Політика
Олександр Мережко, голова Комітету ВР з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва
Уже 4–5 лютого в Абу-Дабі заплановано черговий раунд переговорів делегацій України, США та Росії про завершення війни. Порядок денний перемовин не розголошується, натомість не секрет, що питання територій, передусім Донецької області, залишається ключовим і невирішеним. Чи можна завершити війну, не вирішивши територіальних питань? Ці та інші запитання Укрінформ поставив голові Комітету Верховної Ради з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва Олександрові Мережку, який є не лише народним обранцем, а й юристом-міжнародником, доктором юридичних наук, професором.
– У світлі майбутнього раунду переговорів в ОАЕ делегацій України, США та Росії, чи були в історії міжнародних відносин прецеденти, коли війна припинялася, попри невирішене територіальне питання?
– З погляду міжнародного права треба дуже чітко розрізняти дві речі: стан війни – з одного боку й режим припинення вогню – з другого. Може бути ситуація, коли досягнуто режиму припинення вогню, але стан війни далі існує юридично. Такий яскравий приклад – війна між Північною і Південною Кореями. Сьогодні між ними є договір про припинення вогню, але стан війни між Кореями триває.
Ще більш влучний приклад – Японія та СРСР. Свого часу Радянський Союз порушив договір про ненапад на Японію – захопив та анексував північні території цієї країни. Нині бойових дій між Росією, яка вважає себе правонаступницею СРСР, і Японією немає, але стан війни юридично не скасований. Між ними немає мирного договору, який би вирішив це територіальне питання.
Стосовно ж нашої ситуації, то тут треба дуже чітко розуміти одне – стан війни юридично існуватиме між Україною та Росією доти, доки частина нашої території перебуватиме під російською окупацією. Тобто навіть якщо буде укладена домовленість про припинення вогню, це не вплине на те, що юридично стан війни продовжуватиметься. Чому? Тому що тимчасова воєнна окупація частини території іншої держави – це тривалий міжнародний злочин. І той злочин триває доти, доки ми не звільнимо всю нашу територію.
– На вашу думку, ми підемо саме за таким сценарієм?
– Я не дуже вірю, через дві політичні причини, що вдасться досягти домовленості про припинення вогню.
По-перше, припинення вогню – це взагалі первинна ідея президента США Дональда Трампа, і ми її підтримали. Він із самого початку запропонував беззастережне припинення вогню. Це може бути зроблено по-різному. Необов’язково треба, щоб було укладено домовленість або угоду. Це можна зробити в результаті односторонніх декларацій. Кожна зі сторін, що воюють, оголошує, що дотримуватиметься режиму припинення вогню. Тобто тут технічно можуть бути різні варіанти. Але питання в тому, що Путін не зацікавлений у припиненні вогню. Він використовує перемовини, щоб далі нищити нас, скоювати воєнні злочини проти цивільного населення.
По-друге, навіть якщо вдасться укласти домовленість про припинення вогню або в результаті односторонніх декларацій досягти цього, немає гарантій, що Путін не порушить їх. Наприклад, якщо згадати про Мінські домовленості, то за своєю суттю це був не міжнародний договір, а військово-політична домовленість про припинення вогню. Тобто таке вже було, і це не завадило Путіну порушити домовленість.
– Як бачимо, Путін може порушити будь-які міжнародні домовленості…
– Так! Ось у цьому й полягає проблема. Тепер він не зацікавлений завершити війну, тому що немає відповідного тиску, насамперед з боку Сполучених Штатів.
Простою мовою, у Путіна ще є гроші на ведення війни, які він отримує, зокрема, від продажу російських нафти й газу. Якби його ізолювали економічно: повністю заборонили тіньовий флот, наклали санкції на ті компанії, які купують російські енергоносії, то це посприяло б установленню припинення вогню, змусило б Путіна вести переговори серйозно.
Другий варіант досягнення припинення вогню – це те, що треба посилювати військову допомогу Україні, тобто надавати необхідні види озброєння, наприклад «Томагавки» та інші види озброєння, які б змусили росіян на полі бою також погодитися на режим припинення вогню. Цього на сьогодні з боку Сполучених Штатів немає. Тому нема того рівня тиску на Путіна, щоб він погодився на укладення такої домовленості.
Важливе й питання гарантій. Точніше – що є надійною гарантією? Для мене – те, що може його зупинити. Сьогодні це лише членство України в НАТО.
– Але ж США та деякі європейські країни категорично проти членства України в Альянсі, єдине, на що погоджуються, – на формулу «на зразок 5 статті Договору НАТО».
