бути оригінальними роботами, створеними у 2024–2026 роках. Організатори зазначають, що ця категорія покликана підтримати молодих ілюстраторів і дати їм можливість отримати міжнародне визнання.
Номінація “Книжкова дитяча ілюстрація” відкрита для молодих і професійних ілюстраторів від 18 років. У цій категорії можна подати один проєкт, що включає максимум три ілюстрації, створені у 2024-2026 роках.
Роботи можуть бути як опублікованими, так і неопублікованими, але, як і у студентській категорії, на конкурс приймають лише ілюстрації без тексту й без обкладинок. Ця номінація зосереджена на візуальному сторітелінгу для юної авдиторії. Серед критеріїв оцінювання – оригінальність, концептуальна цілісність, технічна майстерність, робота з кольором і композицією, а також здатність передавати історію, настрій або характер і залучати уяву та емоції дитячої авдиторії.
Спеціальна тема цього року пов’язана з фокус-темою XIV Книжкового Арсеналу – “Нести свою свободу”.
Учасникам пропонують осмислити свободу як внутрішній досвід людини – вибір, відповідальність і силу, що залишаються з нею навіть за обмежувальних обставин. Ілюстрації можуть звертатися до тем гідності, стійкості, внутрішньої незалежності, крихкості свободи та зусиль, яких потребує її збереження. Політичні ілюстрації та роботи із прямими політичними висловлюваннями в цій категорії не розглядатимуть.
Відбір у цій категорії здійснюватиме кураторська група Pictoric для виставки на Книжковому Арсеналі 2026. Куратори оцінюватимуть оригінальність, концептуальну цілісність, виразність композиції та кольору, а також здатність роботи розповісти історію через образ і викликати емоційний відгук.
До міжнародного журі конкурсу увійшли: художниця і принтмейкерка Катрін Штанґль; артдиректорка і видавчиня Флора Петьовська; засновники артстудії “Аґрафка” Романа Романишин та Андрій Лесів; ілюстраторка Анна Сарвіра та польська ілюстраторка Ґозя Герба.
Роботи прийматимуть до 2 травня.
Клуб ілюстраторів Pictoric – це співтовариство ілюстраторів, дизайнерів-графіків і художників. Мета його створення – реалізація спільних цікавих проєктів і популяризація якісної сучасної ілюстрації в Україні та за кордоном, на міжнародних фестивалях та виставках, а також ведення просвітницької діяльності.
Як повідомляв Укрінформ, програма House of Europe оприлюднила перший короткий список нової премії House of Europe Award, у номінації “Найкраще перекладне видання” до короткого списку увійшли шість книжок.
Фото із сайту: pictoric.com.ua
Британський актор театру та кіно Джон Нолан, чия кар’єра охоплювала десятиліття роботи в театрі, на телебаченні та в кіно, помер 11 квітня у віці 87 років.
Про це повідомляє Variety, передає Укрінформ.
Зазначається, що Нолан народився у Лондоні 22 травня 1938 року та навчався у Drama Centre London, після чого розпочав акторську кар’єру. На початку творчого шляху він гастролював із мандрівною ірландською театральною трупою, згодом приєднався до Королівської шекспірівської компанії, де грав у постановках «Юлій Цезар» та «Віндзорські насмішниці». Пізніше працював у Національному театрі під керівництвом режисера Тревора Нанна, ще більше зміцнивши репутацію універсального класичного актора.
Широке визнання на телебаченні Нолан здобув завдяки головним ролям у мінісеріалі BBC «Даніель Деронда» (1970) та драмі Doomwatch, де зіграв вченого Джеффа Гардкасла. Серед його телевізійних робіт також були ролі у серіалах «В’язень», «Мовчазний свідок» та «Повернення святого».
У кіно Нолан знявся у кількох проєктах, режисером яких був його племінник Крістофер Нолан, зокрема у фільмах «Переслідування» (1998), «Бетмен: Початок» (2005), «Темний лицар: Відродження легенди» (2012) та «Дюнкерк» (2017). Він зіграв члена правління Wayne Enterprises Дугласа Фредерікса.
На телебаченні він також був відомий сучасній авдиторії за роллю Джона Гріра у серіалі «Особливо небезпечний», створеному його іншим племінником Джонатаном Ноланом.
У Нолана залишилися дружина, акторка Кім Гартман, двоє дітей та онуки.
Як повідомляв Укрінформ, американський актор Ніколас Брендон, відомий за роллю Ксандера Гарріса в серіалі “Баффі – винищувачка вампірів”, помер у віці 54 років.
Фото: IMDB
Відкриття вернісажу «Оди Соні», присвячений творчості Соні Делоне, зібрав понад 200 людей — митців та глядачів. Соня Делоне — одна з найвпливовіших художниць ХХ століття з Одеси. Живопис, дизайн, мода, текстиль, кіно. Її роботи представлені у найкращих музеях світу.
«Ода Соні» — виставковий проєкт, присвячений 140-річчю художниці, яка зробила колір мовою, а повсякдення — мистецтвом. Живий діалог між мисткинею, яка поїхала з Одеси більше століття тому — і містом, яким воно є зараз.
На виставці представлено:
🔸 переосмислені орнаменти та ритми у тарілках і вазах
🔸 експерименти з текстилем та симультанними принтами
🔸 неонові афіші
🔸 геометрію та колір як діалог між формою і почуттям в скульптурі
Проєкт відбувається за підтримки Амбасадорів культури та за сприяння Французький інститут в Україні / Institut français d’Ukraine і Почесного консула Французької Республіки в Одесі.
Музей сучасного мистецтва Одеси, вул. Європейська, 31/33.
Виставка триватиме до 31.08.26.
Фото: Наталія Михайленко/Фейсбук.
-
Суспільство1 тиждень agoЯк я намагаюся виконати Закон і пройти ВЛК Анонси
-
Суспільство1 тиждень ago4 квітня в Одесі відбудеться культурно-мистецький захід «Квіти надихають»
-
Події1 тиждень agoУ кінотеатрах Чехії покажуть український фільм «Мавка. Справжній міф»
-
Суспільство1 тиждень ago
Траса М05 (Київ – Одеса) у ремонтах та з ускладненим рухом
-
Суспільство4 дні agoНа Національному військовому кладовищі встановлюватимуть кенотафи полеглим захисникам
-
Політика4 дні agoУ МЗС України з’явиться посол з питань полонених
-
Усі новини1 тиждень agoМобілізація музикантів Цибульської – що сталося насправді у Вараші
-
Події4 дні agoФільм «2000 метрів до Андріївки» номінований на «Еммі»