У Національному музеї історії України у Другій світовій війні відкрили виставку “Серце нАЗОВні. Квітуча Незламність”, що присвячена матерям і дружинам оборонців Маріуполя.

Про це повідомила у Телеграмі Маріупольська міська рада, передає Укрінформ.

«Серце нАЗОВні. Квітуча Незламність» – це мультижанровий проєкт, де в одному музейному просторі поєднуються яскраві світлини жінок у національних строях, які після найболючіших втрат знайшли в собі сили продовжувати жити, та історії загиблих воїнів, які віддали життя за свободу та незалежність України, за можливість їхнім рідним жити у вільній державі», – йдеться у дописі.

Виставка розповідає 20 історій жінок, яких згуртувало спільне горе – загибель синів і коханих чоловіків.

“Вона дає змогу не просто вшанувати загиблих, а й формувати культуру пам’яті, що об’єднує суспільство та допомагає проживати досвід війни”, – зазначають у міськраді.

Читайте також: Зеленський подякував українським жінкам за рішучість і лідерство

Як повідомлялося, у Страсбурзі (Франція) в Палаці Європи відкрилася виставка Thank You With All My Heart («Дякую серцем»), приурочена до четвертих роковин повномасштабного російського вторгнення в Україну.

Фото: Маріупольська міськрада

Як передає Укрінформ, про це повідомляє Служба зовнішньої розвідки України.

Фільми забороняють або витісняють із прокату через скарги так званих громадських активістів, втручання силовиків або просто через невідповідність воєнній риториці – і жоден із цих механізмів не передбачений жодним законом.

Картина “Вітер” Сергія Члиянця, визнана найкращим російським фільмом 2025 року за версією премії “Білий слон”, не потрапила на фестиваль “Маяк” після того, як куратор із силового відомства ознайомився зі змістом. 

Фільм “Казка” Олександра Сокурова отримав відмову в прокатному посвідченні без жодних офіційних пояснень. Якутська “Айта” Степана Бурнашева, яка окупила бюджет у десять разів, позбулася прокатного дозволу з формулюванням про “демонстрацію національної нерівності”. Навіть наявність прокатного посвідчення, як у випадку “Нууччи” Володимира Мункуєва, не гарантує виходу на екрани: достатньо публічних звинувачень у “русофобії”.

Борис Хлєбников і Наталія Мєщанінова – одні з найвизнаніших у країні кінематографістів, які не виїхали, – просто перестали отримувати роботу. Без вироків, без офіційних заборон: індустрія навчилася обходитися без них сама. Самоцензура стала дешевшою і надійнішою за будь-який державний указ.

Показово, що навіть усередині російського культурного істеблішменту це починають визнавати, щоправда, по-своєму. На круглому столі в Держдумі щодо підтримки кінематографа режисер Олексій Герман-Молодший обережно виступив проти надмірного контролю, попросивши хоча б пояснити правила: що знімати можна, а що ні.

Частина його колег пішла ще далі і відверто запропонувала повернення до радянської моделі з формалізованою цензурою та “професійними” цензорами. Це красномовна ознака: коли повернення до брежнєвських порядків подається як прогрес, деградація зайшла дуже далеко.

Незалежного кіно у Росії фактично не залишилося. 

“Те, що ще знімається, або проходить крізь фільтр силових структур іще на стадії виробництва, або осідає на полицях після. Влада очікує “буму патріотичного кіно” і не розуміє, чому його немає. Але саме вона знищила середовище, в якому будь-яке кіно взагалі могло з’являтися”, – зауважили у розвідці.

Як повідомляв Укрінформ, у Росії вчергове планують перегляд і перевидання державної лінійки шкільних підручників з історії. Причиною стали численні зауваження від учителів, які виявили фактичні помилки, суперечності та ідеологічні перекручення.

Документальний фільм 24 hours in Ukraine’s kill zone, що розповідає про бригаду оперативного призначення Національної гвардії України «Рубіж», став переможцем британської премії Royal Television Society в категорії «Цифрова журналістика».