Connect with us

Події

Одеська художниця представила провокативну виставку “Мрії про мирне літо”

Published

on


Одеська художниця Оксана Церковна представила свій новий проект під назвою “Мрії про мирне літо”. Художниця працює у напрямку сюрреалізм і частина робіт виглядає доволі провокативно: вона зобразила чоловічий статевий орган з колючою проволокою, на пляжі, під водою і навіть з фотоапаратом. В галереї “Вікно” на вулиці Нежинска, 31 представлено два десятки робіт Оксани Церковної.

На поверхні тіла зберігаються сліди минулого – шрами, зморшки, змінюються вигини хребта. Як земля носить на собі рани війни, так і людське тіло є живим архівом пережитого:
– Тріщини на шкірі, як тріщини на землі після спеки або вибухів.
– Зігнуті форми – внутрішній тиск, який не видно зовні.
– Зшиті поверхні – спроби зібрати себе після втрати, відновитися…

Тілесність, як символом крихкості та водночас стійкості – того, що можливо витримати. У проєкті “тілесність” постає як простір дослідження не лише фізичної оболонки, а й соціального, емоційного та символічного виміру людського тіла – відображення наслідків соціальних норм, травм і досвіду.

Тіло як ландшафт – метафора, що проступає в проєкті через переплетення природних форм і архітектури. Шрами нагадують про історичні події, а текстури підкреслюють життєві переживання. Тіло водночас особисте і колективне, інтимне і суспільне і несе в собі досвід, який можливо відчути на глибшому рівні.

Розглянемо тілесність як поле опору: опір стереотипам, зовнішньому контролю, насильству, але водночас і як простір насолоди, сили, відновлення. Через тілесність можна говорити про мир як про стан, у якому тіло не зазнає загрози, де воно може розквітати, взаємодіяти, відчувати.


 
Інтимність – це завжди гра між відкриттям і закриттям, між допуском і захистом. Колючий дріт – метафора заборон, символом нав’язаного контролю над тілом. Тіло може прагнути розширення, контакту, але війна, травма чи суспільні норми тримають його в обмеженні. Прагнення дотику контрастує з фізичною дистанцією. Це дослідження того, як тіло адаптується до нових реальностей: як воно вчиться жити з болем, як змінюється в умовах страху чи втрати, як реагує на насильство та відновлюється через ніжність.
 

 
Пропонуємо розглянути тілесність не просто як об’єкт, а як поле боротьби та можливостей. Це місце, де відчувається пам’ять і біль, але й зароджується мрія про спокійне літо – про тепло, про дотики, про свободу бути в своєму тілі без страху.
 
Фото: Степан Алєкян/Фейсбук





Джерело

Події

Росія пошкодила в Україні 1723 пам’ятки та понад 2500 об’єктів культурної інфраструктури

Published

on



Росіяни пошкодили в Україні 1723 пам’ятки культурної спадщини, 2524 об’єкти культурної інфраструктури постраждали.

Про це повідомляє Міністерство культури, передає Укрінформ.

“Станом на початок квітня 2026 року через російську агресію в Україні зруйновано та пошкоджено 1723 пам’ятки культурної спадщини та 2524 об’єкти культурної інфраструктури. Серед пошкоджених об’єктів культурної спадщини 159 мають статус національного значення, 1403 — місцевого, 161 — щойно виявлені. Повністю зруйновано 45 пам’яток культурної спадщини”, – йдеться у повідомленні.

Загалом пошкодження зафіксовано у 18 областях. Найбільших руйнувань зазнали пам’ятки в Харківській області — 349, Херсонській — 302, Одеській — 200, Донецькій — 195, Київській області та м. Києві — 173.

Водночас внаслідок обстрілів та бойових дій постраждали 2524 об’єкти культурної інфраструктури, з яких 518 — повністю знищено.

Найбільших втрат культурна інфраструктура зазнала в Донецькій, Харківській, Херсонській, Сумській, Київській та Миколаївській областях.

Загалом постраждали:

  • клубні заклади – 1245;
  • бібліотеки – 872;
  • заклади мистецької освіти – 191;
  • музеї та галереї – 139;
  • театри, кінотеатри та філармонії – 52;
  • парки, зоопарки – 11;
  • заповідники – 9;
  • цирки – 4;
  • кіностудія у м. Києві.

Руйнування зафіксовані у 341 територіальній громаді по всій Україні. Найбільше — в громадах Донецької (46 ТГ), Сумської (38 ТГ), Харківської (34 ТГ), Чернігівської (34 ТГ), Запорізької (31 ТГ), Миколаївської (23 ТГ), Дніпропетровської (23 ТГ), Київської (21 ТГ), Луганської (12 ТГ) областей.

