30 січня 1930 року радянська влада оголосила боротьбу з куркулями однією зі своїх пріоритетних цілей у сільськогосподарській політиці. Як показали наступні роки, це рішення стало тією самою точкою неповернення на шляху, який обрав Кремль, кінцевою зупинкою якого став Голодомор 1932-1933 років – геноцид українського народу.

Хто управляв СРСР

Більшовики – це радикальна частина російських соціал-демократів. Якщо в цілому цей рух у світі та Російській імперії, зокрема (до неї тоді входила більшість українських земель і серед українських інтелектуалів було чимало представників цієї політичної течії), виступав за встановлення елементарної соціальної справедливості й цілком слушно вказував на об’єктивні недоліки тодішньої економічної системи, складової частиною якої були, наприклад, такі явища як монополії, величезні поміщицькі землеволодіння та практична відсутність соціальних гарантій для звичайних працівників. Селяни ж в основному ледь виживали, намагаючись забезпечити себе харчами із вкрай дрібних земельних ділянок (близько п’ятої частини гектара на сім’ю) за які вони ще й відпрацьовували «панщину» майже аж до початку Першої світової війни.

Більшовики ж пропонували не просто прибрати недоліки з чинної суспільно-економічної системи, а повністю перекроїти світ, створивши «рай на Землі». Вони планували побудувати безкласове суспільство (де усі будуть повністю рівні) в якому більше не буде грошей – основного, на їхню думку, фактора, що створює суспільну нерівність. При цьому більшовики не врахували, що суспільна диференціація виникла за кілька тисяч років до того як виникли перші гроші (в сучасному їх розумінні). Бо гроші – це лише еквівалент, а справжня причина нерівності полягала у різних можливостях доступу до ресурсів і їх більшовики в часи свого правління лише посилили.

Що хотіли створити більшовики

Комунізм – суспільство, за яке боролися більшовики мало стати соціумом громадсько активних людей, які розуміють свою відповідальність перед суспільством. У ньому мав відбуватися вільний обмін товарів, які мали виготовляти активні громадяни без примусу та заохочення із відчуття суспільного обов’язку. А що робити із роботами, не творчими, які мало хто б хотів виконувати добровільно, більшовики не говорили.

Важливо

Під час своєї другої окупації України у 1919 році Російською комуністичною партією (більшовиків) РКП (б) було утворено фейкову державу УСРР і у ній пробували впровадити свої ідеї на практиці, назвавши новий лад «воєнним комунізмом». На практиці виявилося, що більшовики прибрали засоби заохочення з економіки – грошовий прибуток, а от без примусу виробничі процеси налагодити не вдалося.

Найбільше постраждало від хазяйнування більшовиків українське село, де на відміну від Росії, склалися традиції одноосібного господарювання та віддавна поважали добрих господарів – людей, які своєю працею забезпечували собі комфортне та сите життя. В рамках Воєнного комунізму було введено продрозкладку. Якщо коротко – це такий вид податку за якого господарству залишається стільки продукції, скільки йому «об’єктивно необхідно». Тобто, якщо для посівної та для власного харчування потрібно умовно 2 тонни зерна, то йому стільки й залишали, а решта йшла на експропріацію для міських робітників та потреб більшовицької Червоної армії.

Тобто скільки б селянин не зміг зібрати урожаю, він все одно в залишку отримає сталу кількість продукції встановлену для його виживання часто некомпетентним більшовицьким керівництвом. Тобто не факт що встановлене число реально відповідає справжнім потребам господарства. Для чого ж тоді селянам старатися та вирощувати більше? Цього більшовики так і не змогли пояснити ні хліборобам, ні їх політичним представникам. Натомість розв’язали «Червоний терор», жертвами якого стали близько півтора мільйона осіб.

