Як передає Укрінформ, про це команда театру повідомила у Фейсбуці. 

“Є люди, чия присутність робить життя світлішим – не гучними словами чи великими жестами, а своєю добротою, щирістю, умінням бути поруч, підтримати, розсмішити, подарувати тепло навіть у найважчі дні. Саме таким ми назавжди запам’ятаємо нашого друга та колегу, народного артиста України Євгена Шаха”, – написали його колеги.

“Талановитий актор, який умів бути справжнім і на сцені, і в житті. У Євгенові Михайловичу було стільки душевного тепла, людяності та любові до людей, що здавалося, цього вистачить на всіх, хто опинився поруч. Ми безмежно вдячні долі за те, що мали щастя знати його, працювати поруч, розділяти з ним сцену, радощі й переживання”, – зазначили у театрі.

Як повідомляє Суспільне Культура, актор  народився на Львівщині. У 1964 році долучився до драматичної студії при театрі імені Івана Франка й почав працювати в його трупі. Грав у виставах “Мартин Боруля”, “Ліс”, “В неділю рано зілля копала”, “Поминальна молитва” та інших.

У 1977 році Шах здобув освіту в Київському державному інституті театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого. 

У 2006 році Шах отримав звання народного артиста України. 

Займався дубляжем та озвученням фільмів, серіалів, мультфільмів та книг українською мовою, зокрема є українським голосом Албуса Дамблдора в серії фільмів про Гаррі Поттера.

Як повідомляв Укрінформ, помер літературознавець, журналіст та громадський діяч В’ячеслав Брюховецький. 

Як передає Укрінформ, про це повідомляє Міністерство культури України.

Через документальні свідчення та мистецькі інсталяції виставка розповідає конкретні історії втрат культурної спадщини, пропонуючи поглянути на них не як на окремі наслідки війни, а як частину ширшої системи руйнування та привласнення української культури.

Виставка триватиме до 11 грудня у Просторі ідентичності та сенсів VEZHA у Будинку кіно на вулиці Саксаганського, 6. Вхід безкоштовний.

Протягом роботи виставки також проходитиме публічна програма, що включатиме показ документального фільму The Kyiv Independent про викрадення культурних цінностей із Херсона, дискусію про культурну спадщину тимчасово захопленого Маріуполя та кураторські екскурсії. 

Детальна програма і дати подій будуть оголошені на сторінках Музею викраденого мистецтва та партнерів.

Київський показ стане початком міжнародного представлення виставки в інших містах України та за кордоном.

«Мішень: культура. Привласнено. Знищено. Забуто?» – модульна документально-мистецька виставка Музею викраденого мистецтва (Museum of Stolen Art), що досліджує зв’язок між систематичним знищенням Росією музеїв, архівів, пам’яток і культурних інституцій та спробою держави-агресора заперечити окрему українську ідентичність і право України на власну історію. 

Постери, відеофрагменти з доказами, мультимедійні документальні блоки й інсталяції допоможуть відвідувачам розглянути підходи та інструменти Росії на окремих кейсах: від вивезення музейних колекцій під виглядом «евакуації», прицільних ракетних ударів по музеях чи пам’ятках до примусової русифікації інституцій і незаконних розкопок на тимчасово захоплених територіях. 

Виставка завершується інтерактивною зоною-розмовою: «Чи можливе повернення?» – простором для діалогу про реституцію, майбутнє культурної спадщини й відповідальність, яку ми можемо (або ні) на себе взяти.

Документально-мистецька виставка «Мішень: культура. Привласнено. Знищено. Забуто?» розроблена командою Музею викраденого мистецтва у співпраці з ГО «Цех експериментальної культури» за підтримки Фонду імені Гайнріха Бьолля, Бюро Київ – Україна. 

Партнери показу в Києві: простір ідентичності VEZHA, Маріупольська міська військова адміністрація. Проєкт реалізується за підтримки Міністерства культури України. 

Як повідомляв Укрінформ, Міністерство культури запустило спеціалізований онлайн-ресурс для захисту культурної спадщини в межах Гаазької конвенції – «Культура захисту».

Фото: скриншот з сайту museumofstolen.art

Як передає Укрінформ, про це повідомляє Читомо.

