Події
Довженко-Центру передали два німі фільми, які вважали втраченими
Кінознавці Алік Дарман і Володимир Прилуцький виявили в архіві і передали Національному центру імені Олександра Довженка стрічки “Трипільська трагедія” Олександра Анода-Анощенка 1926 року і “Секрет рапіду” Павла Долини 1930 року.
Як передає Укрінформ, про це Довженко-Центр повідомляє у Фейсбуці.
Молоді дослідники віднайшли плівкові фільмокопії стрічок у будівлі Кінотелекомплексу, що відома також як Цех обробки плівки (ЦОП). Вважалося, що копії зберігалися лише у російському Госфільмофонді.
За словами керівниці фільмосховища Довженко-Центру Тетяни Деркач, ці плівки – контратипи, частина комплекту вихідних матеріалів фільму. Саме з них друкують позитивні, прокатні копії.
“Це унікальний випадок, бо якщо в інших фондах та архівах можемо знаходити позитиви, то комплект вихідних матеріалів до нас потрапляє вкрай рідко. Ми вже поставили у план сканувати ці фільми. Тобто незабаром буде можливість переглянути ці унікальні знахідки”, – зауважила керівниця фільмосховища.
За словами кінознавця Олега Оліфера, “Трипільська трагедія” виробництва Ялтинської кінофабрики ВУФКУ є однією з найстаріших кінознахідок на території України за останній час.
Фільм розповідає про Трипільський похід більшовиків 1919 року (у радянських джерелах “Трипільську трагедію”), криваву сторінку Української революції і громадянської війни 1917-1921 років, що стала наріжним каменем в історії та міфі комуністичного молодіжного руху в СРСР.
У червні 1919 року загін більшовиків у складі робітників Шулявського заводу, комсомольців і китайських “добровольців” вирушили встановлювати радянську владу на охоплену повстаннями Київщину, де під Трипіллям вони були розгромлені повстанцями отамана Зеленого (Данила Терпила).
Поряд з очевидним пробільшовицьким трактуванням подій “Трипільська трагедія” виконана у пригодницькому жанрі із числениими сценами перестрілок, бійок і баталій за участі сотень статистів, кавалерії та артилерії. Особливий акцент у фільмі зроблено на жорстокості повстанців та їхніх розправах над більшовиками.
Така кривава видовищність забезпечила “Трипільській трагедії” глядацький успіх. Проте одночасно фільм отримав низьку оцінку від кіновиробників і критики.
У 1928 році у журналі “Кіно” у статті “Годі крові на екрані” стрічку критикували за натуралізм, бандитизм і демонстрацію негативного прикладу для українського селянина. Автор сценарію, письменник Григорій Епік, під час сталінського терору був розстріляний ” за участь у терористичній націоналістичній організації”.
“Секрет рапіду” (1930) виробництва Київської кінофабрики є першим фільмом Павла Долини у колекції Довженко-Центру і взагалі першим фільмом режисера, знайденим в Україні.
Знаковий український режисер і актор 1920-1930-х працював у Молодому театрі, “Кийдрамте”, “Березолі” та інших театрах, грав у кінопостановках Леся Курбаса. Як кінорежисер Долина дебютував у 39 років і за наступне пʼятиріччя на Одеській і Київській кінофабриках зняв вісім повнометражних ігрових фільмів. Більшість його робіт вважаються втраченими, жодної досі не було оцифровано.
Після критичної статті-доносу “Ідеологічними манівцями”, опублікованій у журналі “Кіно” 1932 року, Долина фактично відходить від ігрового кінематографа і переходить на роботу у “Техфільмі”, а після війни очолює Театральний музей у Києві.
“Секрет рапіду” відноситься до київського періоду творчості режисера і розповідає про типове для тогочасного радянського кіно гостре протистояння між колективним та індивідуальним, “новим” і “старим”. От тільки цього разу справа не у механізації села чи штурмовому будівництві, конфлікт розгортається навколо приховування старим робітником таємниці обробки сталі. Кульмінацією фільму стає колективне “перевиховання” людини за новим установленим зразком через так званий “товариський суд”. Індустріальної реалістичності цій виробничій драмі додають цехи, відзняті оператором Георгієм Химченком на заводах Києва, Харкова і Горлівки, та робота художника Юрія Швеця, майбутнього спеціаліста з оформлення науково-фантастичних фільмів.