Врешті таке господарювання призвело до голоду, який розгорівся на території УСРР у 1921 році. Його наслідком стала смерть від голоду близько мільйона осіб (найвищі цифри, які називають — близько 2 млн осіб, що загинули голодною смертю та від супутніх хвороб, спричинених недоїданням). Тут варто окремо вказати, що вказаний голод розгорівся уже по завершенні національно-визвольних змагань українців і в рік остаточного утвердження більшовиків при владі. Такий результат війни України за незалежність (поразка) багато в чому став наслідком суспільної інертності, зокрема багатих селян хліборобів, які не хотіли підтримати хоча й лівий (складався із соціал-демократів та інших схожих політиків, але не більшовиків) та все ж власний український уряд УНР. Селяни та українські підприємці не були готові йти на поступові соціальні зрушення і примирилися з червоними окупантами, коли ті зробили свій крок назад – ввели так звану Нову економічну політику (НЕП) саме у 1921 році.

Коротко про «Ленінське танго»

Суть НЕП – це ліквідація воєнного комунізму та фактичне повернення до економічних відносин дореволюційного зразка. Навіть із певним покращенням – тепер землі поміщиків передавалися в оренду тим селянам, які були готові не покладаючи рук їх обробляти. Тих кого самі більшовики ще у 1919 році обізвали куркулями.

Загалом слово «куркуль» означало немісцевих поселенців. У закритих сільських общинах з недовірою ставилися до чужих, можливо саме тому більшовики й обрали саме це слово для позначення своїх основних ворогів на селі. Так вони хотіли вказати, начебто багаті селяни – це чужорідне тіло серед бідного селянства.

У 1925 році керівництво СРСР вирішило взяти курс на індустріалізацію. Тобто масове будівництво заводів, таким чином за найближчі роки країна мала перетворитися з аграрної у промислово розвинуто. Багато галузей промисловості потрібно було будувати з нуля. Для цього було необхідно залучити західні технології, оскільки у Російської імперії й, відповідно у Радянського Союзу не було належної промислової бази – так званої промисловості групи A, тобто потужностей із виробництва обладнання для заводів.

Брак коштів для закупівлі відповідного обладнання та найму іноземних інженерів було вирішено поповнити коштом селянства. СРСР планував експортувати аграрну продукцію, а за виручені кошти закупити необхідне обладнання у країн Заходу. Було введено «плани із хлібозаготівель».

З упровадженням НЕПу продрозкладку було замінено продподатком. Тобто селян після сплати фіксованої суми залишали решту зібраного урожаю собі й могли його продати на ринку. Проте певну частину урожаю вони мали продати державі за вказаною, звичайно ж нижчою за ринкову ціною.

Іншим способом викачування коштів із села була політика, що отримала найменування «ножиці цін». Промислова продукція, необхідна селянам була суттєво неприродно вищою за ціни на аграрну продукцію. Тож селяни примудрилися розвинути свої підприємства за досить складних обставин – вони сплачували високий продовольчий податок, купували за завищеними цінами необхідний для ведення господарства реманент та ще й мусили продати частину урожаю за низькими цінами державі. 

Від НЕПу до розкуркулення

Обсяг хлібозаготівель постійно зростав. Це викликало природний протест у фермерів. Ось тут то держава й вирішила оголосити куркулів ворогами комуністичного ладу. По суті так воно й було – вільні підприємці є природним ворогом комунізму. Проте рішення, які приймали у Кремлі вражали своєю жорстокістю.

Радянська держава у кінці 1920-х років остаточно перейшла на планову економіку. Було введено п’ятирічні плани у яких детально розписувалося скільки у якій галузі мало бути виготовлено продукції. У 1929 році Й. Сталін, який остаточно захопив владу у державі проголосив курс на «форсовану», тобто прискорену індустріалізацію. За короткий проміжок часу промислове виробництво в СРСР мало зрости в рази. Центром матеріальної бази для такого «стрибка» повинен був стати аграрний сектор. І вільне фермерство уже ніяк не вписувалося у цю систему.