– Нам спочатку теж часто відмовляли в багато чому, але коли ми наполягали і працювали, був результат.
– Повертаючись до нинішніх переговорів, на вашу думку, максимально можливий результат – це перемир’я?
– Досягти режиму припинення вогню можна без перемовин, у результаті тиску на Путіна.
З росіянами взагалі немає сенсу сідати за стіл переговорів, тому що вони не виконуватимуть домовленостей. З ними треба спілкуватися за допомогою ультиматумів. Якщо ви сідаєте грати із шулерами, то не сподівайтеся на перемогу. Вас усе одно обдурять. Мети тут можна досягти лише мовою ультиматумів – ось наша вимога, якщо ви не погоджуєтеся, будуть наслідки. Тому що ці люди взагалі не вірять у перемовини, вони їх ніколи не дотримувалися й не будуть дотримуватися. Вони усе роблять тільки зі страху й доти, доки їм це вигідно.
На Заході досі думають, що можна завдяки переговорам досягти з ними результату. Ні, це безнадійно. Це просто зовсім інший світогляд.
– Чи вистачить Путіну сили йти далі в Європу?
– Росія вже веде гібридну війну проти Європи. Те, що відбувається на території України, – частина війни, яку РФ веде проти Європи, НАТО, країн Заходу в цілому, проти Сполучених Штатів.
Проте станом на тепер Путін не в змозі захопити навіть значну частину територій України. Йому вдалося захопити близько 20%, а за декілька років просунутись на менш ніж 1%. Тобто Путін розуміє, що стратегічно програв. Тому він, до речі, і порушує перед Трампом питання про виведення українських військ з території Донецької області – він не може це зробити за допомогою воєнної сили.
Головне для нас – просто триматися, бо в такій війні виграє той, хто тримається, а не той, у кого більше сил, солдатів чи техніки. Рано чи пізно окупант починає сипатися.
Тетяна Пасова
Фото: Тарасов Володимир
Питання підтримки України буде на порядку денному цьогорічного саміту НАТО, який відбудеться в Анкарі 7-8 липня цього року.
Про це повідомила заступниця генерального секретаря НАТО Радмила Шекеринська на конференції з безпеки в Осло на тему «Трансатлантичне партнерство перед обличчям нової норми», передає Укрінформ з посиланням на Türkiye Today.
“Надзвичайно важливо, щоб підтримка продовжувалася, щоб Україна могла сидіти за столом переговорів сильнішою та безпечнішою”, – сказала Шекеринська.
Заступниця генсека НАТО вказала, що питання підтримки України буде у порядку денному саміту НАТО в Анкарі та назвала Норвегію «зразковим» прикладом політичної підтримки України, забезпечення гуманітарних потреб, енергетичної безпеки та військових засобів, і закликала інших союзників наслідувати цей приклад.
«Якщо з досвіду України взяти один абсолютно чіткий урок, то він полягає в тому, що темпи виробництва, промисловість та інновації є настільки ж важливими, як політична воля до боротьби, військова міць та система командування й управління”, – сказала Шекеринська.
Вона також попередила, російська загроза не зникне після закінчення війни в Україні.
“Росія чітко показала, що агресія є частиною її зовнішньої політики щодо майже всіх її сусідів”, – зазначила заступниця генсека.
Шекеринська наголосила, що найбільша перевага НАТО полягає в її «ДНК» — здатності обговорювати, знаходити вихід і пропонувати рішення, що відповідають спільним інтересом безпеки.
Як повідомляв Укрінформ, наступний саміт лідерів країн-членів Північноатлантичного альянсу відбудеться у липні 2026 року в турецькій столиці Анкарі. Зустріч запланована на 7-8 липня 2026 року в президентському комплексі, що в районі Бештепе турецької столиці.
Фото з сайту community-democracies.org
Міністр закордонних справ Швейцарії Ігнаціо Кассіс, який головує в Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), та генеральний секретар ОБСЄ Ферідун Сінірліоглу прибули до Києва з візитом.
Про це глава МЗС Швейцарії повідомив у соцмережі X, передає Укрінформ.
«Як Діючий голова ОБСЄ, я прибув сьогодні до Києва разом із генеральним секретарем ОБСЄ Сінірліоглу. Я тут, щоб підтвердити роль ОБСЄ як платформи для діалогу та її готовність підтримувати зусилля, спрямовані на досягнення справедливого та міцного миру відповідно до міжнародного права та Гельсінських принципів», – зазначив Кассіс.
На оприлюдненому ним фото видно, що керівників ОБСЄ зустрічав міністр закордонних справ України Андрій Сибіга.