Віднайдення “Секрету рапіду” – довгоочікуване повернення для дослідників і глядачів. Це нагода переглянути український кіноканон і познайомитися із творчістю одного з ключових авторів часів ВУФКУ не лише через тексти кінокритичної і кінознавчої літератури. Нарешті маловідому сторінку українського кіно можна буде побачити безпосередньо на екрані.
Як повідомляв Укрінформ, студенти Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого виявили в архіві і передали Національному центру імені Олександра Довженка створену у 1936 році стрічку “Карл Бруннер”.
Фото: Довженко-Центр
Події
В Одесі створили волонтерську групу для реагування на пошкодження культурної спадщини після атак
В Одесі на базі Художнього музею провели тренінги «Вартові спадщини: волонтерські дії після ракетних ударів», на яких розповіли про алгоритм першочергових дій у разі руйнування об’єктів культурної спадщини через російські обстріли.
Про це Укрінформу розповіли у пресслужбі Одеського художнього музею.
Учасниками програми стали 160 людей, 90 з яких дійшли до практичної частини. Саме ця група волонтерів тепер формує перше в місті ядро спільноти, готової діяти у випадку нових ударів по культурних об’єктах.
Учасники прослухали шість онлайн-лекцій від експертів з кризового реагування, реставраторів, музейників та фахівців з безпеки. Також волонтери мали два дні практичної підготовки, де відпрацьовували дії в умовах, наближених до реальних. Учасники навчилися фіксувати руйнування, проводити первинну стабілізацію пошкоджених експонатів, сортувати фрагменти тощо.
Організувала тренінги ГО Museum for Change у партнерстві з ГО ACURE та НеМо: Ukrainian Heritage Monitoring Lab за підтримки міжнародної організації Cultural Emergency Response (Нідерланди) в межах проєкту Black Sea Regional Hub.
«Для Одеси це важливо: ми маємо фахово підготовлених людей, які знають, як діяти і як врятувати цінні об’єкти. Це суттєво збільшує шанси зберегти нашу спадщину», – зазначають організатори.
Як повідомляв Укрінформ, у будівлі Одеського національного художнього музею (ОХМ), яка зазнала значних пошкоджень унаслідок влучання російської ракети 5 листопада 2023 року, завершені стабілізаційні роботи за кошти благодійників. Роботи виконали за кошти міжнародного фонду ALIPH у співфінансуванні з Європейським Союзом. Оператор допомоги – громадська організація Museum for Change.
Фото Івана Страхова
Події
Міша Правильний написав пісню для 92-ї бригади імені Івана Сірка
“Культурні сили” представили третій епізод музичного мілітарного проєкту “Фронтова студія”, у якому військові підрозділи відчиняють двері для музикантів, щоб народжувалися бойові пісні.
Цього разу репер Міша Правильний приїхав до 92-ї ОШБр, поспілкувався з бійцями та написав для них пісню. Він провів кілька днів з операторами НРК, розвідниками, штурмовиками та командирами бригади, відвідав посвяту воїнів бригади — все, аби краще передати бойовий дух бригади.
Результатом цих зустрічей та роботи у підрозділах стала пісня “92-ге життя”, створена Мішею Правильним у творчій співпраці з Сашею Чемеровим, музичним продюсером “Фронтової Студії”.
92-га бригада — одна з найславетніших у Збройних силах України. У 2014 році вона наступала під Іловайськом, а в 2015 році боронила Дебальцеве та Щастя. Саме воїни 92-ї бригади першими взяли в полон диверсантів російської розвідки. У 2022 році бригада захистила Харків і перейшла у контратаку, визволивши Куп’янськ. Надалі тримала оборону Бахмута, зірвала нове вторгнення росіян на Харківщину та здійснила рейд в Курську область РФ.
На шевроні бригади — козацькі мушкети, захисний частокіл та число “92” латинськими цифрами. Гасло бригади: “Собі — честь, Україні — славу!”.
“Я відвідав дуже багато підрозділів, бачив, як діють піхота і розвідка, як мобільна вогнева група працює по “шахедах”, — не все можна розповідати з безпекових міркувань. Але я вражений. Втомлений, але вражений. Попри те що тут важко, ніхто не скаржився. Дуже багато молоді, професійної молоді, у всіх є бойовий досвід», — поділився враженнями музикант.
