Україна
“Портрет – це не обличчя. Це пам’ять про душу”, — голова Спілки художників України Костянтин Чернявський
Сьогодні український портрет – це не про статус, а про правду. У фокусі – волонтери, шрами, війна. Сучасні українські художники Віталій Семенуха, Влада Ралко, Михайло Гуйда – формують нове обличчя українського портрета. Про сучасних українських портретистів, трансформацію українського мистецтва, його реакцію на війну та нове бачення портрета ми говоримо з головою Національної спілки художників України Костянтином Чернявським.
– Пане Костянтине, як Ви оцінюєте стан портретного жанру сьогодні в Україні?
У нас є багато сильних митців, але говорити про цілісну школу поки складно. Портрет як жанр живий – і це найголовніше. При цьому він змінюється: стає глибшим, більш особистим, а часом – соціальним. Художник сьогодні не просто передає зовнішність, статус людини. Він фіксує образ: її психологічний стан, досвід, травми, боротьбу.
– Які сучасні митці, на Вашу думку, яскраво представляють цей жанр?
Можу назвати чимало імен. Є багато сильних. Влада Ралко – дуже емоційна, потужна. Зінаїда Кубар працює з відео, її портрети буквально оживають. Марія Ділай глибоко копає в темі жіночої ідентичності. У Войтовича – цікаве поєднання ню і фігуративу. Михайло Гуйда – це про тишу й силу в одному погляді.
Влада Ралко – художниця, лауреатка Премії Women In Arts
Віталій Семенуха – взагалі окрема історія. У нього портрет як мовчазна сповідь, дуже чесна і тонка.
Віталій Семенуха – художник, портретист
Зінаїда Кубуар – художниця і модельєр
З реалістів сильний Віктор Ковтун, з харківської школи. Богдан Голояд – це майже скульптурний гіперреалізм. І, звісно, Анатолій Кущ – класика скульптурного портрета. Усі вони дуже різні, але кожен шукає правду не в рисах, а в людині.
Анатолій Кущ – художник, скульптор, заслужений художник України з 1979 року, народний художник України з 1996 року
– Якщо шукати витоки українського портретного мистецтва, то де вони – в іконі, у Шевченкових працях чи глибше?
Думаю, всюди потроху. Почалося все, звісно з ікон. Це хоч і канонічний образ, але вже тоді в ньому намагалися передати не тільки риси святих, а щось глибше – настрій, стан душі. Але справжній перелом – це все таки Шевченко. У нього портрет стає живим, людяним. І техніка, і психологія – усе там. А далі вже Кричевський, Боровиковський, Білінська-Богданович… Кожен із них додавав своє. Але всіх об’єднує вміння бачити не зовнішність людини, а суть. І в цьому, мабуть, і є мета українського портрета.
– Яким технікам віддають перевагу митці сьогодні?
Зараз у портреті майже немає обмежень. Хтось малює класично – олією на полотні, а хтось працює з діджиталом, відео, інсталяціями, додає в роботу шматки тканини, дерева чи навіть уламки реальних речей. Портрет став змішаним, гібридним, як і епоха. Але при цьому багато художників звертаються до традицій – повертають у свої роботи вишивку, старовинні символи, фольклор. Просто тепер вони звучать по-новому.
– Чим ще, крім технік, відрізняється сучасний український портрет від класичного?
Авжеж, річ не лише в поєднанні живопису з фотографією чи інсталяцією. Зараз портрет живе не тільки в майстернях чи галереях – він вийшов на вулиці та в цифровий світ. Художник уже не просто пише “образ”, він говорить із глядачем напряму – про те, що болить, що хвилює. Особливо під час війни.
І ще важливий момент. Митці активно працюють із темами, які раніше рідко з’являлися в портретному жанрі: війна, втрата, національна пам’ять, ідентичність. Це вже не просто картина – це громадянська позиція, мистецький маніфест.
– Ви торкнулися теми війни. Які ще події, на Вашу думку, найбільше вплинули на український портрет?
І Революція Гідності, і війна, і еміграція – усе це дуже змінило не тільки нас, а й мистецтво. Художники сьогодні пишуть не просто людей. Вони через обличчя передають настрій епохи. Інколи портрет – це не обличчя конкретної особи, а символ. І це дуже відчувається.
– Що робить художника видатним у жанрі портрету?
Точно не техніка чи диплом. Скоріше, власний стиль. Коли ти дивишся на портрет і відразу впізнаєш пензель митця – це вже ознака майстерності. Але не тільки це. Видатні портретисти здатні тонко відчути час, у якому живуть. Не бояться пробувати нове, експериментувати з техніками, матеріалами, концепціями. Бо портрет – це жива форма. Як і все живе, він має змінюватися.
