Події
Одеська художниця представила провокативну виставку “Мрії про мирне літо”
Одеська художниця Оксана Церковна представила свій новий проект під назвою “Мрії про мирне літо”. Художниця працює у напрямку сюрреалізм і частина робіт виглядає доволі провокативно: вона зобразила чоловічий статевий орган з колючою проволокою, на пляжі, під водою і навіть з фотоапаратом. В галереї “Вікно” на вулиці Нежинска, 31 представлено два десятки робіт Оксани Церковної.
На поверхні тіла зберігаються сліди минулого – шрами, зморшки, змінюються вигини хребта. Як земля носить на собі рани війни, так і людське тіло є живим архівом пережитого:
– Тріщини на шкірі, як тріщини на землі після спеки або вибухів.
– Зігнуті форми – внутрішній тиск, який не видно зовні.
– Зшиті поверхні – спроби зібрати себе після втрати, відновитися…
Тілесність, як символом крихкості та водночас стійкості – того, що можливо витримати. У проєкті “тілесність” постає як простір дослідження не лише фізичної оболонки, а й соціального, емоційного та символічного виміру людського тіла – відображення наслідків соціальних норм, травм і досвіду.
Тіло як ландшафт – метафора, що проступає в проєкті через переплетення природних форм і архітектури. Шрами нагадують про історичні події, а текстури підкреслюють життєві переживання. Тіло водночас особисте і колективне, інтимне і суспільне і несе в собі досвід, який можливо відчути на глибшому рівні.
Розглянемо тілесність як поле опору: опір стереотипам, зовнішньому контролю, насильству, але водночас і як простір насолоди, сили, відновлення. Через тілесність можна говорити про мир як про стан, у якому тіло не зазнає загрози, де воно може розквітати, взаємодіяти, відчувати.
Інтимність – це завжди гра між відкриттям і закриттям, між допуском і захистом. Колючий дріт – метафора заборон, символом нав’язаного контролю над тілом. Тіло може прагнути розширення, контакту, але війна, травма чи суспільні норми тримають його в обмеженні. Прагнення дотику контрастує з фізичною дистанцією. Це дослідження того, як тіло адаптується до нових реальностей: як воно вчиться жити з болем, як змінюється в умовах страху чи втрати, як реагує на насильство та відновлюється через ніжність.
Пропонуємо розглянути тілесність не просто як об’єкт, а як поле боротьби та можливостей. Це місце, де відчувається пам’ять і біль, але й зароджується мрія про спокійне літо – про тепло, про дотики, про свободу бути в своєму тілі без страху.
Фото: Степан Алєкян/Фейсбук
У Сумській обласній філармонії вперше провели концерт пісні з перекладом жестовою мовою.
Про це повідомила у Фейсбуці Сумська ОВА, передає Укрінформ.
“Концертна програма “Spring mood” за участю артистів філармонії стала ще одним кроком до створення безбар’єрного культурного простору на Сумщині – вперше виступи солістів супроводжував переклад жестовою мовою”, – йдеться у повідомленні.
В ОВА зазначили, що завдяки перекладу жестовою мовою глядачі змогли краще відчути емоції виконавців та атмосферу весняної концертної програми.
Колектив філармонії реалізував цей проєкт спільно із громадською організацією “Спеціально для тебе”. Переклад жестовою мовою здійснювала представниця Сумської обласної організації УТОГ Оксана Івченко.
Філармонія підписала з ГО “Спеціально для тебе” меморандум про співпрацю, щоб і надалі розвивати інклюзивний культурний простір.
За словами директорки Сумської філармонії Тетяни Ластовецької, заклад прагне, щоб культура була відкритою та доступною для кожного, тому що справжнє мистецтво здатне об’єднувати людей і руйнувати будь-які бар’єри.
В ОВА наголосили, що безбар’єрність – це не лише про архітектурну доступність, а й про можливість кожної людини повноцінно долучатися до культурного життя та відчувати силу мистецтва.
Як повідомляв Укрінформ, у Кам’янці-Подільському на Хмельниччині затвердили пілотний безбар’єрний маршрут.
Фото: Сумська ОВА
Українська культура під час повномасштабної війни переживає докорінні трансформації. Зокрема разючими є зміни у маскультурі, яка почала виконувати роль «неофольклору», формуючи нові наративи та символи української ідентичності.