Як повідомлялося, з 1 січня 2026 року Швейцарія розпочала головування в Організації з безпеки і співробітництва в Європі.
Під час представлення пріоритетів Швейцарського головування Кассіс заявляв, що Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) має бути готовою взяти на себе допоміжну роль у разі деескалації чи досягнення припинення вогню між Україною та Росією.
Фото: x.com/ignaziocassis
Про це він сказав у коментарі Укрінформу.
«Уперше в історії мені довелося зробити свій перший публічний демарш в ООН: я демонстративно встав з першого ряду та на знак протесту залишив залу Генеральної Асамблеї», – зазначив Мельник.
За його словами, це відбулося 27 січня в той момент, коли організатори надали слово постпреду Росії при ООН Василю Небензі після виступів постійних представників Ізраїлю та США. Причина, чому дали слово послу «терористичної держави, яка саме в ці зимові морози продовжує масово вбивати українців», більш ніж шокує: «нібито ерефія має мандат представляти Радянську армію, яка звільнила концтабір Аушвіц-Біркенау», зазначив дипломат.
Мельник розповів, що надіслав Генеральному секретареві ООН Антоніу Гутеррешу лист, «у якому висловив своє обурення тим фактом, що через 81 рік після розгрому німецького нацизму саме Росії, яке веде новітню війну на винищення української нації, дають абсолютно нічим не заслужене право монополізувати перемогу».
У листі він зазначив, що рішення дозволити російському представнику виступати «де-факто від імені колишнього Радянського Союзу – держави, яка перестала існувати 35 років тому, – є, м’яко кажучи, глибоко сумнівним». Він наголосив, що жодна держава не має морального чи історичного права монополізувати пам’ять про Другу світову війну чи трагедію Голокосту.
Мельник нагадав Генеральному секретарю, що «саме українці належать до найбільших жертв Другої світової війни, втративши до 10 мільйонів жертв». Але так само українці стали й справжніми визволителями континенту від нацизму, заплативши за це неймовірно високу ціну, зауважив він.
За словами Мельника, у листі він підкреслив, що надання представникові РФ трибуни ООН є зневагою до більш як 6 млн українців, які воювали в лавах Червоної армії та своїм життям і самопожертвою звільнили Європу від нацизму. «Понад три мільйони українських солдатів загинули», – додав він.
Мельник також нагадав про внесок українців у визволення концтабору Аушвіц-Біркенау. «Саме воїни 100-ї Львівської дивізії Першого Українського фронту першими прорвалися до концтабору й під командуванням полтавця Анатолія Шапіро зірвали браму цього найстрашнішого табору смерті», – вказав дипломат.
Він висловив обурення спробами Росії монополізувати перемогу у Другій світовій війні. «Цей жест став справжнім плювком в обличчя мільйонам українців, які сьогодні страждають від не менш варварської московської агресії», – зауважив він.
Шкода, що «досі в стінах ООН мало хто хоче знати про цей історичний героїзм українців, а натомість ми маємо справи з неоімперськими російськими наративами», сказав постпред у коментарі.
За словами Мельника, замість слухання Небєнзі він зустрівся того дня з українськими євреями, які пережили Голокост. «Вони були не менше, ніж я, шоковані й рішуче виступили проти паплюження Росією священної правди про Голокост», – розповів постпред.
Делегація українських євреїв, які пережили Голокост, та їхні нащадки «в один голос звернулися до секретаріату ООН: наступного року їхні численні забуті голоси має з високої оонівської трибуни представляти саме посол України», сказав він.
Як повідомляв Укрінформ, українці та міжнародна спільнота 27 січня вшанували пам’ять жертв Голокосту.
Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту був запроваджений рішенням Генеральної Асамблеї ООН від 1 листопада 2005 року.
-
Одеса1 тиждень agoТарифи на воду в Одесі з 1 лютого 2026: актуальна ціна за куб
-
Усі новини1 тиждень agoХабі Ламе — блогер продав компанію Step Distinctive Limited за 975 мільйонів доларів
-
Суспільство6 днів agoСтати на військовий облік тепер можна у застосунку «Резерв+»
-
Усі новини1 тиждень agoСіамські близнючки Валерія та Каміла — що з ними не так, фото
-
Суспільство1 тиждень agoПосадовиця Одеської обладміністрації подарувала синові 700 тисяч Анонси
-
Усі новини7 днів agoв мережі з’явились фото новинки 2026 року
-
Суспільство7 днів ago
В Одессе школы возобновляют очное обучение с 12 января
-
Усі новини4 дні agoЙолка вийшла заміж – що відомо