Події
Довженко-Центру передали два німі фільми, які вважали втраченими
Кінознавці Алік Дарман і Володимир Прилуцький виявили в архіві і передали Національному центру імені Олександра Довженка стрічки “Трипільська трагедія” Олександра Анода-Анощенка 1926 року і “Секрет рапіду” Павла Долини 1930 року.
Як передає Укрінформ, про це Довженко-Центр повідомляє у Фейсбуці.
Молоді дослідники віднайшли плівкові фільмокопії стрічок у будівлі Кінотелекомплексу, що відома також як Цех обробки плівки (ЦОП). Вважалося, що копії зберігалися лише у російському Госфільмофонді.
За словами керівниці фільмосховища Довженко-Центру Тетяни Деркач, ці плівки – контратипи, частина комплекту вихідних матеріалів фільму. Саме з них друкують позитивні, прокатні копії.
“Це унікальний випадок, бо якщо в інших фондах та архівах можемо знаходити позитиви, то комплект вихідних матеріалів до нас потрапляє вкрай рідко. Ми вже поставили у план сканувати ці фільми. Тобто незабаром буде можливість переглянути ці унікальні знахідки”, – зауважила керівниця фільмосховища.
За словами кінознавця Олега Оліфера, “Трипільська трагедія” виробництва Ялтинської кінофабрики ВУФКУ є однією з найстаріших кінознахідок на території України за останній час.
Фільм розповідає про Трипільський похід більшовиків 1919 року (у радянських джерелах “Трипільську трагедію”), криваву сторінку Української революції і громадянської війни 1917-1921 років, що стала наріжним каменем в історії та міфі комуністичного молодіжного руху в СРСР.
У червні 1919 року загін більшовиків у складі робітників Шулявського заводу, комсомольців і китайських “добровольців” вирушили встановлювати радянську владу на охоплену повстаннями Київщину, де під Трипіллям вони були розгромлені повстанцями отамана Зеленого (Данила Терпила).
Поряд з очевидним пробільшовицьким трактуванням подій “Трипільська трагедія” виконана у пригодницькому жанрі із числениими сценами перестрілок, бійок і баталій за участі сотень статистів, кавалерії та артилерії. Особливий акцент у фільмі зроблено на жорстокості повстанців та їхніх розправах над більшовиками.
Така кривава видовищність забезпечила “Трипільській трагедії” глядацький успіх. Проте одночасно фільм отримав низьку оцінку від кіновиробників і критики.
У 1928 році у журналі “Кіно” у статті “Годі крові на екрані” стрічку критикували за натуралізм, бандитизм і демонстрацію негативного прикладу для українського селянина. Автор сценарію, письменник Григорій Епік, під час сталінського терору був розстріляний ” за участь у терористичній націоналістичній організації”.
“Секрет рапіду” (1930) виробництва Київської кінофабрики є першим фільмом Павла Долини у колекції Довженко-Центру і взагалі першим фільмом режисера, знайденим в Україні.
Знаковий український режисер і актор 1920-1930-х працював у Молодому театрі, “Кийдрамте”, “Березолі” та інших театрах, грав у кінопостановках Леся Курбаса. Як кінорежисер Долина дебютував у 39 років і за наступне пʼятиріччя на Одеській і Київській кінофабриках зняв вісім повнометражних ігрових фільмів. Більшість його робіт вважаються втраченими, жодної досі не було оцифровано.
Після критичної статті-доносу “Ідеологічними манівцями”, опублікованій у журналі “Кіно” 1932 року, Долина фактично відходить від ігрового кінематографа і переходить на роботу у “Техфільмі”, а після війни очолює Театральний музей у Києві.
“Секрет рапіду” відноситься до київського періоду творчості режисера і розповідає про типове для тогочасного радянського кіно гостре протистояння між колективним та індивідуальним, “новим” і “старим”. От тільки цього разу справа не у механізації села чи штурмовому будівництві, конфлікт розгортається навколо приховування старим робітником таємниці обробки сталі. Кульмінацією фільму стає колективне “перевиховання” людини за новим установленим зразком через так званий “товариський суд”. Індустріальної реалістичності цій виробничій драмі додають цехи, відзняті оператором Георгієм Химченком на заводах Києва, Харкова і Горлівки, та робота художника Юрія Швеця, майбутнього спеціаліста з оформлення науково-фантастичних фільмів.
