Меч було вилучено з охоронюваних місць затонулих кораблів “Salcombe Cannon” та “Moor Sand” добровольцями-дайверами з Південно-Західної групи морської археології. Дайвери Бекі Гілл та Кетрін Гілл назвали знахідку одним із найпам’ятніших моментів у своїй кар’єрі, пише Heritage Daily.

“Навіть дитина на Різдво не відчуває такого захоплення, як ми, коли знайшли цей меч”, — сказала Бекі Гілл після вилучення знахідки. Кетрін Гілл додала: “Це неймовірне відчуття — підняти з морського дна предмет, який виявляється мечем бронзової доби. Це змушує замислитися: хто його виготовив, хто мав намір ним користуватися і хто був останньою людиною, яка тримала його в руках перед нами майже 3000 років тому”.

Археологи вважають, що ця зброя датується середньою або пізньою бронзовою добою, приблизно між 1300 і 800 роками до н. е. Хоча століття, проведені під водою, пошкодили частину леза, фахівці зазначають, що меч залишається надзвичайно важливою знахідкою.

На місці розкопок у Салкомбі вже виявлено вражаючу колекцію доісторичних артефактів, зокрема інші мечі бронзової доби, леза сокир, золотий браслет, золоті злитки та понад 400 золотих предметів. Дослідники вважають, що ці предмети походять з одного або, можливо, двох затонулих кораблів бронзової доби, що свідчить про те, що ця місцевість відігравала важливу роль у прибережній торгівлі та мореплавстві.

Ніл Вілкін, куратор Британського музею, назвав цю останню знахідку “чудовим і важливим доповненням” до історії археологічної пам’ятки в Салкомбі. Він зазначив, що меч може надати цінну інформацію про мореплавство, торгівлю та переміщення людей і товарів узбережжями Британії приблизно три тисячоліття тому.

Зброю вилучили для проведення реставраційних робіт, спрямованих на стабілізацію металу після століть перебування під водою. Після завершення реставрації меч буде передано до Британського музею для наукового аналізу та стане частиною національної археологічної колекції.

Інші новини науки

Метелики еволюційно запрограмовані орієнтуватися за природними небесними світилами — Місяцем і зірками. На жаль, штучне світло збиває їх з пантелику, змушуючи летіти по спіралі прямо на лампу через втрату правильного вектора навігації. Але чому тоді комахи летять назустріч світлу? У вчених є відповідь, пише Science Focus.

За роки досліджень вчені запропонували кілька пояснень того, чому комахи летять на світло. Одне з них передбачає, що вони використовують Місяць для навігації й летять назустріч світлу, щоб уникнути небезпеки. Втім, найбільш переконливою вважається теорія, згідно з якою справа не стільки в польоті, скільки в ефектному падінні.

Вчені виявили, що нічні літаючі комахи еволюціонували так, щоб орієнтуватися, нахиляючи спину до найяскравішої частини неба — тобто до Місяця. На жаль, розвиток технологій призвів до появи вуличних ліхтарів, а тому поведінка комах змінилася. Штучне світло збиває їх з пантелику, змушуючи летіти по спіралі прямо на лампу через втрату правильного вектора навігації. Це призводить до того, що вони буквально зациклюються біля ламп.

У одному з досліджень у Коста-Ріці вчені зняли на відео, як метелики та бабки раз за разом повертаються спиною до штучного освітлення, порушуючи траєкторію свого польоту. Результати показують: коли світло знаходиться над комахами, це змушує їх обертатися навколо нього. Однак якщо джерело світла розташоване позаду комах, це може змусити їх постійно підніматися. Коли комахи летять прямо над джерелом світла, вони, по суті, перевертаються догори дригом, що може закінчитися досить плачевно. Простими словами, штучне світло насправді не приваблює комах, а фактично заманює їх у пастку.

Ще одне тривожне відкриття свідчить про те, що світлове забруднення, на жаль, є основною причиною різкого скорочення популяцій комах у всьому світі.

