Як передає Укрінформ, про це повідомило Міністерство культури України.

До 24 лютого 2022 року україномовна музика становила 33% контенту. У 2025 році цей показник сягнув 57%.

79% українців, як і раніше, слухають музику англійською мовою, 12% – російською, здебільшого старі треки українських артистів, і 16% – іншими мовами.

У Києві 18 листопада презентували ініційоване музичним лейблом pomitni дослідження “Музика має силу”.

Як зазначили в Мінкульті, це комплексна аналітика про стан української музичної індустрії, її тенденцій, викликів та економічного потенціалу. Захід об’єднав представників музичного ринку, а саме продюсерів, музикантів, менеджерів, лейбли, а також українського бізнесу та медіа.

До учасників події звернулася віцепрем’єр-міністерка з гуманітарної політики – міністерка культури України Тетяна Бережна.

Вона підкреслила, що українські артисти формують сучасну культурну суб’єктність держави і залишаються одним з найпотужніших голосів України у світі.

Бережна поінформувала про інструменти державної підтримки, серед яких грантові програми Українського культурного фонду, програма “Власна справа” для креативних індустрій, що допомагає запускати студії, локальні музичні ініціативи та освітні проєкти.

“Для Міністерства культури розвиток музичної індустрії є одним з важливих напрямків. Дякую за дослідження. Для індустрії воно дасть розуміння ринку, його потреб та стратегії, стане джерелом ідей. Ми, представники держави, отриману аналітику перетворимо у ефективні рішення”, — зазначила Бережна.

СEO і засновниця музичного лейблу pomitni Ірина Горова представила ключові результати дослідження, які відображають реальний стан музичної індустрії у цифрах: кількість артистів, динаміку релізів.

Як повідомили в Мінкульті, аналітика NUAM вперше системно зафіксувала ключові процеси в індустрії.

У базі NUAM станом на жовтень – 15 837 артистів, з яких 8151 випустив хоча б один сингл у поточному році. Серед активних 870 дебютних проєктів.

Лише за 2025 рік станом на жовтень в Україні вийшло 67 837 треків.

На ринку працюють 217 лейблів і творчих об’єднань, що, наголосили у Мінкульті, свідчить про інституційний розвиток галузі.

Із 27 155 треків, які вийшли за перші чотири місяці 2025 року, 79,7% не набрали навіть 1000 прослуховувань через відсутність просування. Решта 20% згенерували понад 243 млн стримів на Spotify.

У рамках дослідження Ruban Litvinova Social Impact Advisory та Dive and Discovery Research був вивчений потенціал впливу української музики.

Як засвідчило опитування, 86% українців вважають, що підтримка української музики впливає на почуття національної єдності, 66% певні, що вона підсилює гордість за країну і почуття власної ідентичності, а 64% — що допомагає відчути зв’язок із мовою, культурою та оточенням. 80% опитаних, які не спілкуються українською з дитинства, декларують, що музика допомагає їм у цьому мовному переході.

“Ми реалізовуємо велике дослідження вже вдруге, адже без глибокого розуміння ринку неможливо будувати подальший розвиток. Важливо мати чіткі дані: скільки зараз активних артистів, як працює екосистема, який вплив має музика на слухача, які стримінгові платформи використовуються, чи готові слухачі платити за музику та наскільки для українців вона є цінністю”, – зазначила Горова.

За її словами, результати дослідження створюють можливість для чіткого представлення досягнень української музичної індустрії перед бізнесом і державними інституціями.

“Адже без конкретики важко пояснити, як і чому варто з нами працювати. Саме зараз у нас є шанс довести протилежне та показати реальний потенціал музики як індустрії, в яку варто вкладати гроші”, — зауважила Горова.

Бережна подякувала команді Українського інституту майбутнього, лейблу pomitni, всім партнерам дослідження та експертам, які долучилися до проєкту. Вона наголосила, що такі дослідження є фундаментом для стратегічних рішень, що визначатимуть розвиток української музичної індустрії на роки вперед.

У Мінкульті нагадали, що Український культурний фонд за 2023-2025 роки отримав 284 заявки на аудіальні проєкти на загальну суму 173,5 млн грн. УКФ підтримав 63 проєкти на 21,2 млн грн (гранти й стипендії). Більшість заявок стосувалася створення синглів та альбомів.