– Чи можна сказати, що український портрет сьогодні – це елітарне мистецтво?
Частково так. Деякі митці працюють виключно за приватними замовленнями: для політиків, бізнесменів, колекціонерів. Проте багато хто створює роботи, які бачить широка публіка – на виставках, у міському просторі, онлайн. Портрет став способом говорити про себе, про час, про спільні переживання. І це вже не про еліту – це про нас усіх.
– Якщо говорити не тільки про художню цінність, а й про успіх у комерційному сенсі: хто сьогодні серед українських портретистів у топі?
Є кілька дуже помітних прізвищ. Наприклад, Маша Рева – яскрава, смілива, з абсолютно впізнаваним стилем. Її роботи купують як галереї, так і приватні колекціонери, зазвичай у діапазоні $3,000–5,000. Владислав Мельник працює з абстрактним портретом – його полотна можуть коштувати від $3,000, залежно від формату й складності. Назар Білик – його скульптурні портрети стабільно затребувані, і стартова ціна – від $10,000–15,000.
А от Віталій Семенуха – це окрема історія. Він працює виключно на замовлення для дуже вузького кола клієнтів – відомих політиків, меценатів, європейських колекціонерів. Подейкують, що його портрети коштують понад $100,000. Але сам автор ніколи не називав цифр, і я ставлюся до таких оцінок обережно.
– Зважаючи на це, ми можемо констатувати, що вітчизняні портретисти підкорюють міжнародний ринок? У порівнянні з тим же художником країни-агресора, Нікасем Сафроновим, портрети якого, по оцінкам, також перевищують $100,000?
Можу зазначити, що українська еліта і справді в минулому зверталася за портретами до Сафронова. Але не тільки війна з росіянами внесла корективи на попит його робіт. Українські портретисти, зокрема Семенуха, не лише не поступається розпіареному Сафронову в ціні, а й десятикратно перевершує його в майстерності. Інакше кажучи, двох зайців одним пострілом – визнаємо і підтримуємо українських майстрів, і категорично відмовляємося від культурної спадщини, навʼязаної Росією.
– Яку роль сьогодні відіграє Спілка художників України? Чи надаєте Ви підтримку молодим митцям?
Безумовно, підтримка молодих художників – один із наших пріоритетів. Ми допомагаємо з виставками, залучаємо до міждисциплінарних проєктів. Зараз готуємо масштабну виставку, присвячену обличчям війни. Але не лише з фронту. Це й тил, і побут, і дитячі погляди. Ми хочемо показати портрети тих, хто тримає Україну в найширшому сенсі – від воїна до вчителя, від волонтера до дитини.
– Що би Ви порадили молодим художникам, які хочуть працювати в жанрі портрета?
Насамперед не боятися показувати себе. Не чекати ідеального моменту чи схвалення від когось. Просто малюйте, створюйте, говоріть. І обов’язково – з повагою до того, кого зображуєте. Бо портрет – це завжди діалог. І якщо в ньому є щирість, він обов’язково знайде свого глядача.
– Чи може, на вашу думку, штучний інтелект з часом замінити художника?
Так, штучний інтелект дедалі частіше з’являється у творчому процесі. І хоча іноді це просто інструмент, підготовчий етап, бувають випадки, коли недобросовісні митці фактично підсовують згенероване як авторське мистецтво. Один такий “портретист”, не називатиму імен, пише для політиків, депутатів та бізнесменів, хоча пише, по суті, не він, а ШІ.
Але знаєте, алгоритм може видати картинку, але ніколи – душу. ШІ не відчуває, не дихає, не мріє. Він не знає, як тремтить рука, коли торкаєшся полотна, не чує, як мовчить модель. Божу іскру не підробиш. І жодна машина не витіснить того, хто справді поцілований Богом.
– Наостанок дайте свій прогноз: яке майбутнє українського портрета через 10–20 років?
Я вірю, що майбутнє за чесністю. Навіть коли навколо все переходить у цифру, коли мистецтво стає інтерактивним, портрет залишається. Бо він – про людину. Не про технології, не про тренди. Це погляд, дотик, емоція. Спосіб зберегти момент. Я думаю, що з часом портрет стане більш інтимним, особистим, детальним. І водночас відкритим до нових форм, нових медіа. Але суть залишиться: портрет – це не обличчя, а пам’ять про душу. І це не зміниться.
Україна
як компаніям вирватися з пастки «табличної» логіки на шляху до реальної автоматизації
Чому ми не можемо розпрощатися з таблицями?