Тоді радянська влада й вирішила перейти до ліквідації куркульства як класу. Критеріям«куркульське» відповідали господарства, які мали:

• Найману працю. Це зараз створення робочих місць вітається державою. Більшовики вважали наймання людей, на роботу на фермах, що часто рятувало їх від бідності, «експлуатацією робочого класу».
• Наявність допоміжних виробництв – млина, майстерні тощо.
• Наявність елементів підвищеного комфорту, яким могли вважатися навіть металеві дахи

Як проводили розкуркулення

За п’ять тижнів після прийняття зловісної постанови про боротьбу з куркульством до 10 березня 1930 було розкуркулено понад 60 тисяч господарств. Усі деталі постанови було розсекречено аж у 2000 році. У ній йшлося про необхідність поділу куркулів, тобто працьовитих заможних селян, на три категорії:

• Ті хто підлягали ізоляції у концентраційних таборах або розстрілу
• Ті хто підлягали виселенню у віддалені регіони СРСР
• Ті хто підлягали виселенню за межі колективних господарств, що мали бути утворені на базі конфіскованого майна (конфіскації підлягало майно усіх трьох категорій)

До першої категорії відносили тих, хто активно боровся проти радянської влади. До останньої тих, хто просто важко працював у роки НЕПу аби нажити майно, яке тепер держава конфіскувала. Тих хто був «поза політикою». Чи вдалася б акція розкуркулення, якби усі разом активно виступили проти чинного режиму? Питання, на яке ми ніколи не дізнаємося відповіді.

Каральні органи намагалися встигнути до початку посівної кампанії аби не зірвати виробничий процес. З початком польових робіт радянська влада навіть помилувала частину репресованих аби створити видимість законності та залучити найефективніших господарів до роботи в колгоспах. Відібрати в людей все, а потім залишити їм життя – методи управління найжахливіших тиранів. У Кремлі чудово розуміли, що їхні активісти здатні лише грабувати нажите чужою працею, а господарники з них ніякі, тож просто знищити основу ранньорадянського сільського господарства більшовики не наважилися.

Вже у 1931 році комуністичне керівництво України врахувало досвід попереднього року та провело акцію розкуркулення із новою силою. Тепер третю категорію вже не відселяли, а примусово записували в колгоспи. Тобто людей просто змушували працювати на своїх колишніх господарствах тепер як звичайних робітників. Дехто просто не витримував такої наруги й спеціально знищував власне майно – зокрема, вирізали скот. На це більшовики відповіли репресіями. Піком став так званий «закон про 5 колосків, прийнятий 7 серпня 1932 року. Він передбачав розстріл або десять років ув’язнення за псування колгоспного майна еквівалентом вартості зерна з 5-ти колосків під час збору урожаю. Тобто за будь-яке пошкодження майна. Але це уже перша дія зовсім іншої історії, мабуть, найтрагічнішого моменту в історії української нації – Голодомору 1932-1933 років.

Всього у 1931 році розкуркулено близько чверті мільйона осіб. А за весь час кампанії 1930-1931 років – близько мільйона осіб. Це було майже усе економічно активне населення сіл.

Кампанія із розкуркулення – репресії проти активних, ініціативних та працьовитих селян стала лише прелюдією перед найстрашнішим злочином радянської влади – геноцидом українців у чорну зиму 1932-933 років. Аби заморити людей голодом потрібно було знищити саму основу українського села – ефективних господарів. З цим радянська влада ефективно справилася.

Акція розкуркулення та голодомор, який наступив за нею стала страшним уроком історії – якою жахливою ціною може бути лата за байдужість та політичну недалекоглядність. Адже якби ці господарі не понадіялися на добру волю ворогів та вчасно б підтримали українські державницькі сили, цієї трагедії б не сталося.

