Події
Довженко-Центру передали два німі фільми, які вважали втраченими
Кінознавці Алік Дарман і Володимир Прилуцький виявили в архіві і передали Національному центру імені Олександра Довженка стрічки “Трипільська трагедія” Олександра Анода-Анощенка 1926 року і “Секрет рапіду” Павла Долини 1930 року.
Як передає Укрінформ, про це Довженко-Центр повідомляє у Фейсбуці.
Молоді дослідники віднайшли плівкові фільмокопії стрічок у будівлі Кінотелекомплексу, що відома також як Цех обробки плівки (ЦОП). Вважалося, що копії зберігалися лише у російському Госфільмофонді.
За словами керівниці фільмосховища Довженко-Центру Тетяни Деркач, ці плівки – контратипи, частина комплекту вихідних матеріалів фільму. Саме з них друкують позитивні, прокатні копії.
“Це унікальний випадок, бо якщо в інших фондах та архівах можемо знаходити позитиви, то комплект вихідних матеріалів до нас потрапляє вкрай рідко. Ми вже поставили у план сканувати ці фільми. Тобто незабаром буде можливість переглянути ці унікальні знахідки”, – зауважила керівниця фільмосховища.
За словами кінознавця Олега Оліфера, “Трипільська трагедія” виробництва Ялтинської кінофабрики ВУФКУ є однією з найстаріших кінознахідок на території України за останній час.
Фільм розповідає про Трипільський похід більшовиків 1919 року (у радянських джерелах “Трипільську трагедію”), криваву сторінку Української революції і громадянської війни 1917-1921 років, що стала наріжним каменем в історії та міфі комуністичного молодіжного руху в СРСР.
У червні 1919 року загін більшовиків у складі робітників Шулявського заводу, комсомольців і китайських “добровольців” вирушили встановлювати радянську владу на охоплену повстаннями Київщину, де під Трипіллям вони були розгромлені повстанцями отамана Зеленого (Данила Терпила).
Поряд з очевидним пробільшовицьким трактуванням подій “Трипільська трагедія” виконана у пригодницькому жанрі із числениими сценами перестрілок, бійок і баталій за участі сотень статистів, кавалерії та артилерії. Особливий акцент у фільмі зроблено на жорстокості повстанців та їхніх розправах над більшовиками.
Така кривава видовищність забезпечила “Трипільській трагедії” глядацький успіх. Проте одночасно фільм отримав низьку оцінку від кіновиробників і критики.
У 1928 році у журналі “Кіно” у статті “Годі крові на екрані” стрічку критикували за натуралізм, бандитизм і демонстрацію негативного прикладу для українського селянина. Автор сценарію, письменник Григорій Епік, під час сталінського терору був розстріляний ” за участь у терористичній націоналістичній організації”.
“Секрет рапіду” (1930) виробництва Київської кінофабрики є першим фільмом Павла Долини у колекції Довженко-Центру і взагалі першим фільмом режисера, знайденим в Україні.
Знаковий український режисер і актор 1920-1930-х працював у Молодому театрі, “Кийдрамте”, “Березолі” та інших театрах, грав у кінопостановках Леся Курбаса. Як кінорежисер Долина дебютував у 39 років і за наступне пʼятиріччя на Одеській і Київській кінофабриках зняв вісім повнометражних ігрових фільмів. Більшість його робіт вважаються втраченими, жодної досі не було оцифровано.
Після критичної статті-доносу “Ідеологічними манівцями”, опублікованій у журналі “Кіно” 1932 року, Долина фактично відходить від ігрового кінематографа і переходить на роботу у “Техфільмі”, а після війни очолює Театральний музей у Києві.