“Тут дихати важко — часто так влаштовані війни, Тут дихати важко — це для того, щоб всі інші дихали вільно”, — співає він у пісні “92-ге життя”.
Третій епізод нового сезону “Фронтової студії” можна подивитись на каналі CulturalForcesMusic
Як повідомлялось, у межах нового сезону “Фронтової студії” вже вийшли два епізоди:
Саша Чемеров із треком “Божою милістю” для 30-ї окремої механізованої бригади ім. Князя Острозького;
Павло Гоц з піснею “Ніколи назад” для 93-ї бригади “Холодний Яр”.
“Фронтова студія” — музичний мілітарний проєкт платформи “Культурні сили”. У ньому взяли участь 17 відомих артистів. Серед них — Саша Чемеров, MONATIK, Павло Гоц (NAZVA), NORD DIVISION, Kozak Siromaha, Юля Юріна, Міша Правильний, Lely45, PROBASS ∆ HARDI, ДК “Енергетик” та інші.
Загалом у межах проєкту вийдуть 16 епізодів шоу, 16 релізів пісень і 16 музичних відео.
“Культурні сили” об’єднують військовослужбовців творчих професій, культурних діячів, аналітиків та волонтерів. Платформа розвиває воїнську культуру, посилює морально-психологічну підтримку військових і родин загиблих, впроваджує культурну дипломатію та інформаційний спротив через інструменти культури. До платформи входять проєкти “Культурний десант”, “Книга на фронт”, “Фронтова студія”, “Оркестр 59” та інші.
Фото: 92 бригада
Події
В Одесі відкрилася виставка художників, які служать в ЗСУ
В Одеському Літературному музеї відкрилася виставка “Покликання” художників, які служать в лавах ЗСУ. Експозиція досліджує перетин мистецької і військової ідентичностей, вибудовуючи простір, де творчість стає формою самоартикуляції в умовах крайньої екзистенційної напруги.
Проєкт порушує питання візуальних стратегій виживання, трансформації художньої мови та збереження суб’єктності у стані війни. Представлені роботи фіксують внутрішні зміни митців — від емпатичного занурення у власний досвід до його контемплятивного переосмислення через художній жест. У кожному творі проступає індивідуальна оптика, голос митця, що не втрачається навіть у режимі радикальної реальності.
Важливою складовою експозиції є дефрамінг війни — спроба розглядати її не лише як деструкцію, а як чинник внутрішньої реконфігурації, що відкриває нові горизонти для мистецьких практик «Покликання» актуалізує тему духовної стійкості, внутрішнього світла як ресурсу суб’єктивності, що не згасає у темряві травматичного досвіду.
Це проєкт про те, як художник продовжує творити — не всупереч, а всередені війни. Це про вибір, який здійснює не розум, а глибинна інтенція — те, що й визначає справжнє покликання.
Учасники: Татаренко Ігор, Сімаченко Олександр, Erm Wohol, Танасюк Олександр, Недолуженко Денис, Луговцов Вадим, Буланий Єгор, Бреттер Павло, Кудрявцев Серж, Степанов Клим, Петро Нагуляк.
Фото: Сергій Коняхін.
-
Суспільство5 днів agoВіце-мер Одеси Позднякова звільнилася і пішла в енергетику
-
Усі новини1 тиждень agoМагнітні бурі в грудні 2025 — які дні найнебезпечніші
-
Усі новини1 тиждень agoАмериканка клонувала померлого пса за 50 000 доларів: чому вона шкодує
-
Події1 тиждень agoКиївський театр ляльок готує премʼєру вистави «Лускунчик і Мишачий король»
-
Усі новини1 тиждень ago5 фільмів, які отримали найбільше Оскарів в історії кіно
-
Політика1 тиждень agoОрбан після зустрічі з Путіним заявив, що Україна має стати «буферною державою»
-
Політика1 тиждень agoІрландія під час головування в Раді ЄС максимально просуватиме переговори про вступ України
-
Суспільство4 дні agoВбивцями сина харківського посадовця виявились ексмитник з Одеси та син бізнесмена з Буковини Анонси