Віднайдення “Секрету рапіду” – довгоочікуване повернення для дослідників і глядачів. Це нагода переглянути український кіноканон і познайомитися із творчістю одного з ключових авторів часів ВУФКУ не лише через тексти кінокритичної і кінознавчої літератури. Нарешті маловідому сторінку українського кіно можна буде побачити безпосередньо на екрані.
Як повідомляв Укрінформ, студенти Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого виявили в архіві і передали Національному центру імені Олександра Довженка створену у 1936 році стрічку “Карл Бруннер”.
Фото: Довженко-Центр
Тернопільський міськрайонний суд прийняв заяву про зміну предмета позову, яка надійшла від сторони позивача, під час розгляду справи про заволодіння виключними майновими авторськими правами на зображення картин художника Івана Марчука.
Про це повідомляє кореспондентка Укрінформу.
“Суд приймає заяву про зміну предмета позову у цивільній справі № 607/14205/25 за позовною заявою Марчука Івана Степановича до Павленка Сергія Петровича, Синиці Михайла Миколайовича, Апостола Ігоря Михайловича, Стрипко Тамари Олексіївни про визнання недійсним ліцензійного договору”, – озвучив ухвалу суддя Тарас Якімець.
Він зазначив, що надалі суд розглядатиме справу з урахуванням заяви про зміну предмета позову та викладення нових позовних вимог, а саме: визнати, що майнові права інтелектуальної власності Івана Марчука на створені ним твори не передані ліцензіату за ліцензійним авторським договором №1 від 21 травня 2020 року та відсутні у відповідачів, їхніх правонаступників та субліцензіатів.
Під час обговорення заяви про зміну предмета позову адвокатка художника Наталія Калініченко пояснила, що поряд із цим заявлений позов, підстави, з яких звернувся у суд її довіритель, не змінюються.
“Ми і далі наполягаємо, що Марчука Івана Степановича було введено в оману. Всі обставини, які ним вказувалися, ми також підтримуємо. Однак, враховуючи те, що виявилась нова додаткова обставина, що не впливає на зміну всіх підстав позову, ми були змушені уточнити предмет позову, оскільки розуміємо, що суд не може, згідно з практикою Верховного Суду, визнати нікчемний правочин недійсним. Тому нами уточнена позовна вимога”, – зазначила Калініченко.
Своєю чергою адвокатка Ігоря Апостола Оксана Притула зазначила, що ні вона та її довіритель, ні інші відповідачі не отримали заяви про зміну предмета позову і не змогли ознайомитися зі змістом заяви, тож прокоментувати документ зможуть лише після його отримання.
На судове засідання підтримати Івана Марчука прийшли голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров, місцеві митці, активісти. Серед них – художник Дмитро Б’ялий.
“Коли я приїхав у Тернопіль у 1978 році, то тут був такий потужний мистецький осередок. Саме тоді познайомився з Іваном Марчуком. Він дуже багато працював, без вихідних, всього себе віддавав творчості. Іванові роботи, які стали невід’ємною частиною його життя, Іванова праця повинні належати йому. І я вірю, що так і буде”, – підкреслив Б’ялий.
Наступне судове засідання у справі про заволодіння авторськими правами на зображення картин Івана Марчука відбудеться 27 жовтня.
Як повідомлялося, Тернопільський міськрайонний суд відкрив провадження у справі про визнання недійсним ліцензійного договору, який передбачає передачу виключних майнових прав на зображення творів українського художника Івана Марчука, 11 липня 2025 року за позовною заявою митця. Відповідачами у справі є підписанти ліцензійного договору: Павленко Сергій Петрович, Синиця Михайло Миколайович, Апостол Ігор Михайлович та Стрипко Тамара Олексіївна.
Про спробу заволодіння авторськими правами на зображення його творів іншими особами Іван Марчук повідомив у грудні 2025 року у Фейсбуці.
Народний депутат України VII скликання Михайло Апостол спростував наявність у нього зареєстрованих авторських прав на картини Марчука.