Таку думку в коментарі Укрінформу висловив народний артист України, композитор, кобзар, бандурист і лідер гурту «Хорея козацька» Тарас Компаніченко.
«Нарешті маскульт почав працювати повною мірою і став проукраїнським. Він став виробляти продукт, актуальний як з точки зору стилістики, так і з точки зору наративів. Можна сказати, що ми живемо в епоху смерті фольклору. І український маскульт нині виконує роль неофольклору – означує культурні межі існування нашого українського простору, транслює символи української ідентичності», – зазначив Компаніченко.
За словами митця, раніше масова культура, за деякими винятками, знецінювала і висміювала все українське (на відміну від глибоко українського елітарного мистецтва). Нині ж, коли припинилася робота у спільному з російським маскульт-просторі, відбулося стрімке дорослішання та потужні метафоричні зміни, розрив із “русскім міром”. Окрім того, помітною є мілітаризація українського мистецтва, де військові стають носіями нового культурного досвіду.
“Ми бачимо сильну мілітарну поезію, потужну документалістику, розвиток кіно, музики. Митці пішли у військо не за емоціями, а за покликом серця. Правду про війну не напишеш у кабінеті – вона народжується в окопах, під дронами. Це вже не декоративна культура, а живий пульс суспільства, який звучить в умовах боротьби і війни. Не побоюся це сказати, що нині українська культура стала “живим серцем” світового мистецтва”, – вважає Компаніченко.
Митець переконаний, що люди, які пройшли війну, є важливими моральними орієнтирами для українського суспільства.
“Війна – це зло, страшний молох. Але військо – це поводирі, це реальні лідери українського суспільства. Ті, хто пройшли через пекло війни, ховали побратимів, бачили багато смерті, вони пережили дуже великі внутрішні трансформації, відкинули усе фальшиве й неважливе. Їхня суть – це суть філософів сучасності”, – переконаний митець.
Тарас Компаніченко, родина якого має козацьке походження, став до лав українського війська у перші дні повномасштабного вторгнення. Почав службу в 241-й бригаді Територіальної оборони Києва, нині – у Третьому армійському корпусі, очолює капеланську службу.
Фото: Ольга Будник/Укрінформ
Більше наших фото можна купити тут
На фронті загинув артист оркестру та саксофоніст чернігівського Міського палацу культури Дмитро Гладіренко.
Про це на своїй сторінці у Фейсбуці повідомляє чернігівський Міський палац культури, передає Укрінформ.
“12 березня під час виконання бойового завдання загинув наш колега — артист оркестру, саксофоніст Дмитро Гладіренко. Він був не лише талановитим музикантом, а й щирою, світлою людиною, відданою своїй справі та Україні”, – йдеться у повідомленні.
Дмитро мріяв після війни повернутися до музики, взяти до рук саксофон і знову вийти на сцену, щоб зіграти для глядачів.
“Навіть під час відпустки після поранення він не втримався — прийшов до оркестрової і заграв. Того дня його музика знову наповнила зал життям, теплом і надією… Колектив підприємства висловлює щирі співчуття рідним, близьким і всім, хто знав Дмитра. Розділяємо ваш біль і схиляємо голови у скорботі. Світла пам’ять Герою”, – зазначили у палаці культури.
Як повідомляв Укрінформ, на війні загинув артист Ансамблю пісні і танцю ЗСУ Ігор Любименко.
-
Усі новини6 днів agoАнна Трінчер впала на сцені в сміливому міні та декольте — відео
-
Війна6 днів agoВтрати ЗС РФ — Міноборони заявило про ліквідацію 1710 окупантів за добу
-
Усі новини1 тиждень ago“Всинови мене”: олень побіг за чоловіком у парку і розсмішив мережу (відео)
-
Усі новини1 тиждень agoШон Пен замість «Оскара» зустрівся з Зеленським (фото)
-
Війна7 днів agoНе час купувати квиток на “Титанік”: у Франції пояснили, чому війна Трампа в Ірані — це провал
-
Війна1 тиждень agoдепутатам: Доведеться служити народу або у парламенті, або на фронті
-
Суспільство6 днів agoВідбудова житла після обстрілів в Одесі: витрати лягають на мешканців
-
Відбудова1 тиждень agoУ Корабельному районі Миколаєва розпочали масштабну реконструкцію водопровідних мереж