Найдавніший використаний текст написав норвезький король Гаральд Сігурдсон, відомий як Гаральд Суворий, який був одружений з донькою Ярослава Мудрого Єлизаветою.

 До антології увійшли:

• “Пісня про дівчину з руської країни” Гаральда Суворого в перекладі Івана Франка – читає Валерій Залужний;
• Уривок із поеми “Роксоланія” Себастіяна Кленовича в перекладі Михайла Білика – читає парамедикиня й поетка Юлія Паєвська “Тайра”;
• Уривок із поеми “Руська дівчина. Манівцями” хорватського поета Міховіла Вранчича в перекладі Ірини Плехової – читає Тетяна Бережна;
• Уривок із поеми “Опис турецьких владарів” чеського гуманіста й ректора Карлового університету Яна Кампануса Воднянського, де згадано Івана Підкову, у перекладі Андрія Содомори – читає військовий Вадим Осадчий;
• Уривок із поеми “Про Острозьку війну під П’яткою проти низових” Симона Пекаліда в перекладі Віталія Маслюка – читає кінорежисер Олесь Санін;
• Уривок із поеми “Дніпрові камени” Івана Домбровського в перекладі Володимира Литвинова – читає тенісистка Марта Костюк;
• Уривки з поеми “Осман” хорватського класика Івана Гундулича про Хотинську війну й Петра Конашевича-Сагайдачного в перекладі Алли Татаренко – читає актор Євген Нищук;
• Вірш анонімного нідерландського автора “Бесіда”, присвячений Богданові Хмельницькому, у перекладі Ірини Коваль – читає журналіст та історик Вахтанг Кіпіані;
• Уривок із поеми “Течія Ей” нідерландського поета Йоганнеса Антонідеса ван дер Гуса, де згадується Петро Дорошенко, у перекладі Ірини Коваль – читає актор Олексій Гнатковський;
• Уривки з “Елегії про Івана Мазепу” викладача Києво-Могилянської академії Іларіона Ярошевицького в перекладі Андрія Содомори – читає письменниця Оксана Забужко;
• Вірш “Леополіє, славна сторожо…” про Львів секретаря шведського короля Карла XII Улофа Гермеліна в перекладі Ірини Плехової – читає співачка Оксана Муха.

“Українці – не бідні родичі й не прохачі біля дверей. Ми невіддільна частина довгої спільної європейської культурної історії. Ми не чекаємо запрошення сісти за стіл. Ми вже там, і доволі давно. Ми часто говоримо про інтеграцію України в європейський культурний простір так, ніби це процес, який розпочався зовсім недавно. Але варто відкрити європейську поезію XI, XVI чи XVII століття – і перед нами постає зовсім інша картина. Україна, її міста, військові й політичні діячі вже тоді були частиною європейського світу. Про них писали поети, чиї імена сьогодні належать до національних літературних канонів своїх країн”, – зауважила авторка проєкту й перекладачка Ірина Плехова.

Продюсерка і редакторка проєкту Ольга Ольхова розповіла, що перекладачам під час роботи доводилося досліджувати історичні події та розпізнавати античні образи.

“Для нас було важливо не просто знайти цікаві історичні тексти й перекласти їх сучасною українською. Ми хотіли, щоб вони знову стали поезією – живою, виразною, здатною промовляти до сучасної людини. Це непросте завдання, особливо коли йдеться про ренесансні та барокові твори, написані кілька століть тому. Переклад тут перетворюється на справжню культурну реконструкцію”, – зазначила продюсерка.

За словами організаторів, читців вони добирали серед людей, яких знають не лише в Україні, а й у Європі. “Завдяки авдіоформату ми можемо почути голоси європейських авторів, для яких Україна була невід’ємною, посутньою частиною їхнього власного світу”, – додала Ольхова.

Прем’єра Terra Ucrainica відбулася 7 листопада у Львові на III міжнародному фестивалі “Земля поетів”. Там організатори представили просторову авдіовізуальну інсталяцію з антології.

Записи можна послухати на платформі та в мобільному застосунку LitCom – книжковій соцмережі, яку заснувала у 2022 році Ольхова.

Як повідомляв Укрінформ, в Україні запустили онлайн-ресурс для захисту культурної спадщини в межах Гаазької конвенції.

Фото: magnific