А так більшовики проявили себе як умілі завойовники. Вони приспали українську інтелігенцію українізацію, а економічно активних людей НЕПом. Кампанії, які проводилися паралельно. А потім жорстоко розправилися як з одними, так й іншими. Лютому ворогу, який прагне знищити українців як націю не можна вірити ніколи й ні за яких обставин. Це, мабуть, найважливіший урок, який можна винести з цієї жахливої історії, в епіцентрі якої опинилися українці майже сто років тому.

Про соціальні виплати у 2026 році голова податкового комітету Верховної Ради України Данило Гетманцев розповів в інтерв’ю Фокусу. Він згадав про зміни, закладені в державний бюджет на наступний рік і заплановані на найближче майбутнє.

Гетманцев зазначив, що збільшення з 1 січня 2026 року суми виплат на дитину при народженні до 50 000 грн є суттєвим кроком у розширенні державної допомоги українцям.

“Те, що нам вдалося зробити — це допомога при народженні дитини. Дуже великий крок”, — сказав депутат.

Соцвиплати в Україні: що може змінитися

У 2027 році нардепи планують змінити програму допомоги сім’ям із дітьми з інвалідністю.

“Ми повністю змінюємо цю програму. На сьогодні цією допомогою опікуються органи місцевого самоврядування. І де багатший бюджет — там він щось виділяє, де бідний бюджет — взагалі нічого нема. А проблема — це сто шістдесят тисяч сімей, які мають діток, якими треба постійно опікуватися, які потребують догляду”, — розповів Гетманцев.

Він зазначив, що часто такі родини є неповними: матір опікується дитиною сама і не може лишити її, щоб заробляти гроші на утримання. За словами Гетманцева, наразі сім’ї з дітьми з інвалідністю отримують від держави сумарно щонайбільше 8 000 грн. Народний депутат розповів, що вони з колегами пропонують:

• виплати 8 000 грн на дітей з інвалідністю першої групи;
• запровадити асистента, який буде допомагати доглядати за дитиною, і встановити йому заробітну плату 8 000 грн або мінімальну;
• послугу раннього втручання при народженні дитини коштом бюджету;
• супровід дитини при навчанні в дитячому садку, в школі або вдома;
• відпочинок батькам коштом держави.

“Все це ми пропонуємо коштом державного бюджету. Ми пропонуємо прибрати це взагалі з органів місцевого самоврядування. Вони не справляються з цим”, — сказав Гетманцев.

Крім того, депутати мають намір диджиталізувати бюрократичні процедури, щоб діти з інвалідністю могли отримувати довідки в електронній формі, а також прибрати норму, яка вимагає від батьків звільнитися з роботи, щоб отримувати допомогу.

За словами Гетманцева, відповідний законопроєкт уже ухвалений в першому читанні, а незабаром за нього проголосують і в другому.

“Там великі гроші. Це правда. На сьогодні на це виділяється близько двадцяти мільярдів — а треба п’ятдесят, тобто тридцять мільярдів нам потрібно знайти у 2027 році. Але я переконаний, що через перерозподіл програм всередині Мінсоцполітики та через детінізацію у 2027 році це вже буде окрема стаття в бюджеті”, — сказав народний депутат.

Нагадаємо, Данило Гетманцев в інтерв’ю Фокусу розповідав, чому військові не отримали надбавок у бюджеті на 2026 рік. За його словами, основними причинами є обмежені бюджетні ресурси та масштабні ухилення бізнесів від сплати податків в Україні.

Також Гетманцев пропонував скасувати старі формули нарахування пенсій, оскільки чинний підхід фактично зменшує розмір заробленої виплати приблизно на 19%.

Кожна система вибудовує навколо себе легенду. Кремль — цілу всесвітню сагу. Тут є все: двійники в бункерах, заморожені тіла, гареми під охороною ФСО й експерименти з безсмертям. У центрі цього сюжету — Володимир Путін, людина, яка за двадцять п’ять років влади стала символом власного міфу. І цей міф — не прикраса, а механізм: він живить страх, дисципліну і віру в непомильність “лідера”.

