Ключові моменти:

• У другий день ОМКФ-2025 глядачі побачили документальний фільм Ігоря Іванька «Довженко. Великий компроміс» у програмі «Гала-прем’єри»;
• У ретроспективі Карлоса Саури показали стрічки «М’ятний коктейль з льодом» та «Фаду»;
• У конкурсних та спеціальних показах представили фільми «На межі», «Позивний „Артист“», «Королеви радості», «Пан або пропав» та «Татова колискова»;
• Відбувся майстер-клас «Медіатека Суспільного: найбільший медіаархів України».

Важливою подією другого дня стала прем’єра документального фільму «Довженко. Великий компроміс» Ігоря Іванька у програмі «Гала-прем’єри».

Як зазначив креативний продюсер Володимир Тихий, Олександр Довженко був дійсно видатною особистістю свого часу.

«Як ставитися до Довженка? Як до геніального митця. Він себе проявив саме так. Але проблема кожного з нас у тому, що людина — це ширше, ніж просто поняття “митець”», – сказав він.

Стаття на тему: Українське поетичне: як Олександр Довженко створив новий жанр у кіно

Крім цього, у другий день кінофестивалю, 26 вересня, глядачі побачили стрічки з ретроспективи Карлоса Саури «М’ятний коктейль з льодом» (Peppermint Frappé) та музичний фільм «Фаду» (Fados).

У програмі «Фестиваль фестивалів» відбувся показ фільму «На межі» (On the Edge) режисерів Герена Ван де Ворста та Софі Мюзель, а у секції «Фокус на Польщу» – стрічки «Страх» (Anxiety) Славоміра Фабіцкого.

У програмі спецпоказів продемонстрували стрічку «Позивний „Артист“», після якої головний герой фільму Олександр Печериця поділився своїми особистими враженнями від процесу роботи над нею: «Цей фільм — наша спільна рефлексія. Він показує трансформацію людської думки, її бажання, її виклики. Ми хотіли це задокументувати».

У секції «Сімейні цінності: діти» глядачі побачили «Мій нерозлучник» (My everything) Анн-Софі Байї.

У програмі «Мистецтво травми» відбувся показ фільму «Київські солісти» (Kyiv Soloists) Тронда Квіг Андреассена.

«Я дивлюся десятки фільмів, які починаються першим днем війни. Серед них багато подібних, але саме ця стрічка — одна з тих небагатьох, де відчувається не розгубленість, а зібраність», – такою думкою про цей фільм поділилася кінокритикиня Оксана Волошенюк.

У межах «Фестивалю українських кінофестивалів» відбувся показ фільму «Королеви радості» (Queens of Joy) Ольги Гібелінди. На показі також була присутня продюсерка фільму Іванна Хіцинська, яка зазначила: «Ми хотіли показати те, що всі ми рівні. Ми живемо одними й тими ж бажаннями, діями, переживаннями. Війна у нас одна на всіх. І те, що потрібно любити одне одного, підтримувати. Мені здається, що у фільмі ми зловили якийсь вайб добра».

«Гала-прем’єри» доповнили стрічкою «Пан або пропав» (The Party’s over!) Антоні Кордьє, світова прем’єра якої відбулася у межах двотижневика режисерів Каннського фестивалю.

«Цей фільм про класову нерівність, жагу отримати своє. І я впевнена, що ця перша стрічка Антоні, у якій він занурився у сатиру, принесе нам задоволення», – зазначила членкиня спілки кінокритиків Інна Гордеєва перед показом стрічки.

А завершила кінопрограму другого дня фестивалю стрічка Лесі Дяк «Татова колискова» (Dad’s Lullaby), яка увійшла до Національного документального конкурсу.

Окрім кінопоказів у другий фестивальний день відбувся майстер-клас «Медіатека Суспільного: Найбільший медіаархів України: що, кому, навіщо, як?».