Український інститут національної пам’яті наголосив, що роботи Івана Марчука мають загальнонаціональну цінність, тож їх привласнення є посяганням на культурну спадщину України.
Поліція відкрила кримінальне провадження на підставі заяви Марчука за фактом шахрайства, вчиненого в особливо великих розмірах або організованою групою. Тривають слідчі дії.
6 травня Тернопільський міськрайонний суд зупинив розгляд справи за позовною заявою Марчука на час проведення експертизи підпису одного із відповідачів – сина колишнього народного депутата Михайла Апостола Ігоря – на ліцензійному договорі про передачу майнових авторських прав на зображення картин митця.
Фахівці Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України підтвердили, що підписи від імені Ігоря Апостола, розташовані після друкованого тексту на кожному з дев’яти аркушів ліцензійного (авторського) договору №1 від 21 травня 2020 року, не належать Ігорю Апостолу.
Що відомо про історичну будівлю, яку 28 вересня 2026 року зруйнував реактивний дрон російських нацистів
Джерело
В Одеському музеї сучасного мистецтва за адресою вул. Європейська, 31/33 триває вернісаж трьох авторів до 22 листопада:
“Ecstatic Singularity” мисткині Alex Hetman.
Що ми готові показати іншим, а що залишаємо тільки собі?
З 17 вересня в МСМО можна буде побачити проєкт “Ecstatic Singularity” мисткині Alex Hetman. Розмова про еротику виступатиме як своєрідне візуальне осмислення простору, в якому перетинаються людські бажання.
Тут відвертість не завжди означає “показати все”.
Простір гратиме з цією межею. Десь тканини частково приховуватимуть роботи, а десь, щоб побачити більше, треба буде зробити крок назустріч і пройти крізь завісу.
Ми запрошуємо вас зробити цей крок.
“Докази життя” Сергія Мельниченка.
Що саме може бути доказом існування: зображення, тіло, голос, особистий предмет чи досвід, який ще не набув завершеної форми пам’яті?
Сергій Мельниченко дослідив кожен з них.
Результатом стала виставка «Докази Життя», яка об’єднала 3 проєкти автора: «Татуювання війни», «Попід Дніпром» та «Плівки з передової: фотографії, листи і артефакти українських військових», створені в контексті повномасштабної війни в Україні.
Тут не буде цілісного наративу, скоріш навпаки — виставка складається з окремих свідчень. Фотографії, артефакти, відео та документальний фільм покажуть різні форми людської присутності. Вони залишаються на межі між досвідом і його осмисленням, між присутністю і пам’яттю. У цьому проміжку і виникає головне — доказ життя.
“ABOUT THEM” Івана Петрука.
Чи стаємо ми менш справжніми, коли показуємо світові лише частину себе?
Можна багато знати про людину, але ніколи не побачити її всю.
Саме про це виставка Івана Петрука
«ABOUT THEM», побудована на зіткненні двох способів бачення людини: ми читаємо інших за поглядом, позою та тілом, хоча за цими знаками завжди залишається щось невідоме.
Виставка говоритиме цією мовою дуальності.
У першій залі на нас дивитимуться люди з портретів, коли у другому ми побачимо лише маски та фрагменти тіл. Там, де можна було шукати характер та історію, залишиться лише частина оболонки.
Та чи ця частина існує лише щоб приховувати?
Фото: Іван Страхов.
-
Війна1 тиждень agoАтака на Москву — Генштаб ЗСУ повідомив подробиці удару по МНПЗ
-
Одеса6 днів agoВибухи пролунали в Одесі: РФ атакує дронами з моря
-
Усі новини1 тиждень agoВідомий актор виглядав невпізнавано в компанії вдвічі молодшої дружини (фото)
-
Усі новини1 тиждень agoДжиган влаштував стрілянину вдома, де були діти – репер поранив охоронця
-
Відбудова1 тиждень agoКомпенсації в межах «єВідновлення» отримали понад 260 000 родин
-
Суспільство7 днів ago“Вони обрали Україну”: діти, які вирішили … — публікація
-
Усі новини1 тиждень agoу чому помічник Apple випередив ChatGPT (фото)
-
Події1 тиждень agoСин супермоделі Сінді Кроуфорд помер у віці 27 років