Сьогодні, 7 жовтня, російському диктатору виповнюється 73 роки. День, коли світ знову згадує не стільки про людину, скільки про феномен — про правителя, який сам став предметом віри, страху й нескінченної кількості теорій. Його існування вже давно виходить за межі політики: це окремий жанр, де факти змагаються з вигадками, а конспірологія давно перетворилася на частину державної ідеології.

Двійники, “чорний чемодан”, гареми, бронепоїзди, пошуки безсмертя — усе це не просто чутки, а дзеркало системи, побудованої на таємниці. Кожен міф про Путіна підкріплює головний: що він — “незмінний”, “невразливий і вічний”. І що поки існує цей міф, існує й влада, яку він уособлює.

Двійники та клони Путіна

Політолог Олексій Голобуцький каже, що навколо Путіна за роки влади виросла ціла екосистема абсурдних чуток — настільки строката, що заслуговує на окрему енциклопедію. Одну з найвідоміших — про “двійників” — він називає майже своєю “винахідницькою” ідеєю в українському інформаційному просторі. Голобуцький пригадує, що заговорив про це ще вісім років тому, спираючись на ранні російські спекуляції, які не мали жодного доказового ґрунту. Тепер він іронізує: ця історія про дублерів — вершина ідіотизму кремлівського фольклору, який Москва сама ж і підживлює.

У ЗМІ часто з’являються свіжі фото чи відео, які порівнюють “ранішнього” і “пізнішого” Путіна, шукають суперечливі риси обличчя чи рухів, аби підігнати до гіпотези про дублерів. Сам Путін у 2020-му казав, що йому пропонували використовувати дублерів у 2000-х, але він нібито відмовився.

За словами Голубоцького серед найбожевільніших версій про долю Путіна лідирують три.

Перша стосується смерті: нібито лідер давно помер і його тіло зберігається в холодильнику, а на публіку з’являються замінники. Ця чутка циркулює вже два роки, набираючи популярності в соцмережах.

Друга — класична теорія двійників, де кожен публічний вихід — це акторський перформанс. Зокрема в інтерв’ю “Детектор.Медіа” начальник Головного управління розвідки Міністерства оборони України Кирило Буданов, стверджував, що у Путіна декілька двійників.

“Їх щонайменше троє. Це як мінімум — з тих, що ми знаємо точно”, — заявив виданню Буданов.

Третя теорія, за словами Голобуцького, пов’язана з хворобою.

“Рак нібито руйнує організм, пояснюючи помітні зміни в зовнішності. Це може бути на 100% наслідки серйозної недуги. Чому б не визнати очевидне, замість вигадувати препарати для молодості”, — каже Фокусу політолог.

Секретна сім’я та гарем Путіна

Приватне життя Путіна — ще один родючий ґрунт для міфів. Неодноразово підіймалась тема про те, як російський президент приховує багаторічні стосунки з колишньою гімнасткою Аліною Кабаєвою та непублічних дітей — для них збудовано окремі резиденції й забезпечено особливу охорону.

У 2023 році Proekt публікував велике розслідування “Iron Masks” про життя Кабаєвої та дітей, пов’язані об’єкти на Валдаї, компанії-обслуговувачі та роль спецслужб у приховуванні. Dossier Center і Novaya Gazeta Europe ідентифікували двох синів (Іван і Володимир-молодший) — із деталями побуту та логістики.

Голубоцький зазначає, що про жінок навколо нього ходять численні історії, але реальність простіша.

“Путін був одружений, мав тривалі стосунки з Аліною Кабаєвою та іншими партнерками, що відповідає фізіологічному стану здорового чоловіка. Для диктаторів гареми — не скандал, а атрибут влади. Це входить у “джентльменський пакет” авторитарного правителя, де контроль над державою доповнюється домінуванням в особистому. Такі звичаї — не міф, а реальність, віддзеркалюючи диктатуру, де влада проявляється в усьому, включно з інтимним”, — каже політексперт.