Читайте також: Захист культурної спадщини: Бережна зустрілася з міністрами Фінляндії та Молдови

Майже вся територія Луганської та значні частини територій Запорізької, Донецької та Херсонської областей перебувають у тимчасовій окупації. Це унеможливлює точний обрахунок кількості закладів культури, що постраждали внаслідок бойових дій та окупації.

Як повідомляв Укрінформ, Нідерланди виділяють 1 млн євро на підтримку сектору культури через Український фонд культурної спадщини.



Джерело

Continue Reading

Події

До Держреєстру нерухомих пам’яток внесли церкву в Дружківці та пам’ятки Святогірської лаври

Published

on



Кабінет міністрів з ініціативи Міністерства культури вніс 13 об’єктів культурної спадщини національного значення в Донецькій області до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

Про це повідомляє Міністерство культури, передає Укрінформ.

«До Державного реєстру вже внесено 34 333 об’єкти культурної спадщини, з яких 2 710 мають національне значення. Внесення об’єктів до Реєстру допомагає зберегти їх та привертає додаткову увагу до їх захисту. Росіяни постійно намагаються знищити наші пам’ятки, тому держава посилює їхню охорону та підкреслює необхідність дотримання норм міжнародного гуманітарного права», — сказала віцепрем’єр-міністерка з гуманітарної політики – міністерка культури України Тетяна Бережна.

Свято-Миколаївська церква у Дружківці стала важливим елементом формування архітектурного образу міста. Вона є акцентом центральної вулиці та домінантою навколишньої забудови.

Святогірський Успенський монастир — один із найдавніших духовних комплексів на сході України. За переказами, ще у IX столітті тут проповідували святі Кирило і Мефодій. У Іпатіївському літописі згадується, що у 1111 році місцеві християни зустрічали тут князя Володимира Мономаха.

Перша письмова згадка про монастир датується 1526 роком, хоча дослідники вважають, що печерний монастир існував значно раніше — ще до Хрещення Русі. Спочатку монастир розміщувався у печерах, які утворювали складний багаторівневий комплекс. Згодом з’явилися наземні храми, зокрема Свято-Успенська соборна церква та Петропавлівська церква.

Читайте також: Держреєстр нерухомих памяток поповнили п’ять об’єктів на Закарпатті

Сьогодні монастирський комплекс розташований вздовж берега річки біля підніжжя крейдяної гори, яку пронизують печери та келії. Окремо на уступі гори стоїть Свято-Миколаївська церква.

Як повідомлялося, Мінкульт разом з обласними та Київською міською державними (військовими) адміністраціями системно оновлює дані про пам’ятки, які раніше входили до Списку пам’ятників архітектури УРСР. Фахівці уточнюють назви, датування та місцезнаходження об’єктів, щоб сформувати актуальну і точну базу культурної спадщини.

Фото: Denis Vitchenko/wikipedia.org



Джерело

Continue Reading

Події

В галереї Міського саду Artodessa триває виставка “Одеській палімпсест”

Published

on


В галереї #ARTODESSA Літнього театру Міського саду триває персональна виставка живопису Ігоря Варєшкіна “Одеській палімпсест”. У проекті представлено серію міських пейзажів, виконаних за кілька років творчої діяльності художника.

У творах Ігоря Варєшкіна, відомого своїми одеськими пейзажами ще з початку 90-х років минулого століття, наше місто цього разу постає у меланхолійному, зворушливому образі. Обриси старих будинків, тихі вулички з самотніми фігурами перехожих та силуетами дерев, випромінюють спокій та позачасову суть Одеси.

Одеський художник Ігор Варєшкін

Автор розмірковує: «Місто для мене не лише вулиці та провулки, це жива пам’ять, нашарування часу В своїх роботах я намагаюсь передати дух місця, те, що римляни називали genius loci — геній місця. Одеса для мене постає як палімпсест: місто, в якому кожен новий шар не стирає попередній, а лише частково його приховує, дозволяючи минулому проступати крізь сьогоденне. Це погляд на місто ніби крізь вікно в потойбіччя, де реальність межує з пам’яттю, а архітектура стає метафорою людської присутності. Я не пишу «види» Одеси, не займаюся «краєзнавством», у роботах мене цікавить не зовнішні ознаки міста, а його образ, той невидимий шар, який формує характер місця. Я пишу фасади будівель, як портрети людей. Вони мають свій характер, свою біографію, свої зморшки часу. Мені важливо створити портрет міста, як середовище проживання, яке створила людина, в якій вона живе і середовище яке в великій мірі форматує саму людину. Я намагаюсь, щоби в роботах Одеса поставала не як туристичний образ і не як документальна топографія, а як внутрішній портрет міста — міста як стану, як відчуття, як живої сутності».

Вхід вільний.
Галерея працює кожного дня з 14:00-19:00. Понеділок вихідний.





Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.