У 2026 році УКФ запускає нову програму “Сучасний музичний простір” — платформу для інноваційних музичних проєктів, саунд-дизайну і цифрових форматів. Програма передбачає два лоти: “Професійна сцена” — від 750 тис. до 2 млн грн (із співфінансуванням 20%) та “Нові голоси” — від 500 тис. до 1 млн грн (без співфінансування).

Як повідомляв Укрінформ, частка книжок, виданих у нашій країні українською мовою, сягнула майже 90% за назвами та понад 95% за тиражами.

Фото: Мінкульт

В Одеському музеї західного та східного мистецтва відкрилася персональна виставка херсонської художниці Яни Голуб’ятникової «ПОЧУТИ, ЩОБ ПОЧАТИ». До експозиції увійшли роботи, створені з середини 2010-х років і до сьогодні. Сюжети робіт натхненні фольклором, казками, античною та скандинавською міфологією.

Ідея виставки сформувалася у векторі роздумів про внутрішні опори в часи найбільших трансформацій і перетворень; коливаючи фокус уваги від загального до індивідуального, поодинокого, власного – розуміння якого завершується лише в особистому відчутті: прожитті, проговоренні. «ПОЧУТИ, ЩОБ ПОЧАТИ» – образна вистава та пропозиція до взаємної дії – рефлексії досвіду шляхом упізнавання його в символах і персонажах експозиції.

Почути себе у просторі спільних змін – можливо, єдино правильний початок руху до правдивості бажань, рівноваги, перспективи, де кожен наступний крок настає після прожиття попереднього – з його усвідомленням і перезавантаженням. Своєю творчістю Яна Голуб’ятникова прагне викликати в глядачів розуміння самих себе через споглядання її робіт. Сам процес споглядання художниця називає перформативним актом – миттю, коли можна перевтілюватися в героїв картин, асоціюючи їх із собою; пізнавати та відстежувати різноманітність їхніх проявів, розуміти їхню глибину та ресурсність.

Кураторка виставки – Альбіна Єрмакова.
Виставка працює до кінця листопада.
Щоденно, (окрім середи)
з 11:00 до 17:00
(Каса до 16:30)
🎟 Квиток: 100 грн
*Для людей, які були тимчасово вимушені полишити свої домівки вхід безкоштовний
📍Італійська, 9.
Фото: Александр Шуйский/Фейсбук.

«Піднявши завісу сто років тому на початку листопада, цей театр одразу заявив про себе в  одеському багатоголоссі, назвавшись «Одеською українською держдрамою». Відтоді через його сцену пройшло багато яскравого театрального люду», – розповідає в коментарі Укрінформу про театр-ювіляр театрознавиця Ольга Стельмашевська.

Під час ювілейного вечора згадали всіх режисерів, які долучилися до створення театру із завжди яскравою проукраїнською позицією: від Василя Василька і його постановки-візитівки «За двома зайцями» – до Івана Уривського з «Тінями забутих предків»,  «Карпатського вестерну» Максима Голенка і «Вирію» Олександра Самусенка і Мирослави Ткач.

Святковий вечір з легкої руки, музичного таланту і смаку композитора, піаніста і головного диригента театру Вадима Бесараба – пройшов у джазовому настрої. Із затишною та щемкою атмосферою вдячності тим, хто дарує нам можливість жити і творити: вшанували колегу – помічника режисера театру Віталія Маркитана, який із перших днів вторгнення боронив Україну й загинув на фронті;  підняли на сцену й тих, хто зараз служить у ЗСУ – акторів Павла Чирву, Сергія Куду і Дениса Гранчака, який уперше з початку повномасштабки вийшов на рідну сцену та блискуче прочитав свій вірш, просякнутий любов’ю до театру і біллю за побратимів і посестер, що гинуть на війні.

Звісно, були і вручення почесних звань, нагород, дипломів та цінних подарунків. Нарешті, звання народного артиста України отримав улюбленець публіки і справжня зірка театру – Ігор Геращенко. Львів’янин, який 40 років віддано служить одній одеській сцені. 

Під час нагородження із притаманним одеситам гумором актор сказав, що залюбки проміняв би звання на молодість. Ушанували й найстаршу актрису театру – Ірину Черкаську, яка присвятила цій сцені 63 роки!

Серед найпрактичніших подарунків театр отримав: барабанну установку від Одеського порту для чудового театрального оркестру, сертифікат на придбання освітлювального обладнання від одного з українських банків, 100 тис. грн від облвійськадміністрації, сертифікат на комп’ютер від облради тощо.