Бронепоїзд Путіна та міф про “великого шпигуна”

У журналістських розслідуваннях неодноразово описували мережу спецколій до резиденцій і перехід на бронепоїзд. Про це ж писали The Moscow Times і Business Insider. Окремо FSO-офіцер-дезертир Глєб Каракулов розповідав про “патологічний страх за життя” і використання поїзда Путіним “бо його не відстежиш”.

Багато легенд про Путіна — продукт його власних спецслужб, спрямований на маніпуляцію масами. Один з найпоширеніших — образ “великого шпигуна”.

Голубоцький заперечує: Путін ніколи не був легендарним агентом на кшталт вигаданих героїв. У кінці 1990-х він формував імідж простого співробітника КДБ, який у Дрездені займався рутинною роботою. У контрольованій соціалістичній Східній Німеччині його обов’язки зводилися до перевірки анкет радянських громадян, що приїжджали туди. Жодних високих ризиків чи секретних операцій — лише бюрократія. Голобуцький називає це “білим шумом”: вигадки про спортивні подвиги чи героїчні місії слугували для створення ореолу.

За 25 років правління Путін неодноразово змінював образи, як актор у серіалі. Спочатку — таксист і юрист, потім — артилерист і дзюдоїст, згодом — стратег і захисник.

“Ці міфи створюються для конкретного етапу, щоб утримувати популярність. Вони не вічні — з часом зникають, замінюючись свіжими. Наприклад, ранній “Путін-спортсмен” поступився “Путіну-геополітику”, а той — “Путіну-рятівнику”. Кожен наратив — інструмент пропаганди, адаптований до настроїв росіян”, — підкреслює політолог.

“Вічна молодість” Путіна

Одна чутка, на думку Голобуцького, набуває все більшої актуальності: інтенсивні зусилля щодо продовження життя. З віком — це стає центральною темою. Експерт прогнозує: кремлівські ресурси, фінансові та інтелектуальні, спрямовуватимуться на антиейджинг — від елітних клінік до експериментальних методів. Це логічно для лідера, який боїться втратити контроль. Диктатори ламаються саме на цьому: вони панують над усією країною, але безсилі перед смертю.

The Times публікували матеріали про нібито постанову Кремля — доручення для науковців знайти методи омолодження або уповільнення старіння. У цих публікаціях зазначається, що Путін “одержимий ідеєю вічного життя”.

Своєю чергою, “Детектор.Медіа” вказує на те, що у рамках великих збірок фейків конспірологи згадують тему “еліксиру молодості”, а також пов’язують її з теорією “адренохрому” й “чорної трансплантології”. Наприклад, у квітні 2025 року у публікаціях поширювали історію про російський підрозділ “Адренохром”, який нібито добуває речовину з тіл дітей для омолодження — але це фактчекери категорично спростували як вигадку.

“Чорний чемодан” Путіна: не лише “ядерна валізка”, а й біозахист?

Одна з кумедних теорій про те, що окрім відомої ядерної валізки, охорона Путіна нібито возить “спецчемодан”/сумки для збирання біоматеріалів (сечі, калу), щоб не допустити аналізів іноземними спецслужбами.

У червні 2022-го Business Insider і The Insider передали повідомлення Paris Match: агенти ФСО справді збирають відходи Путіна під час візитів за кордон. Мотив — не розкривати стан здоров’я. У пізніших підбірках ЗМІ ця тема періодично спливає, але жодного офіційного підтвердження не було. Проте повірити у параною Путіна простіше аніж у велич російського диктора.

Нагадаємо, президенту Російської Федерації Володимиру Путіну сьогодні виповнюється 73 роки. Одним із перших із привітаннями вже відгукнувся північнокорейський диктатор Кім Чен Ин, який назвав Путіна “дорогим товаришем” і заявив, що дружба КНДР і РФ буде “вічною”.