Події
Довженко-Центру передали два німі фільми, які вважали втраченими
Кінознавці Алік Дарман і Володимир Прилуцький виявили в архіві і передали Національному центру імені Олександра Довженка стрічки “Трипільська трагедія” Олександра Анода-Анощенка 1926 року і “Секрет рапіду” Павла Долини 1930 року.
Як передає Укрінформ, про це Довженко-Центр повідомляє у Фейсбуці.
Молоді дослідники віднайшли плівкові фільмокопії стрічок у будівлі Кінотелекомплексу, що відома також як Цех обробки плівки (ЦОП). Вважалося, що копії зберігалися лише у російському Госфільмофонді.
За словами керівниці фільмосховища Довженко-Центру Тетяни Деркач, ці плівки – контратипи, частина комплекту вихідних матеріалів фільму. Саме з них друкують позитивні, прокатні копії.
“Це унікальний випадок, бо якщо в інших фондах та архівах можемо знаходити позитиви, то комплект вихідних матеріалів до нас потрапляє вкрай рідко. Ми вже поставили у план сканувати ці фільми. Тобто незабаром буде можливість переглянути ці унікальні знахідки”, – зауважила керівниця фільмосховища.
За словами кінознавця Олега Оліфера, “Трипільська трагедія” виробництва Ялтинської кінофабрики ВУФКУ є однією з найстаріших кінознахідок на території України за останній час.
Фільм розповідає про Трипільський похід більшовиків 1919 року (у радянських джерелах “Трипільську трагедію”), криваву сторінку Української революції і громадянської війни 1917-1921 років, що стала наріжним каменем в історії та міфі комуністичного молодіжного руху в СРСР.
У червні 1919 року загін більшовиків у складі робітників Шулявського заводу, комсомольців і китайських “добровольців” вирушили встановлювати радянську владу на охоплену повстаннями Київщину, де під Трипіллям вони були розгромлені повстанцями отамана Зеленого (Данила Терпила).
Поряд з очевидним пробільшовицьким трактуванням подій “Трипільська трагедія” виконана у пригодницькому жанрі із числениими сценами перестрілок, бійок і баталій за участі сотень статистів, кавалерії та артилерії. Особливий акцент у фільмі зроблено на жорстокості повстанців та їхніх розправах над більшовиками.
Така кривава видовищність забезпечила “Трипільській трагедії” глядацький успіх. Проте одночасно фільм отримав низьку оцінку від кіновиробників і критики.
У 1928 році у журналі “Кіно” у статті “Годі крові на екрані” стрічку критикували за натуралізм, бандитизм і демонстрацію негативного прикладу для українського селянина. Автор сценарію, письменник Григорій Епік, під час сталінського терору був розстріляний ” за участь у терористичній націоналістичній організації”.
“Секрет рапіду” (1930) виробництва Київської кінофабрики є першим фільмом Павла Долини у колекції Довженко-Центру і взагалі першим фільмом режисера, знайденим в Україні.
Знаковий український режисер і актор 1920-1930-х працював у Молодому театрі, “Кийдрамте”, “Березолі” та інших театрах, грав у кінопостановках Леся Курбаса. Як кінорежисер Долина дебютував у 39 років і за наступне пʼятиріччя на Одеській і Київській кінофабриках зняв вісім повнометражних ігрових фільмів. Більшість його робіт вважаються втраченими, жодної досі не було оцифровано.
Після критичної статті-доносу “Ідеологічними манівцями”, опублікованій у журналі “Кіно” 1932 року, Долина фактично відходить від ігрового кінематографа і переходить на роботу у “Техфільмі”, а після війни очолює Театральний музей у Києві.
“Секрет рапіду” відноситься до київського періоду творчості режисера і розповідає про типове для тогочасного радянського кіно гостре протистояння між колективним та індивідуальним, “новим” і “старим”. От тільки цього разу справа не у механізації села чи штурмовому будівництві, конфлікт розгортається навколо приховування старим робітником таємниці обробки сталі. Кульмінацією фільму стає колективне “перевиховання” людини за новим установленим зразком через так званий “товариський суд”. Індустріальної реалістичності цій виробничій драмі додають цехи, відзняті оператором Георгієм Химченком на заводах Києва, Харкова і Горлівки, та робота художника Юрія Швеця, майбутнього спеціаліста з оформлення науково-фантастичних фільмів.
Віднайдення “Секрету рапіду” – довгоочікуване повернення для дослідників і глядачів. Це нагода переглянути український кіноканон і познайомитися із творчістю одного з ключових авторів часів ВУФКУ не лише через тексти кінокритичної і кінознавчої літератури. Нарешті маловідому сторінку українського кіно можна буде побачити безпосередньо на екрані.
Як повідомляв Укрінформ, студенти Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого виявили в архіві і передали Національному центру імені Олександра Довженка створену у 1936 році стрічку “Карл Бруннер”.
Фото: Довженко-Центр
Події
В галереї АртОдеса триває виставка Сергія Папроцького – підсумки 50 років творчості
В галереї #ARTODESSA Літнього театру Міського саду триває виставка живопису Сергія Папроцького «Дві чверті століть». Експозиція присвячена 50-річчю творчої діяльності художника. В експозиції представлено 50 робіт, створених упродовж останньої чверті ХХ і першої чверті ХХІ століть.