Директорку-художню керівницю театру Юлію Пивоварову під час урочистостей по-театральному  невимушено назвали «справжньою Мері Поппінс», яка прилетіла зі свіжим морським вітром і вдихнула в легендарний театр нове життя, відзначили скромними грамотами й подяками.

«Проте саме за керівництва Юлії Анатоліївни у 2021 році було завершено масштабну реставрацію будівлі театру, зведеної у 1903 році як приватний театр для драматичної трупи, осучаснено його айдентику і репертуар, відкрито й залучено багато молодих талантів, яким тут завжди раді», – підкреслює Стельмашевська.

Попри війну, театр не зупинявся ні на мить: 2022 року репетиції та вистави проходили під сценою – так народився формат «Театр в укритті», який став символом незламності: саме тут вже у квітні відбулася перша в Україні прем’єра після вторгнення за п’єсою Наталки Ворожбит «Саша, винеси сміття» у постановці Максима Голенка.

За ці роки театр випустив понад 25 прем’єр, став учасником численних національних і міжнародних фестивалів у Канаді, Польщі, Єгипті, Литві, Румунії та інших країнах. Вистави театру – щорічні фіналісти та призери престижної всеукраїнської театральної премії «ГРА». Сьогодні тут працює близько 50 акторів, серед них: два народні артисти України (Діана Мала та Ігор Геращенко), вісім заслужених, два заслужені діячі мистецтв, яскраве молоде покоління акторів та режисерів.

«Васильківці завжди відкриті до експериментів, мають сміливий і трохи зухвалий погляд на класику, але й традицій не цураються. Тут вирує творча енергія і є все, про що писав патрон театру Василь Василько, говорячи про свою професію: «Режисура – це розум і інтуїція, образ і ідея, зміст і форма, національне і інтернаціональне, закони життя і фантазія, традиції і новаторство…» Немов прочитавши цю фразу, столичний режисер В’ячеслав Жила практично під ювілей театру випустив прем’єру «Привіт, монстре!» за п’єсою Карло Гоцці «Синє чудовисько», – ділиться власними професійними спостереженнями театрознавиця.

За її словами, режисер, поєднавши не зовсім традиційно комедію дель арте з рейв-культурою, інтернаціональну казку, точніше фьябу Гоцці – з національними підтекстами, добре попрацювавши з акторами і хвацько перемішавши всі наявні у своєму театральному арсеналі інгредієнти – Жила влучно потрапив у контекст сьогодення. А воно заплутане, як і сюжет ф’яби, та перенасичене абсурдом. Тому стародавнє місто Нанкін, яке спіткало три покарання: блакитне чудовисько, багатоголова гідра і зачарований лицар-убивця, – до болісного сміху щось нагадало. І попри те, що дельартівські сатиричні маски вийшли трохи інфернальними, комедія – умовною, романтика розбилася об човен тиранії, хтивості, жадібності й дурості – в апофеозі, як у кожній казці, – світло й надія перемогли, адже дурний сон завжди закінчується пробудженням. Васильківці працювали в задоволення і стилістично втримали завдану режисером форму, зробивши декілька приємних акторських відкриттів (наприклад, рухливі і точні артисти Ярослав Бабич у ролі Труфальдіно і Владислав Цобенко в ролі Дзелу).

«Глядача повернули обличчям до себе і симпатичне чудовисько Дзелу передало привіт від барокових чудовиськ (маски комедії дель арте – уособлення соціально-психологічних типів і почуттів різних верств суспільства) – всім нам, сучасним монстрам. А вистава продемонструвала, що з кожною прем’єрою доволі парадоксальний погляд Жили на класичну драматургію, з якої б епохи чи країни походження вона не була, – фокусується на неочевидному, легко виплутується з різних пасток, щоб вийти на яскравий пафос фіналу й впевнено поставити сценічну крапку. А це завжди захоплює», – переконана Стельмашевська.

Театрознавиця резюмує, що «Наша драма» в Одесі  входить у своє нове століття вірною собі: в оточенні молодих, красивих, завзятих. Тут не бояться помилятися і шукати, шуміти і ризикувати, бо саме з цього народжується щось нове. І театр живий доти, доки хтось не боїться фантазувати.

Любов Базів. Київ

Фото Бориса Бухмана