Події
Одеська художниця представила провокативну виставку “Мрії про мирне літо”
Одеська художниця Оксана Церковна представила свій новий проект під назвою “Мрії про мирне літо”. Художниця працює у напрямку сюрреалізм і частина робіт виглядає доволі провокативно: вона зобразила чоловічий статевий орган з колючою проволокою, на пляжі, під водою і навіть з фотоапаратом. В галереї “Вікно” на вулиці Нежинска, 31 представлено два десятки робіт Оксани Церковної.
На поверхні тіла зберігаються сліди минулого – шрами, зморшки, змінюються вигини хребта. Як земля носить на собі рани війни, так і людське тіло є живим архівом пережитого:
– Тріщини на шкірі, як тріщини на землі після спеки або вибухів.
– Зігнуті форми – внутрішній тиск, який не видно зовні.
– Зшиті поверхні – спроби зібрати себе після втрати, відновитися…
Тілесність, як символом крихкості та водночас стійкості – того, що можливо витримати. У проєкті “тілесність” постає як простір дослідження не лише фізичної оболонки, а й соціального, емоційного та символічного виміру людського тіла – відображення наслідків соціальних норм, травм і досвіду.
Тіло як ландшафт – метафора, що проступає в проєкті через переплетення природних форм і архітектури. Шрами нагадують про історичні події, а текстури підкреслюють життєві переживання. Тіло водночас особисте і колективне, інтимне і суспільне і несе в собі досвід, який можливо відчути на глибшому рівні.
Розглянемо тілесність як поле опору: опір стереотипам, зовнішньому контролю, насильству, але водночас і як простір насолоди, сили, відновлення. Через тілесність можна говорити про мир як про стан, у якому тіло не зазнає загрози, де воно може розквітати, взаємодіяти, відчувати.
Інтимність – це завжди гра між відкриттям і закриттям, між допуском і захистом. Колючий дріт – метафора заборон, символом нав’язаного контролю над тілом. Тіло може прагнути розширення, контакту, але війна, травма чи суспільні норми тримають його в обмеженні. Прагнення дотику контрастує з фізичною дистанцією. Це дослідження того, як тіло адаптується до нових реальностей: як воно вчиться жити з болем, як змінюється в умовах страху чи втрати, як реагує на насильство та відновлюється через ніжність.
Пропонуємо розглянути тілесність не просто як об’єкт, а як поле боротьби та можливостей. Це місце, де відчувається пам’ять і біль, але й зароджується мрія про спокійне літо – про тепло, про дотики, про свободу бути в своєму тілі без страху.
Фото: Степан Алєкян/Фейсбук
В Україні вийшла пʼята антологія сучасної української та кримськотатарської літератури про Крим з найкращими творами п’ятого конкурсу “Кримський інжир / Qırım inciri”, що відбувся 2024 року.
Як передає Укрінформ, про це повідомило Суспільне Культура з посиланням на спізасновника літературного проєкту Аліма Алієва.
Антологія має назву Bizimkiler, що із кримськотатарської перекладається як “Наші”.
За словами Алієва, саме так кримські татари означують своїх людей, які є частиною безпечного простору, навіть якщо цей простір крихкий.
Як уточнила співорганізаторка проєкту, письменниця Анастасія Левкова, серед тем творів у цій книжці – викрадені та зниклі кримчани, політв’язні, спогад про історика Олексу Гайворонського (1974–2023), спогади про дитячу травму – втрату собаки, повернення кримських татар до рідного Криму, мотив вигнання зі спільноти, а також любовна історія на фестивалі у Коктебелі.
Крім того, до антології включена нова номінація “Есеїстика” українською та кримськотатарською мовами із пʼятого конкурсу. Серед перекладів представлені твори Ліни Костенко, Івана Франка, Юсуфа Болата, Сейрана Ібрагімова, Богдана Лепкого, Османа Османова та Майє Сафет.
“Перша презентація відбудеться у Києві на фестивалі “Кримський інжир/Qırım inciri”, 21-22 серпня. Тими ж днями – і нагородження переможців цьогорічного конкурсу, і ще багато цікавих заходів. Програму скоро оголосимо”, – зауважила Левкова.
“Кримський інжир/Qırım inciri” – це українсько-кримськотатарський літературний проєкт, що був заснований у 2018 році та має розвинену інфраструктуру у формах конкурсу, фестивалю та антології. Проєкт покликаний сприяти поширенню та розвитку кримськотатарської мови та літератури, актуалізувати тему Криму та кримських татар в українській літературі, сприяти появі взаємних перекладів для глибшого взаємного пізнання двох культур.
Як повідомляв Укрінформ, переможців п’ятого літературного конкурсу “Кримський інжир/Qırım inciri” оголосили 30 серпня 2024 року.
Фото: ppu.gov.ua
У Франції вийде роман Євгенії Кузнєцової «Спитайте Мієчку» (Demandez à Mietchka). Французьке видання стане щонайменше десятим перекладом книжки іноземною мовою, воно стало можливим завдяки програмі Translate Ukraine Українського інституту книги.