“Секрет рапіду” відноситься до київського періоду творчості режисера і розповідає про типове для тогочасного радянського кіно гостре протистояння між колективним та індивідуальним, “новим” і “старим”. От тільки цього разу справа не у механізації села чи штурмовому будівництві, конфлікт розгортається навколо приховування старим робітником таємниці обробки сталі. Кульмінацією фільму стає колективне “перевиховання” людини за новим установленим зразком через так званий “товариський суд”. Індустріальної реалістичності цій виробничій драмі додають цехи, відзняті оператором Георгієм Химченком на заводах Києва, Харкова і Горлівки, та робота художника Юрія Швеця, майбутнього спеціаліста з оформлення науково-фантастичних фільмів.
Віднайдення “Секрету рапіду” – довгоочікуване повернення для дослідників і глядачів. Це нагода переглянути український кіноканон і познайомитися із творчістю одного з ключових авторів часів ВУФКУ не лише через тексти кінокритичної і кінознавчої літератури. Нарешті маловідому сторінку українського кіно можна буде побачити безпосередньо на екрані.
Як повідомляв Укрінформ, студенти Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого виявили в архіві і передали Національному центру імені Олександра Довженка створену у 1936 році стрічку “Карл Бруннер”.
Фото: Довженко-Центр
Події
Юлія Ілюха і Сергій Жадан потрапили до довгого списку премії «Ангелус»
До довгого списку літературної премії Центральної Європи “Ангелус” увійшли книжки Сергія Жадана “Арабески” та “Мої жінки” Юлії Ілюхи.
Як передає Укрінформ, про це повідомляє “Читомо” з посиланням на сайт премії.
До довгого списку потрапили 14 авторів і авторок:
- Уладзімір Арлоў, “Танці над містом. Три оповіді”, пер. Богдан Задура, Державний видавничий інститут (Білорусь);
- Марек Беньчик, Rondo Wiatraczna, видавництво Karakter (Польща);
- Дарко Цвієтич, “Чому ти спиш на підлозі”, пер. Дорота Йованка Чирлич, видавництво Noir sur Blanc (Боснія і Герцеговина);
- Йоанна Чечотт, “Тиша над степом. Казахстан і пам’ять про Росію”, видавництво Czarne (Польща);
- Славенка Дракуліч, “Казки про комунізм”, пер. Катажина Тачинська і Войцех Творек, видавництво Коледжу Східної Європи (Хорватія);
- Георгі Господінов, “Садівник і смерть”, пер. Магдалена Питлак, Wydawnictwo Literackie (Болгарія);
- Юлія Ілюха, “Мої жінки”, пер. Катажина Фішер, видавництво Коледжу Східної Європи (Україна);
- Ласло Краснагоркаї, “А світ триває”, пер. Ельжбета Соболевська, видавництво Czarne (Угорщина);
- Мілена Маркович, “Діти”, пер. Дорота Йованка Чирлич, видавництво Warstwy (Сербія);
- Петер Надаш, “Паралельні історії: Німа імперія”, пер. Ельжбета Соболевська, Biuro Literackie (Угорщина);
- Зита Рудзька, “Лише дурні живуть до кінця”, видавництво W.A.B. (Польща);
- Катержина Тучкова, Bílá Voda, пер. Юлія Ружевич, видавництво Afera (Чехія);
- Ева Вежнавець, “Про вовка говорили в хаті”, пер. Малгожата Бухалік, видавництво Коледжу Східної Європи (Білорусь);
- Сергій Жадан, “Арабески”, пер. Міхал Петрик, видавництво Czarne (Україна).
Серед номінантів цьогорічного довгого списку – угорський нобелівський лавреат Ласло Краснагоркаї, лавреат Міжнародної Букерівської премії Георгі Господінов, а також троє письменників, які вже отримували “Ангелус”: Дарко Цвієтич, Георгі Господінов і Сергій Жадан.
Окремо організатори зазначили, що книжку хорватської письменниці Славенки Дракуліч залишили в довгому списку, попри те що авторка померла 20 червня – вже після засідання журі. За правилами премії, нагороду можуть отримати лише живі письменники і письменниці.
