Події
Довженко-Центру передали два німі фільми, які вважали втраченими
Кінознавці Алік Дарман і Володимир Прилуцький виявили в архіві і передали Національному центру імені Олександра Довженка стрічки “Трипільська трагедія” Олександра Анода-Анощенка 1926 року і “Секрет рапіду” Павла Долини 1930 року.
Як передає Укрінформ, про це Довженко-Центр повідомляє у Фейсбуці.
Молоді дослідники віднайшли плівкові фільмокопії стрічок у будівлі Кінотелекомплексу, що відома також як Цех обробки плівки (ЦОП). Вважалося, що копії зберігалися лише у російському Госфільмофонді.
За словами керівниці фільмосховища Довженко-Центру Тетяни Деркач, ці плівки – контратипи, частина комплекту вихідних матеріалів фільму. Саме з них друкують позитивні, прокатні копії.
“Це унікальний випадок, бо якщо в інших фондах та архівах можемо знаходити позитиви, то комплект вихідних матеріалів до нас потрапляє вкрай рідко. Ми вже поставили у план сканувати ці фільми. Тобто незабаром буде можливість переглянути ці унікальні знахідки”, – зауважила керівниця фільмосховища.
За словами кінознавця Олега Оліфера, “Трипільська трагедія” виробництва Ялтинської кінофабрики ВУФКУ є однією з найстаріших кінознахідок на території України за останній час.
Фільм розповідає про Трипільський похід більшовиків 1919 року (у радянських джерелах “Трипільську трагедію”), криваву сторінку Української революції і громадянської війни 1917-1921 років, що стала наріжним каменем в історії та міфі комуністичного молодіжного руху в СРСР.
У червні 1919 року загін більшовиків у складі робітників Шулявського заводу, комсомольців і китайських “добровольців” вирушили встановлювати радянську владу на охоплену повстаннями Київщину, де під Трипіллям вони були розгромлені повстанцями отамана Зеленого (Данила Терпила).
Поряд з очевидним пробільшовицьким трактуванням подій “Трипільська трагедія” виконана у пригодницькому жанрі із числениими сценами перестрілок, бійок і баталій за участі сотень статистів, кавалерії та артилерії. Особливий акцент у фільмі зроблено на жорстокості повстанців та їхніх розправах над більшовиками.
Така кривава видовищність забезпечила “Трипільській трагедії” глядацький успіх. Проте одночасно фільм отримав низьку оцінку від кіновиробників і критики.
У 1928 році у журналі “Кіно” у статті “Годі крові на екрані” стрічку критикували за натуралізм, бандитизм і демонстрацію негативного прикладу для українського селянина. Автор сценарію, письменник Григорій Епік, під час сталінського терору був розстріляний ” за участь у терористичній націоналістичній організації”.
“Секрет рапіду” (1930) виробництва Київської кінофабрики є першим фільмом Павла Долини у колекції Довженко-Центру і взагалі першим фільмом режисера, знайденим в Україні.
Знаковий український режисер і актор 1920-1930-х працював у Молодому театрі, “Кийдрамте”, “Березолі” та інших театрах, грав у кінопостановках Леся Курбаса. Як кінорежисер Долина дебютував у 39 років і за наступне пʼятиріччя на Одеській і Київській кінофабриках зняв вісім повнометражних ігрових фільмів. Більшість його робіт вважаються втраченими, жодної досі не було оцифровано.
Після критичної статті-доносу “Ідеологічними манівцями”, опублікованій у журналі “Кіно” 1932 року, Долина фактично відходить від ігрового кінематографа і переходить на роботу у “Техфільмі”, а після війни очолює Театральний музей у Києві.
“Секрет рапіду” відноситься до київського періоду творчості режисера і розповідає про типове для тогочасного радянського кіно гостре протистояння між колективним та індивідуальним, “новим” і “старим”. От тільки цього разу справа не у механізації села чи штурмовому будівництві, конфлікт розгортається навколо приховування старим робітником таємниці обробки сталі. Кульмінацією фільму стає колективне “перевиховання” людини за новим установленим зразком через так званий “товариський суд”. Індустріальної реалістичності цій виробничій драмі додають цехи, відзняті оператором Георгієм Химченком на заводах Києва, Харкова і Горлівки, та робота художника Юрія Швеця, майбутнього спеціаліста з оформлення науково-фантастичних фільмів.