Про це письменниця та авторка цьогорічного диктанту Національної єдності розповіла у коментарі власному кореспондентці Укрінформу.
«Так, гадаю, що це вже щонайменше десятий переклад цього роману різними мовами. А щоби книга вийшла у Франції потрібно, насамперед, щоб нею зацікавилось французьке видавництво. І у «ВСЛ» (Видавництво Старого Лева) працює Іван Федечко, який представляє мене та інших авторів видавництва. Саме він комунікував із французьким «Les Argonautes Éditeur», де вийде «Мієчка», – зазначила Кузнєцова.
Вона також розповіла, що видання французькою підтримав Український інститут книги, який частково профінансував переклад.
«Це українська програма Translate Ukraine, завдяки якій видавництва, яких цікавлять українські книжки, можуть податись на грант, і Український інститут книги обирає, чи надавати їм допомогу. Ці кошти можуть покрити переклад, а заодно це забирає у іноземного видавця ризик того, що вони підуть у мінус, тобто зазнають збитків», – пояснила Кузнєцова.
За словами авторки, завдяки цій програмі дуже багато українських книг почали видаватись закордоном.
«Також саме видавництво знайшло перекладачку. Це Ніколь Дзюб. Наскільки я зрозуміла, вона білінгва, тож мабуть їй все було зрозуміло, вона не комунікувала зі мною. Але це ж не якийсь дуже складний текст, і для носія української там нічого немає незрозумілого. Тому що зараз в мене готується переклад німецькою роману «Вівці цілі», і там перекладачка не носій, а просто вивчила українську, то в неї набагато більше питань», – уточнила Кузнєцова.
Наразі на сайті французького видавництва вже триває передзамовлення, а офіційний вихід книги запланований на 4 вересня 2026 року.
Як повідомляв Укрінформ, після початку повномасштабної війни французькі читачі відкрили для себе українську поезію як короткий жанр, здатний передати досвід війни. Водночас із великою прозою видавці Франції залишаються обережнішими, очікуючи на твори, які житимуть поза воєнним контекстом.
Фото: ВСЛ
Пляжі в Нормандії, де 6 червня 1944 року відбулася висадка військ союзників, внесли до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Як передає Укрінформ, про це повідомляє BFMTV.
«Ці пляжі безпосередньо й матеріально пов’язані з висадкою, яка відіграла вирішальну роль у звільненні Західної Європи від нацистської окупації», – заявила представниця Міжнародної ради з охорони пам’яток та історичних місць під час засідання Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в південнокорейському Пусані.
За її словами, цей меморіальний комплекс також символізує величезні людські жертви, принесені заради звільнення Європи від нацизму.
До Списку увійшли п’ять пляжів, відомих під кодовими назвами Utah, Omaha, Gold, Juno і Sword, а також мис Пуент-дю-Ок, німецька артилерійська батарея в Лонг-сюр-Мер і штучний порт Mulberry в Арроманш-ле-Бен. Територія простягається майже на 80 кілометрів уздовж узбережжя Нормандії.
Саме тут 6 червня 1944 року розпочалася масштабна операція союзників, яка стала переломним етапом у визволенні Західної Європи від нацистської окупації та наблизила завершення Другої світової війни.
Президент регіону Нормандія Ерве Морен, який був присутній на засіданні Комітету ЮНЕСКО в Пусані, зізнався, що рішення викликало в нього сильні емоції.
«Це рішення зобов’язує нас берегти цей об’єкт, захищати його, ще більше цінувати та гідно представляти», – наголосив Морен.
Підготовка номінаційного досьє розпочалася у 2008 році. У 2014 році пляжі внесли до попереднього списку Франції, у 2018-му заявку передали до ЮНЕСКО, а у 2025 році її оновили.
Як повідомлялось, ЮНЕСКО залишила три обʼєкти в Україні – «Собор Святої Софії, прилеглі монастирські споруди та Києво-Печерська лавра», «Історичний центр Львова» та «Історичний центр Одеси» – у Списку всесвітньої спадщини, що перебувають під загрозою, визнавши, що російська агресія створює для них безпосередню небезпеку.
Фото: Robert F. Sargent, U.S. Coast Guard, wiki
-
Одеса5 днів agoСергій Братчук про атаки РФ на Одещину та порти України
-
Одеса6 днів ago
В Одесі та області пролунали вибухи: РФ атакує ракетами
-
Одеса1 тиждень ago
Увечері 12 липня 2026 року РФ обстріла Запоріжжя та Одеський район
-
Війна1 тиждень agoОбстріл 19 липня – зруйновано склад Amtel
-
Події3 дні agoВ Україні започаткували нову літературну нагороду
-
Події3 дні agoНа Венеційському кінофестивалі покажуть документальний фільм про Маска
-
Події1 тиждень agoкнижковий фестиваль BestsellerFest оголосив програму
-
Події3 дні agoУ Музеї історії Києва відкрили виставку, присвячену розвитку військової медицини