Короткий список премії, до якого увійдуть сім книжок, оголосять на початку вересня.
Автор або авторка книжки-переможниці отримає 150 тисяч злотих. По 5 тисяч злотих також отримають усі автори й авторки, чиї книжки потраплять до фіналу. Окремо з 2010 року присуджують “Ангелус” за переклад – перекладач або перекладачка переможної книжки отримає 40 тисяч злотих.
До складу журі увійшли Андрей Хадановіч, який очолює журі, Бернадетта Дарська, Добрава Лісак, Єжи Мадейський, Пауліна Малохлеб, Томаш Мізеркевич і Мацей Роберт.
Премію доповнює Нагорода імені Наталії Горбаневської, яку присуджують за результатами онлайн-голосування читачів серед книжок із фінального списку. Лавреат або лавреатка цієї відзнаки отримує запрошення на літературну резиденцію у Вроцлаві.
Літературна нагорода Центральної Європи Angelus – літературна відзнака, яку вручають щороку за найкращу прозову книжку, опубліковану польською мовою. Фундатором премії є місто Вроцлав, а бюро нагороди працює при Вроцлавському домі літератури.
Як повідомляв Укрінформ, письменник Андрій Курков отримав спеціальну відзнаку премії Джорджа Орвелла.
Фото: Читомо
Події
У Києві відбудеться презентація книги Олександри Шутко про вплив українок на Османську імперію
Дослідниця історії Османської імперії Олександра Шутко видала нову книгу, в якій на основі архівних документів розповідає про життя султанського гарему, вплив українок на Османську імперію. Презентація відбудеться в Києві 2 липня.
Про це вона сказала в коментарі Укрінформу.
«Після вивчення впродовж десятиліття архівних документів Туреччини, які містять інформацію про султан-українок, у мене накопичилося чимало цікавого про те місце, яке було їхнім домом, – султанський гарем. Відтак виникло бажання написати книгу про його закулісся», – зазначила вона.
Дослідниця наголосила, що гарем не був в’язницею із рабською працею жінок або ж будинком розпусти.

“Султанський гарем мав складний механізм співіснування султанської родини, зі своєю ієрархією та традиціями. Потрапляючи туди, кожна жінка одразу починала отримувати платню. Найменше, 6 акче (срібних османських монет) на день, мали новенькі наложниці. За розрахунками станом на 2019 рік, це 18 доларів. На додаток до цієї платні наложниць двічі на день годували та дарували вбрання і прикраси. Також їх навчали східним мовам, письму, співу, танцям та мистецтву зваблення чоловіка”, – зазначила Шутко.
Найбільше ж грошей – 2 тис. акче на день, тобто майже 6 тис. доларів, отримувала дружина султана Сулеймана – українка Роксолана (Hürrem). За рік набігало, за сучасними мірками, до 2 млн доларів. Ця платня зберігалася за нею до смерті й нагадувала річний дохід невеликої французької провінції.
“Роксолана була найбагатшою жінкою свого часу і вкладала гроші у благодійні проєкти: зведення мечетей, хамамів, лікарень, шкіл на території Османської імперії. Також вона активно втручалася в політику, впливаючи на державні призначення та листуючись із правителями Європи й Азії. І саме тому Роксолана стала зачинателькою такого явища в Османській імперії, як «Жіночий султанат», який через століття завершила інша султан-українка Хатідже Турхан (Надія)”, – розкрила деталі письменниця.
Окрім Роксолани, у новій книзі розповідається про її конкурентку – черкеску Махідевран, а також служницю султана Сулеймана Гюльфем та інших знакових героїнь доби «Жіночого султанату», зокрема Нурбану, Сафіє, Кьосем та Хатідже Турхан.
У новій книзі Олександра Шутко розвіює й давні легенди про багатолюдні гареми османських султанів.