Картини, датовані роками створення починаючи з 1975-го, дають змогу простежити творчу еволюцію митця — зміни його стилістики, технік, образів та жанрових уподобань. У різні періоди Папроцький звертався до фігуративного й абстрактного живопису, а також до портретів, натюрмортів і краєвидів.
Цікаво, що Сергій Папроцький свого часу переходив від фігуративного живопису до абстрактного, але потім знову звертався до традиційних жанрів, створюючи портрети, натюрморти, краєвиди. Іноді майстер звертався до колажу, виконував складні оформлювальні роботи, робив розписи в публічних просторах Одеси. Сьогодні майстер багато виставляється і продовжує свою активну діяльність у мистецькому полі Одеси та України.
Фото: Оксана Церковна/Фейсбук.
Події
Переклад збірки «Вірші з бійниці» Максима Кривцова отримав французьку премію
Поетична збірка «Вірші з бійниці» Максима («Далі») Кривцова у перекладі Ніколь Дзюб отримала французьку премію П’єра-Франсуа Кайє (Prix Pierre-François Caillé).
Як передає Укрінформ, про це повідомляє Суспільне Культура з посиланням на французьке видавництво Les Éditions Bleu & Jaune.
«Це визнання підкреслює витонченість, точність та чутливість роботи Ніколь. І шану поетові Максиму Кривцову, який загинув на фронті в Україні, голос якого вона несе французькою», – підкреслили у видавництві.
Поетична збірка «Вірші з бійниці» Максима Кривцова вийшла друком французькою мовою у 2025 році. Видання під назвою Poèmes de la brèche доповнене фотографіями та рукописами віршів, також є QR-коди, що дозволяють почути голос автора.
Перекладачка Ніколь Дзюб має українське походження, раніше працювала над творами Марії Матіос «Майже ніколи не навпаки» (2024), The Ukraine Артема Чапая (2025) та «Тут були ми» Артура Дроня.
Премія П’єра-Франсуа Кайє присуджується з 1981 року Французьким товариством перекладачів (SFT), щороку відзначає перекладача або перекладача-видавця на початку його кар’єри, який має максимум три перекладені та опубліковані роботи.
Український поет і громадський діяч Максим Кривцов пішов на фронт добровольцем у 2014 році, брав участь в АТО/ООС. Після початку повномасштабного російського вторгнення вступив до лав Збройних сил України. Мав позивний «Далі». Загинув на фронті 7 січня 2024 року. На прощання із полеглим захисником у Києві прийшла понад тисяча людей.
У грудні 2023 року вийшла перша поетична збірка Максима «Вірші з бійниці» – її визнали однією з найкращих українських книжок року за версією Українського PEN.
Кривцов на фронті почав писати роман, який так і залишився незакінченим.
У лютому 2024 року письменник (посмертно) став лауреатом літературної премії імені Уласа Самчука.
У серпні 2025-го посмертно отримав звання Героя України та орден «Золота Зірка».
Як повідомляв Укрінформ, на Рівненщині презентували вишиту книгу поезій загиблого Героя України Максима Кривцова.
Фото з сайту Суспільного
Події
Львівський Театр Кафки випустив експериментальний музичний альбом
Львівський незалежний Театр імені Франца Кафки представив альбом експериментальної електронної музики «Ангедонія».
Як передає Укрінформ, про це повідомляє Українська літературна газета.
До альбому увійшли десять композицій, що поєднують електронну музику, польові записи, звукові експерименти та фрагменти театральних вистав і перформансів.
Назва альбому відсилає до ангедонії – стану, за якого людина втрачає здатність відчувати задоволення. Автори досліджують через звук теми внутрішньої порожнечі, відчуження, тривоги та емоційної втоми.
Творці розглядають альбом не лише як самостійний музичний реліз. Його композиції також можна використовувати для сучасної хореографії, пластичних етюдів, перформансів та імпровізацій.
У вокальних і декламаційних записах взяли участь Назарій Боденко, Олена Сінотова, Юлія Спіцина та Герман Гошкадор.
Як повідомляв Укрінформ, Франківський драмтеатр поставив виставу про мисткиню та дослідницю Гуцульщини.
Фото: Театр ім. Ф.Кафки/Фейсбук
-
Відбудова6 днів agoРозсилка: Відбудова України-2026
-
Відбудова1 тиждень agoУ Варшаві партнери закликали збільшувати інвестиції у відбудову України
-
Одеса1 тиждень agoВ Одесі призначили нового керівника управління узбережжя: хто він
-
Одеса5 днів agoВ Одесі після атаки росіян горять автомобілі та склади
-
Суспільство5 днів agoУ Києві ЗСУ провели Сержантський форум
-
Суспільство6 днів agoНовини на ранок
-
Відбудова1 тиждень agoУкраїна представила проєкти відбудови на міжнародній виставці в Польщі
-
Події7 днів agoЛавреатом премії імені Конрада став Мирослав Лаюк