Віднайдення “Секрету рапіду” – довгоочікуване повернення для дослідників і глядачів. Це нагода переглянути український кіноканон і познайомитися із творчістю одного з ключових авторів часів ВУФКУ не лише через тексти кінокритичної і кінознавчої літератури. Нарешті маловідому сторінку українського кіно можна буде побачити безпосередньо на екрані.
Як повідомляв Укрінформ, студенти Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого виявили в архіві і передали Національному центру імені Олександра Довженка створену у 1936 році стрічку “Карл Бруннер”.
Фото: Довженко-Центр
В Українсько-японському центрі КПІ ім. Ігоря Сікорського відкрилася виставка класичних японських гравюр укійо-е та робіт сучасних українських митців «Воїни та квіти».
Про це повідомляє кореспондент Укрінформу.
В експозиції представлені оригінальні гравюри укійо-е японських художників ХІХ століття Утаґави Кунійоші, Утаґави Кунісади та Утаґави Тойокуні, графічні роботи українських митців Оксани Стратійчук і Дмитра Кришовського, а також композиції в техніці ошібани майстринь Валентини Процько та Катерини Борисової.
Як зазначалося на відкритті виставки, у багатьох культурах поєднання образів воїна та квітів є символом пам’яті, незламності духу та любові до Батьківщини. У японській традиції воїн і квітка разом уособлюють водночас єдність і дуальність буття, неперервність та вічне оновлення життєвого циклу. Адже квітка, що проростає на полі бою, символізує нерозривність цього циклу та торжество життя над руйнуванням.
“У нашій експозиції все взаємопов’язано. На гравюрах зображено баталії та відомих самураїв середньовічної Японії. Щоб стати воїнами, вони мали пройти тривале навчання, частиною якого було вивчення каліграфії, а також створення композицій ікебани та ошібани», – сказала координаторка проєктів Українсько-японського центру Ганна Омельченко.
Під час екскурсії виставкою вона розповіла про представлені гравюри. Своєю чергою, українська художниця Оксана Стратійчук поділилася історією створення графічної серії «Листи з Японії», а Катерина Борисова розповіла про власні композиції в техніці ошібани – створення картин та аплікацій за допомогою засушених пресованих рослин (квітів, листя, кори, трави та пуху).
Виставка «Воїни та квіти» триватиме до 31 липня. Вхід вільний.
Мистецтво японської гравюри укійо-е («картин плинного світу») сформувалось на тлі економічного піднесення Едо (нині Токіо). Технологія створення гравюр була завезена з Китаю для ілюстрування буддійських текстів, проте в 17 столітті гравюри набули неабиякої популярності і їх почали створювати для масового споживача – дрібних самураїв, торговців, мешканок міст, молоді. Первісні ілюстрації були чорно-білими – використовувалась лише туш, але розвиток технологій дозволив митцям не обмежуватися тільки одним кольором. Японською графікою укійо-е надихалися провідні європейські митці XIX–XX століть, особливо представники течій імпресіонізму та постімпресіонізму (Вінсент ван Гог, Клод Моне, Едгар Дега і т.д.)
Як повідомляв Укрінформ, в Японії на благодійному заході зібрали майже 200 тисяч єн для України.
Про це у Косові розповів журналістам художник-кераміст, засновник студії «Горно» Сергій Дутка, передає кореспондент Укрінформу.
За словами Дутки, так звані сирні коники в кераміці виготовляє його старший син, а сам він керує проєктом і випалює. Фігурки створюють у вигляді стилізованого сирного коника. Цей проєкт вже зайшов у перші чотири магазини однієї із всеукраїнських мереж супермаркетів. Для цієї ж мережі створюють косівські свічники, тарілки та інші вироби.
«Всі речі створюємо вручну. Найбільшим попитом користуються коники», – зазначив Дутка.
За його словами, керамічні вироби він створює із глини зі Слов’янська. Кераміст додав, що через активні бойові дії тепер її складно завозити. «Я взимку закупив п’ять тонн, щоб мені вистачило на певний час. Це був єдиний завод в Україні. Там обіцяють локалізувати виробництво в інших регіонах», – зауважив Дутка.
Тепер із цієї глини він виробляє ще й посуд із зображенням динозаврів. За його словами, це новий спосіб захопити людей красою косівської кераміки, бо батькам подобається керамічний посуд, а їхнім дітям – зображення на ньому.