“Точна кількість наложниць у них відома завдяки комірним книгам султанського палацу Топкапи у Стамбулі, які містять інформацію про витрати на утримання гарему. Так, у гаремі султана Сулеймана Пишного 1552 року було 167 жінок, у Селіма ІІ – 73, у Мурада ІІІ – близько 150. Інтимні стосунки султани мали далеко не з усіма, а до кола родини належали тільки 3-4% від загальної кількості наложниць: фаворитки та матері дітей. Всі інші гаремниці, отримавши через 7-9 років звільнення з рабства та придане, могли вийти заміж за достойного сановника султана”, – зауважила Шутко.
Також у книзі дослідниця розповідає про сторожів гарему – євнухів, котрих у дитинстві піддавали процедурі кастрації, під час такої операції виживав лише один хлопчик із десяти.
«Новою є також інформація про грекиню Гюльнуш, яка стала фундаторкою мечетей у Кам’янці-Подільському та Хотині. Про її присутність на Поділлі під час військового походу 1672-1678 рр., народження другого сина Ахмеда (Ахмеда ІІІ) та маршрут пересування, який не обійшовся без пригод, я також розповідаю у новій книжці», – зазначила авторка.
Презентація книжки «Гарем османських султанів доби «Жіночого султанату» від видавництва «Богдан» відбудеться у Києві 2 липня (четвер) о 18.30 у книгарні Readeat. Модеруватиме захід Альона Рудько. Під час заходу читачі зможуть поспілкуватися з авторкою та придбати книгу з автографом.
Як повідомляв Укрінформ, у січні минулого року в Україні вийшов роман “Кривава Кафа” письменниці та дослідниці Олександри Шутко про намісництво шехзаде Сулеймана – майбутнього султана Сулеймана Пишного, чоловіка Роксолани, у Кафі.
Фото з архіву Олександри Шутко
Події
Франківський драмтеатр завершить сезон прем’єрою «Станція «Перемога»
Франківський драмтеатр завершить сезон прем’єрою «Станція «Перемога», яка відбудеться на сцені-підвалі 30 червня.
Про це театр повідомив у Фейсбуці , передає Укрінформ.
«Прем’єра на завершення сезону – уже 30 червня на Сцені-підвалі Франківського драмтеатру зіграємо для вас нову виставу «Станція «Перемога», – йдеться у повідомленні.
За інформацією театру, творча команда працює кілька тижнів над постановкою литовського режисера Андріюса Дарели за п’єсою Олега Михайлова.
«Станція «Перемога»» – історія про людей, які навесні 2022 року знайшли прихисток на станції харківського метро. В одному просторі вони вчаться жити поруч, долати страх, підтримувати одне одного й щодня чекати на Перемогу», – повідомили у драмтеатрі.
Зазначається, що у виставі зіграють Владислав Демидюк, Юлія Коник, Ірина Онищук, Павло Кільницький, Вікторія Юрців та Іван Бліндар.
Як повідомляв Укрінформ, Івано-Франківський драмтеатр знайшов архівні документи та заявив про відзначення свого 115-річчя.
Фото: Франківський драмтеатр, Facebook
-
Відбудова5 днів agoУ Польщі не отримували сигналів, що Зеленський не приїде на конференцію у Гданську
-
Політика5 днів agoУкраїнську делегацію на конференцію з відбудови у Гданську очолить Свириденко
-
Події1 тиждень agoУ Рівному відкрили виставку робіт архітектурного конкурсу з ревіталізації парку «Єврейка»
-
Політика1 тиждень agoСибіга закликав союзників посилювати тиск на РФ в усіх сферах
-
Відбудова1 тиждень agoЛитва надає €7 мільйонів на проєкти з відбудови України
-
Відбудова1 тиждень agoМерц візьме участь у конференції з відновлення України в Гданську
-
Події1 тиждень agoУ Литві організували додаткові покази фільму «Мавка. Справжній міф»
-
Усі новини6 днів agoЧС-2026 — жінки з Японії масово критикують чоловіків-вболівальників