Інші новини науки

Дослідження провели Александр Йоганнес Едмондс з Мюнстерського університету та Еккарт Фрам з Єльського університету. Згідно з їхнім аналізом, троє правителів — Ашур-Убалліт, Тіглат-Пілесер і Шалманасер — короткочасно перебували при владі, перш ніж були викреслені з офіційного списку ассирійських царів, пише Arkeonews.

Дослідники зазначають, що список асирійських царів був не просто історичним записом, а офіційною версією подій, створеною пізнішими правителями. Царі, які забезпечили собі тривалий контроль, залишилися в списку, тоді як невдалих суперників вилучали.

Одним із найвагоміших доказів стала пошкоджена глиняна табличка, відома як Rm 75, яка зараз зберігається у Британському музеї. У цьому документі зафіксовано дарування землі, датоване 762 роком до н. е., але попередні інтерпретації створювали серйозні хронологічні проблеми.

Переглянувши пошкоджений текст, Фрам дійшов висновку, що напис стосувався раніше невідомого Тіглат-Пілесера, а не царя, про якого вже відомо з історії. На табличці також були відбитки царської печатки та згадки про богів Ашура й Іштар, що свідчить про те, що вона була видана у священному місті Ашур у період політичних заворушень.

Цей часовий проміжок був особливо важливим, оскільки в ассирійських записах згадувалося про повне сонячне затемнення 763 року до н. е. Стародавні ассирійці розглядали затемнення як попередження про те, що правлячий цар може втратити владу.

Дослідники припустили, що дядько царя Ашур-дана III, можливо, скористався цими побоюваннями, прийняв царське ім’я Тіглат-Пілесер і претендував на трон. Його правління, ймовірно, тривало не більше 20 або 21 місяця, після чого він зник з історичних записів.

Інший можливий правитель став відомим науці завдяки кам’яному пам’ятнику, знайденому в Телль-Абті в Іраку. Спочатку на написі було вказано ім’я царя Шалманасера, але згодом його ім’я було затерто й замінено на “Тіглат-Пілесер”. Раніше вчені намагалися вписати цей пам’ятник у загальноприйняту хронологію царів, однак це було складно.

Натомість Едмондс і Фрам висунули гіпотезу, що невідомий раніше Шалманасер правив приблизно півтора року після Ашур-Нарарі V, перш ніж Тіглат-Пілесер III захопив владу в 745 році до н. е. Ця інтерпретація також допомогла пояснити невідповідності в збережених адміністративних документах та тривалість правління Тіглат-Пілесера III.

Найдавнішим із трьох виявлених царів був Ашур-Убалліт, який, ймовірно, правив приблизно у 913–912 рр. до н. е. Його ім’я з’явилося в написі, що описував ремонт срібного посуду, який використовувався під час церемоній на честь бога Ашура. Цей посуд спочатку був освячений царем Тукульті-Нінуртою I, а згодом відреставрований Тукульті-Нінуртою II.

Дослідники вважають, що Ашур-Убалліт, згаданий у написі, не міг бути жодним із раніше відомих царів з таким ім’ям. Натомість вони припустили, що він короткочасно правив, перш ніж його повалив Адад-Нарарі II, чиї власні написи, ймовірно, були написані з метою зміцнення легітимності його приходу до влади.

Вчені також виявили ознаки того, що пізніші правителі теж активно змінювали історичні записи. У сукупності ці підказки свідчать про те, що політичних суперників навмисно вилучали з задокументованої історії Ассирії, а не просто забували.

Автори зазначили, що кожен випадок ґрунтувався на різних видах доказів, і деякі висновки залишаються предметом дискусій. Проте сукупність цих даних дозволила скласти уявлення про королівство, де боротьба за престол часто була більш запеклою, ніж це випливає з офіційних записів.

Дослідження продемонструвало, що офіційні записи, навіть викарбувані на камені чи відтиснуті на глині, відображали не лише історичні події, а й політичні рішення, що робить постійне вивчення стародавніх доказів важливим для формування більш точного уявлення про минуле.

Інші новини науки