Як повідомляє кореспондентка Укрінформу, Дукова займається вивченням історії рідного краю протягом всього життя. В її колекції представлені понад 300 екземплярів рушників, елементів одягу та прикрас, які носили болгари виключно у селі Криничне.

На Одещині етнографиня Тетяна Дукова збирає старовинні болгарські рушники, одяг та прикраси, які носили місцеві жителі понад 100 років тому / Фото: Ніна Ляшонок, Укрінформ

За словами етнографки, у Криничному елементи одягу відрізнялися від вбрання болгар в інших селах

«Це старовинні болгарські атласні сукні. Але є й штабельні. Тут представлені сукні 50-х років, вони пошиті після голоду. Під сукні надягали сорочки з вишивкою, довші за самі сукні. Сорочки з широким рукавом-колоколом носили старші жінки, вони називалися “сорочка свекрухи”. Сорочки з вузьким рукавом носили молоді дівчати, в такому вбранні було легше працювати. В елементах нашого одягу дуже відчувається румунський вплив. Також він відчувається і в елементах вишивки на рушниках», – зазначила Дукова.

Окрім суконь, в колекції Дукової є й хустки. У Криничному взимку молоді дівчата зав’язували чорну, коричневу або темно-зелену хустки. Під неї на щоку вони клали листя м’яти замість парфумів. Окрім того, дівчата прикрашали хустки квіткою з бісеру та намистин.

«На білому лиці чорна хустка виглядала дуже ефектно. Окрім того, на різдвяне хоро вони виготовляли квітку з намистин та бісеру. В літературі можна зустріти думку, що такі хустини із квітками – елементи одягу молодят, але це не так. Якщо хлопець хотів познайомитися з дівчиною, він відправляв до неї свого друга. Дівчина, якщо також мала симпатію, віддавала другові квітку. Ввечері, коли хлопець вже йшов на побачення до дівчини, вертав їй цю квітку і вона кріпила її на хустку. В моїй колекції є оригінальні квітки 50-х років, а також ті, які ми відтворили з донькою», – зазначила Дукова.

Також у колекції Дукової представлені рушники 20-х років минулого століття.

«Білі рушники – це раритет. Ця нитка продавалася до 1930-х років, вона була дуже тонкою, і з неї було важко ткати. У 60-ті роки люди придумали фарбувати нитки і думали, що це замінить мистецтво вишивки, яке було раніше. Все, що було виготовлено до 40-х років, – це ексклюзив», – зауважила Дукова.

Що виріб старший, тим більше уваги приділено естетиці.

«Дивовижний сюжет вишитий на цій скатертині з конопляної нитки. Цей рушник – самий початок 20-го ст. Такі рушники вишивала наречена для майбутнього чоловіка. На ньому зображена наречена в червоній сукні – так вбиралися в Болгарії. Поруч із нею – наречений та дитина. Просто живий експонат», – говорить Дукова.

У її колекції налічується близько двох десятків таких рушників, але всі вони сховані у шафах, адже у кімнаті можуть забруднитися, а прати їх не можна через вік.

Дукова додала, що інколи люди не знають цінності та унікальності старовинних речей. Так, один зі старовинних рушників, представлений в її колекції, в місцеву школу принесли як ганчірку для миття підлоги.

До домашнього музею Тетяни Дукової експонати здебільшого передають люди, яким вони дісталися від родичів. Також є речі з «незвичною» історією. «Жінка мені подарувала цю дитячу шапочку, прикрашену бісером. Такі виготовлялися до 1930-х років. Якщо вони зберігалися, передавалися наступній дитині в родині. Через 10 років інша жінка подарували ще кілька таких шапочок. При їх вивченні я зрозуміла, що всі шапочки шила одна майстриня», – розповіла Дукова.

Ще один експонат етнографка отримала в подарунок від незнайомої жінки у Запоріжжі. «Коли я була у Запоріжжі на виставці народного мистецтва, де презентувала наші рушники, до мене підійшла жінка та протягнула зав’язані у хустинку буси. Такі прикраси носили заручені дівчата. Жінка сказала, що прикраси дісталися їй від прапрабабусі, і їй нікому більше їх передати. Ймовірно, її родичка вийшла заміж за когось в іншому місці і вивезла прикраси. Через стільки років вони повернулися додому», – каже сказала Дукова.