«В архіві Суспільного є відеоматеріали українського телебачення від 50-х років і дотепер. Говорячи про українське телебачення, ми маємо на увазі також і телерадіостудію. Якщо говорити про фонотеку українського радіо, то найстаріші записи, які там зберігаються, датуються 20-ми роками, адже саме тоді у Харкові було засновано українське радіо», – поділилася під час пізнавальної дискусії керівниця медіатеки Таїсія Турчин.

Вас також зацікавить: Кіно крізь екологію, війну та іронію: чим здивує Одеський міжнародний кінофестиваль цього року.

Фото пресслужби ОМКФ

Одеса будь-якої пори року приваблює безліч туристів з усього світу. Сюди їдуть за атмосферою, колоритом, морем та насолодитися архітектурою. Хтось їде в повному захваті, інші ж звертають увагу на численні недоліки. Але що найбільше цікавить самих одеситів? Що їх хвилює та турбує?

Журналісти Новини.LIVE вийшли на вулиці міста, щоб дізнатися в одеситів, що вони б особисто запитали у мера міста? 

Реклама

Парки в Одесі 

Тема зелених зон для одеситів — не дрібниця. В умовах шумного, гарячого й часто загазованого міста парки залишаються єдиним простором для відпочинку. Вікторія каже про прості речі — чистоту, догляд і турботу, яких сьогодні бракує Одесі. Містяни прагнуть бачити парки — зеленими, доглянутими й привабливими.

“Я б спитала в нього про парки. Чому в Одесі такі недоглянуті парки? Просто щоб за ними доглядали, прибирали сміття, траву, щоб вона була зелена, а не жовта”, — ділиться Вікторія.

 Ливнівки для Одеси 

Звичайно ж, люди говорять і про болючу тему — систему водовідведення, яка не витримала останню стихію. Адже це не просто інженерне питання, а безпека й життя. Ця проблема існує вже дуже багато років, і вона ніяк не вирішується.

“Перш за все бажаю меру, щоб ви зробили правильне рішення щодо проєктів по ливнівках. Сподіваюся, оберуть проєкт, який розв’яже це питання на багато років наперед”, — додає Олена.

Після трагедії Одеса досі не може оговтатися, а питання відповідальності зависло у повітрі. Люди хочуть не лише пояснень, а й дій. Одесити сьогодні як ніколи прагнуть, щоб влада приділила увагу водовідведенню міста.

“Чому так сталося? Чому були забиті ливнівки, коли йшли такі дощі? Це найболючіше питання, адже загинули люди. Це було жахливо”, — говорить Оксана.

Міські служби Одеси 

З приходом холодів особливо відчутне стало питання з відсутністю тепла, перебоїв з електропостачанням та несвоєчасними ремонтами — усе це створює відчуття, що система не працює для людей. Одесити хочуть якісні послуги, за які приходять щомісяця рахунки. Для них справжнє місто починається не з фасадів, а з турботи про повсякденний комфорт.

“Я б запитав, коли вже нормально будуть працювати всі міські служби. Наприклад, комунальні. У минулому опалювальному сезоні нас мали під’єднати, але будинок залишився без тепла ще на півтора місяці. Ми просто чекали”, — каже Олександр.

 Архітектура Одеси

Одеса — місто, яке тримається на людях, що його люблять. Попри розбиті дороги й старі будинки, вони залишаються тут — тому що це їхня домівка. Люди говорять про стару інфраструктуру, про втрату уваги до міських проблем. Але водночас — про любов, яка не зникає навіть у найважчі часи.

“Я хочу, щоб наші політики більше уваги приділяли місту, людям, нашим будинкам, які в жахливому стані, і любили місто. Я не хочу нікуди їхати — я тут народився, тут мої предки жили. І я вже тут живу 66 років”, — каже Віктор.

Одесити говорять просто, без політичних гасел і надмірних вимог — вони лише хочуть, щоб місто дбало про своїх людей. Щоб у дворах не стояла вода, у парках було затишно, а в домівках тепло. Ці голоси — не критика заради критики, а прохання зробити Одесу комфортною, безпечною й живою. 

Раніше ми писали про те, як врятувати архітектуру Одеси. А також про те, чи потрібна, на думку одеситів, міська військова адміністрація в Одесі.