У 2024 році традиція сирної пластики увійшла до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.
Косівська мальована кераміка – традиційний народний гуцульський промисел, один з різновидів української кераміки. Вирізняється складною технологією виготовлення та особливими малюнками. 12 грудня 2019 року Косівську мальовану кераміку внесли до Репрезентативного списку ЮНЕСКО нематеріальної культурної спадщини людства.
Як повідомляло агентство, на Прикарпатті з’явиться церква з інтер’єром у стилі Косівської кераміки.
Найбільше заявок на проєкт з підтримки українського культурного продукту “Тисячовесна” подано за напрямком аудіовізуальних шоу та відео для соцмереж.
Про це повідомила віцепрем’єр-міністерка з гуманітарної політики України – міністерка культури України Тетяна Бережна під час презентації перших результатів державної ініціативи «Тисячовесна», передає кореспондент Укрінформу.
“2634 заявки – це та кількість заявок, яка прийшла на цей проєкт, та кількість заявок, з якою будуть працювати наші експерти…. Вас особливо, напевно, цікавить, скільки заявок було подано по кожному напрямку. І тут нашим незмінним, найяскравішим чемпіоном є аудіовізуальні шоу та відеоролики на соціальних мережах”, – сказала Бережна.
За її словами, за цим напрямком надійшло 554 заявки.
Міністерка зазначила, що загалом автори проєктів запросили близько 15 млрд грн фінансування, що на 480% перевищує бюджет програми. За її словами, найвищий рівень конкуренції зафіксували у сферах неігрового кіно, анімації та дитячого контенту, де обсяг запитуваного фінансування приблизно вдесятеро перевищує наявні можливості програми.
Бережна зауважила, що близько 20% заявників є дебютантами.
“Це сигнал для тих людей, які зараз за кордоном. Про те, що в Україні можна створювати та можна бути успішним…Це гарний сигнал для українців тут, що варто залишатися, творити і бути відповідальним за свою державу”, – сказала міністерка.
За її словами, понад 60% поданих проєктів містять прямі або метафоричні згадки про повномасштабне вторгнення Росії в Україну.
Вона додала, що найменша заявка програми – 1005 гривень, найбільша – 438 454 697 гривень.
Також від одного апліканта було подано 11 заявок на різні напрямки програми.
Як повідомляв Укрінформ, Міністерство культури та Офіс Президента оголосили про запуск програми підтримки культурних ініціатив «Тисячовесна». Ціль ініціативи – збільшити обсяг виробництва українського культурного контенту, зробити його конкурентним у масовому споживанні, забезпечити доступ до авдиторії, посилити присутність українського контенту.
У бюджеті на 2026 рік на програму закладені 4 мільярди гривень. З них 2,6 мільярда гривень заплановані на кінопродукт – ігрові фільми, анімаційні фільми, серіали, неігрові документальні фільми. Інші види контенту – сучасну музику, перформативне мистецтво, візуальне мистецтво – 1 мільярд гривень, на аудіовізуальні шоу та контент для соціальних мереж – близько 300 мільйонів гривень.
Програма стартувала 3 квітня, прийом заявок тривав до 4 червня, з 10 червня по 21 липня – відбуватиметься експертна оцінка проєктів. На серпень запланована публічна презентація проєктів. Початок фінансування відібраних проєктів передбачений на вересень-грудень 2026 року.
Фото Укрінформу можна купити тут
-
Події3 дні agoКомедія «Блондинками не народжуються» отримала сиквел
-
Усі новини1 тиждень agoОптична ілюзія — люди не можуть домовитися, які цифри заховані на зображенні
-
Відбудова6 днів agoУряд виділив додаткові ₴3,5 мільярда на невідкладний ремонт доріг місцевого значення
-
Відбудова1 тиждень agoУ Запоріжжі завершили ремонт ще однієї зруйнованої багатоповерхівки
-
Усі новини6 днів agoюнак у Таїланді зняв окуляри, та влучив з ноги у голову не того партнера — відео
-
Війна1 тиждень agoІз Білорусі залітають «Шахеди» й «Гербери», але нарощення військ біля кордону немає
-
Події1 тиждень agoОголосили претендентів на здобуття премії імені Григорія Кочура
-
Усі новини1 тиждень agoЧоловіки Ірини Білик – що відомо про її особисте життя