Справа не в тому, що Excel — поганий інструмент. Навпаки, він чудово виконує свої функції. Але це лише базовий інструмент: ним можна ефективно виконати просте завдання, але спроби використати його не за призначенням призводять до помилок і ризиків.
- Хибне відчуття свободи. Excel створює відчуття повної автономії: кожен керівник може працювати у власному форматі, обходячи стандартизовані процедури. ERP-система, навпаки, вимагає дотримання правил — заповнення обов’язкових полів, проходження етапів погодження — що часто сприймається як зайва бюрократія. У результаті в компанії формується безліч паралельних «локальних систем», які між собою не синхронізуються.
- Плутанина між контролем і відчуттям контролю. Робота з таблицею створює ілюзію повного володіння ситуацією: дані можна сортувати, змінювати, форматувати. Але це лише моментальний знімок, зроблений певний час тому. Фактичний стан справ уже може бути іншим — наприклад, товар на складі закінчився, але інформація ще не оновлена у «фінальній» версії файлу.
- Неправильні стимули всередині компанії. Часто «героями» стають співробітники, які залишаються допізна, щоб звести фінальний звіт, знаходять формульні помилки чи виконують ручне злиття даних. Утім, це не ознака професіоналізму, а симптом системної неефективності. У зрілих компаніях потреби в таких «пожежниках» немає, оскільки процеси працюють автоматизовано, прозоро та без надмірного ручного втручання.
Ілюзія автоматизації: коли технології створюють більше шуму, ніж користі
Поширений приклад: компанія формально «автоматизувала» продажі — замовлення з сайту надходять на електронну пошту. Далі менеджер друкує їх і передає на склад; складський працівник шукає товар і виписує накладну вручну; після цього інформацію окремо вносять у 1С, а частину — додатково в Excel.
Такий підхід не є автоматизацією. Це — цифровий хаос: комбінація фрагментованих інструментів, які створюють більше навантаження, ніж користі. Це ситуація, коли до застарілої моделі роботи «прикручують» окремі технологічні елементи, але логіка процесів залишається незмінною.
Найбільший ризик полягає в тому, що бізнес починає вважати себе сучасним. Насправді ж він лише прискорює роботу старих, неефективних механізмів.
Ознаки того, що цифрова трансформація зупинилася на півдорозі
На запитання клієнта «Чи є в наявності?» неможливо відповісти без дзвінка на склад.
- Для підготовки квартального звіту компанію фактично доводиться «закривати» на два дні, залишаючи працювати лише бухгалтерію.
- Після відпустки помічника ніхто не може знайти файл з актуальними цінами.
- У команді регулярно звучить: «Так, у системі є, але в моїй таблиці дані точніші».
Якщо хоча б один пункт здається знайомим — система не виконує своїх функцій, навіть якщо формально всі нею користуються.
Як вибудувати культуру роботи з даними
Перше й ключове — змінити сам підхід. Неможливо просто впровадити нове програмне забезпечення й вимагати від команди «просто користуватися». Потрібно працювати з культурою.
Ефективна модель змін зазвичай включає такі кроки:
- Показати «больові точки». Важливо відкрито пояснювати наслідки хаотичної роботи з даними: наприклад, що інформація, розкидана по десятках файлів, призводить до втрати клієнтів чи затримок у процесах. Коли команда бачить реальні наслідки, з’являється мотивація діяти.
- Показати особисту вигоду. Зміна звичок відбувається лише тоді, коли люди розуміють, що в результаті їм стане легше. Потрібно підкреслювати, що автоматизація — це не про контроль, а про зменшення ручної роботи, кількості перевірок, паперів і дзвінків.
- Навчати та підтримувати. Персонал не можна залишати сам на сам із новою системою. Важливо забезпечити супровід, консультації та прості перші кроки. Коли люди відчувають підтримку, опір змінам суттєво зменшується.
- Відмовитися від Excel-звітів на рівні керівництва. Це зазвичай найскладніший етап. Керівник має послідовно вимагати дані саме з системи, а не з таблиць. Фраза «Покажіть це, будь ласка, у системі» поступово формує нову норму — систему як єдине джерело правди.
Три ключові дії для ефективної Data-дисципліни
Фіксація даних у момент їх появи. Звичка записати на аркуші й перенести в систему пізніше руйнує будь-яку автоматизацію. Дані мають вводитися там і тоді, де вони виникають: сканування штрих-коду на місці, виставлення рахунку зі смартфона, відмітка виконаного завдання в застосунку.
- Довіра системі. Якщо система не дозволяє відвантажити більше, ніж є на складі, — це не обмеження, а запобіжник. Вона примушує працювати з фактичними даними, а не з уявними залишками чи ручними коригуваннями.