Зазначимо, що Тетяна Дукова була однією з ініціаторок внесення традиції випікання обрядових хлібів до свята Святого Георгія у селі Криничне до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Зараз жінка розглядає можливість проведення своєї персональної виставки в Одеському обласному центрі української культури.

Як повідомляв Укрінформ, в Одеській області у селі Котловина Ренійського району працює краєзнавчий музей, в якому діти проводять екскурсії гагаузькою, українською та англійською мовами.

У чеському місті Плзень у травні відбудеться показ біографічної драми режисера Івана Тимченка “Киснева станція”.

Про це повідомляє кореспондент Укрінформу.

Витончена музика пролунала у виконанні заслуженої артистки України Мирослави Которович (скрипка) та лауреатки міжнародних конкурсів Наталії Строчан (фортепіано).

У програмі були представлені: “Серенада” (2009) для скрипки соло, “Пасторалі” для скрипки та фортепіано на 9 частин attacca (2020), присвята Бетховену “Hommage à J.S.B.” для скрипки та фортепіано на 3 частини (2009), Соната для скрипки та фортепіано “Post Scriptum” (1990, 1 ч.), “Колискова” і “Серенада” (2004), “Баркарола” та “Музичний момент” із циклу “Пісні без слів” (2004).

У межах KharkivMusicFest відбувся вечір музики Валентина Сильвестрова / Фото: пресслужба фестивалю

“Мій фаворит – присвята Бетховену. Просто фантастична! Так, є патерни Бетховена, але із “сільвестрівськими” кольорами. У Сильвестрова завжди важливий отой відзвук, який лишається. Ті, твори, які лишають найбільший відзвук, звичайно, для мене найцінніші”, – поділилася Которович, яка складала програму вечора.

Концерт пройшов у невеликій залі, в одній з безпечних локацій Харкова. Камерність приміщення добре підійшла до “коду” вечора – тиші, вважає докторка мистецтвознавства, професорка, програмна директорка KharkivMusicFest Юлія Ніколаєвська.

“Для композитора, і для Мирослави, яка з ним спілкується, саме тиша – дуже важливий символ і метафора. Це не та тиша, де нічого не відбувається. Це – промовиста тиша. Водночас у Сильвестрова тиха музика, тихі пісні, він працює саме з тишею. І, звісно, кожна людина чує у цій “тиші” своє”, – розповіла вона.

За словами Ніколаєвської, практично 30 років композитор працює у стилі “вдаваної простоти”: “видається, що музика народжується прямо тут, з-під пальців”.

Закладені Сильвестровим паузи створюють ніби діалог між скрипкою та фортепіано, зауважила Строчан.

“Є темпові контрасти між інструментами, а є таке, що спершу Мирослава вбудовується в мою партію, а потім я – у партію скрипки, тобто такі додаткові обертони, але пріоритет то за одним інструментом, то за іншим. Це філософія. Знаєте, коли я почала вчити ці твори, я не могла відірватися”, – згадує музикантка.

Авторський вечір музики Сильвестрова став черговим заходом KharkivMusicFest. Після концерту-відкриття було ще два “коди” – “Вдячність” (соло кларнетиста Юліана Мілкіса зі США) та “Гармонія” (концерт ансамблю ранньої музики Харківського національного університету мистецтв імені Івана Котляревського; керівник – Олексій Фартушка). Зокрема, слухачі почули контратенор (найвищий із чоловічих оперних голосів) Дмитра Запорожана та барокові скрипку, лютню, теорбу.

Наступний концерт KharkivMusicFest – “Коди відродження: досвід (Міські симфонії Харкова та Відня)”, відбудеться 11 травня.

Як повідомлялося, KharkivMusicFest триватиме понад місяць і завершиться 10 червня виступом Президентського симфонічного оркестру.