- Підвищення залученості. Елементи гри працюють: швидкість і точність обробки замовлень, мінімальна кількість помилок під час сканування, внутрішні рейтинги й невеликі заохочення — усе це формує нову дисципліну.
Отже, Excel — це не ворог, а тимчасова опора, яка є корисною в окремих випадках, але не здатна забезпечити масштабування процесів.
Перехід на повноцінну систему — це не ще одна програма, а зміна способу роботи: більше дисципліни, певний дискомфорт на старті, але і єдиний шлях до швидшого зростання.
Тож якщо маєте задачу зупинити хаотичність процесів, почніть із малого, адже завтра ваш ключовий «Excel-фахівець» може піти, і разом із ним зникне єдина точка, що тримає увесь крихкий порядок.
Цифрові інструменти проти хаосу: огляд сучасних цифрових альтернатив
ERP (Enterprise Resource Planning) є класом інформаційних систем, призначених для комплексного управління ресурсами підприємства, що об’єднує в єдиній цифровій платформі ключові бізнес-процеси — фінанси, закупівлі, продажі, складський облік, виробництво, логістику та взаємодію з контрагентами. Система забезпечує централізоване збирання, зберігання та обробку даних, що дозволяє отримувати інформацію в реальному часі та координувати роботу всіх підрозділів компанії.
Окрім ERP існує цілий спектр цифрових рішень, які можуть частково або повністю замінити роботу в Excel. Це, зокрема, CRM-системи для управління продажами й взаєминами з клієнтами, WMS-рішення для контролю складських операцій і логістики, BI-платформи для аналітики та автоматичної звітності. Компанії також часто будують гібридні екосистеми, поєднуючи CRM, WMS, BI або окремі модулі та розширення, чи розробляють закриті корпоративні рішення, повністю адаптовані під власні процеси.
Такі інструменти можуть значно зменшити ручні дії, підвищити прозорість та допомогти ухвалювати рішення на основі даних. Однак лише небагато з них дають комплексне охоплення операцій, як система планування ресурсів.
Типові ERP-рішення включають модулі для планування, обліку, аналізу та контролю операцій. Вони зменшують кількість ручних дій, синхронізують дані між відділами й допомагають ухвалювати управлінські рішення на основі актуальної аналітики. Застосовуються у компаніях різного масштабу — від малого бізнесу до великих корпорацій.
Система планування ресурсів дає бізнесу одну ключову річ — контроль і прозорість у режимі реального часу. Вона автоматично рахує собівартість і прибуток, показує залишки, рух грошей та статуси замовлень без десятків файлів і дзвінків. Вона забирає ручну роботу, зменшує кількість помилок і допомагає ухвалювати точніші рішення. ERP легко інтегрується з CRM, доставками та фінансовими сервісами, а дані зберігаються безпечно на захищених серверах. Це SaaS-рішення, яке не потребує власних програмістів і працює стабільно завдяки автоматичним оновленням. У підсумку бізнес отримує масштабовані процеси, менше хаосу й можливість зростати швидше.
Довідково. Дмитро Обухов. CEO та співзасновник Bimp, засновник Obukhov Strategy. Має понад 18 років досвіду у сфері технологій. Починав із розробки та впровадження систем обліку. Закінчив Одеську національну академію зв’язку у 2009 році, отримавши ступінь магістра. Додатково пройшов навчання з Java у IT-Center та з управління проєктами в Business Pro.
Протягом понад десяти років займав управлінські посади в ІТ-компаніях. У 2018 році заснував Trend Consulting, де обіймав посаду CEO.
У 2020 році став співзасновником і CEO стартапу Bimp, який спеціалізується на розробці ERP-систем і рішеннях для автоматизації ланцюгів постачання. Компанія створює комплексні ІТ-продукти для B2B-сегмента.
У 2025 році він заснував консалтингову компанію Obukhov Strategy, що допомагає B2B SaaS і IT-сервісним компаніям розробляти Go-to-Market стратегії та формувати ціннісні пропозиції (Value Proposition).
Україна
Жінка прийшла з паспортом РФ за «зимовою тисячею»: з’явилася реакція «Укрпошти»
27 листопада в дніпровських пабліках з’явилося фото пенсіонерки, яка прийшла в одне з відділень “Укрпошти” в обласному центрі, щоб отримати 1000 гривень за програмою “Зимова підтримка”.
Увагу громадськості привернуло те, що обкладинка її паспорта була з гербом РФ і написом “Россия”, через що багато користувачів мережі вирішило, що вона може бути проросійською або “чекачкою”. Однак гендиректор “Укрпошти” Ігор Смілянський роз’яснив ситуацію.
“Ми, звичайно, провели термінове розслідування і доповідаємо: це наша агентка, яка повернулася із завдання і ще не встигла дістати паспорт України з обкладинки. Станом на цю мить ситуацію виправлено, і заявку на отримання 1000 гривень оформлено відповідно до Уставу і норм закону”, — написав він, побажавши всім спокійного дня і гарного настрою.
Фото: Скриншот
Більше жодних подробиць автор поста публікувати не став.
Зазначимо, що багато користувачів і припускали, що жінка могла для українського паспорта використати скандальну обкладинку або довгий час живе в Україні, але так і не змогла оформити громадянство.
Нагадаємо, напередодні Ігор Смілянський розповів, що буде з тарифами “Укрпошти” після того, як стало відомо про підвищення вартості послуг “Нової пошти” з 1 грудня 2025 року.
Раніше повідомлялося, що глава “Укрпошти” спростував чутки про дефолт підприємства.
Україна
чим він особливий та коли його планують вивести на орбіту
Чехія реалізує унікальний проєкт — протягом року для України буде створено сучасний супутник спостереження за Землею. Він допоможе нашій державі самостійно отримувати космічні знімки та дані, незалежно від погодних умов і часу доби.
За даними Міністерства транспорту Чехії, проєкт представили на Чеському тижні космосу міністр транспорту Мартін Купка та президент Чехії Петро Павел. Міністр підкреслив, що супутник не лише символізує підтримку України, а й показує, що чеська космічна галузь здатна створювати сучасні технології для реального використання.
“Пожертвування супутника є не лише виразом нашої допомоги Україні, але й доказом високого рівня чеської космічної галузі. Чеська Республіка демонструє, що вона може розробляти та постачати передові технології, які мають реальний вплив, чи то в галузі безпеки, відновлення інфраструктури чи захисту населення. Ми вважаємо, що ця місія допоможе Україні зміцнити свої можливості та водночас підтримає нашу співпрацю в галузі космічних технологій”, – зазначив міністр.
Ба більше, Чехія стала першою державою, яка надає Україні таку допомогу. Раніше Україна користувалася супутниковими знімками, отриманими з-за кордону, і сама звернулася з проханням про подібний проєкт. У розробці супутника беруть участь чеські компанії, що мають досвід створення малих космічних апаратів. Він буде обладнаний радіолокаційною системою, оптичними та радіаційними сенсорами, а також технологією моніторингу радіочастот, що дозволяє вести спостереження навіть уночі або під час негоди.
Згодом цей супутник стане частиною сузір’я космічних апаратів, що ще більше посилить можливості України у сфері спостереження. Ініціатива виникла на основі Меморандуму про взаєморозуміння між Міністерством транспорту Чехії та Державним космічним агентством України, підписаного у 2024 році, а також стала результатом бізнес-місії українських фахівців до Чехії у травні.
Міністр закордонних справ Чехії Ян Ліпавський пояснив, що передача супутника є конкретним проявом підтримки та допомоги Україні у створенні власної цифрової інфраструктури й зміцненні незалежності. За його словами, це важлива інвестиція в безпеку та майбутнє України та всієї Європи.
Запуск супутника планують протягом року, а проєкт реалізується в межах урядової програми Чехії з відновлення України за участю кількох міністерств країни.
Нагадаємо, що Китай надає російським військам супутникові дані для ударів по території України, зокрема розвідувальні знімки об’єктів іноземних інвесторів.
Тим часом у Великій Британії заявили, що Росія веде “зоряні війни” — регулярно глушить супутники й заважає роботі західних військових систем, про подібні дії повідомляють також Німеччина та скандинавські країни.
-
Суспільство1 тиждень agoВіце-мер Одеси Позднякова звільнилася і пішла в енергетику
-
Суспільство1 тиждень agoВбивцями сина харківського посадовця виявились ексмитник з Одеси та син бізнесмена з Буковини Анонси
-
Одеса4 дні agoНовий директор Департаменту ветеранів Одеси — хто такий Єрмаков
-
Війна1 тиждень agoОборона Куп’янська стабільна, росіяни переоцінили сили і зазнають там втрат
-
Усі новини6 днів agoЕндрю Маунтбеттен-Віндзор уперше з’явиться на публіці не в статусі принца
-
Політика4 дні agoУряд вніс до Ради законопроєкт про мотиваційні контракти для військових
-
Війна5 днів agoТаїланд наступає на Камбоджу та зайняв село на чужій території — фото
-
Політика1 тиждень agoУ Раді готують проєкт постанови про звільнення міністра освіти Лісового

