Про це заявив в інтерв’ю “Українській правді” секретар комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки Роман Костенко.

“Що тут можна сказати… Я задоволений, це правильна робота наших спецслужб. Навіть якщо найближчим часом ми дійдемо до припинення війни, робота спецслужб тільки почнеться”, — пояснив політик.

Йдеться про початок ліквідації злочинців, які обстрілювали мирних українців, запускали ракети, аналізували, ухвалювали рішення і віддавали накази. Це буде основним завданням українських спецслужб, розвідки та Служби безпеки України.

“Щоб ці люди понесли покарання, де б вони не перебували. Щоб вони боялися виїжджати не те що за територію Росії, а виходити з дому”, — зауважив Костенко.

Цей напрям діяльності, за його словами, буде актуальним у найближчі 10, 20 і 30 років.

“Як колись євреї шукали нацистів, які скоювали злочини в концтаборах. Головне — створити сильні спецслужби і набирати серйозні кадри. Ставити їм правильні завдання”, — резюмував він.

Нагадаємо, у РФ затримали уродженця України Ігната Кузіна, підозрюваного в організації вибуху в місті Балашиха та подальшій ліквідації Москалика.

Фокус раніше писав, що вранці 25 квітня жителі підмосковної Балашихи почули гучний вибух. Машина Москалика горіла біля багатоповерхівки.

Настала черга проаналізувати зміни ландшафту та сформулювати процеси на різних рівнях війни

Праця “Мистецтво війни” Сунь-Цзи з’явилася близько 2500 років тому у Китаї. Європейська “Про війну” прусського генерала Карла фон Клаузевіца – близько 200 років тому. “Велика шахівниця: панування Америки та її геостратегічні імперативи” Збігнєва Бжезінського видана у 1997 році. Російські “Самоучитель игры на мировой шахматной доске” Сергія Переслєгіна та “Образ победы” керівника Адміністрації Президента РФ Антона Вайна з’явилися відповідно у 2005-му та 2012-му роках.

Україна має 10-річний досвід війни з набагато сильнішим супротивником. А крім цього, досвід 400 років виживання під ударами одразу кількох імперій та відродження державності.

“Сім рівнів війни” – це один з підходів до аналізу процесів, що відбувається у різних площинах протистояння, коли “велика шахівниця” Бжезинського стала багатовимірною.  Фігури “ходять” не тільки вперед, назад та по діагоналі, але також вниз і вгору, а можуть і взагалі, зникати і з’являтися нізвідки. Сама дошка іноді перевертається догори дригом, а правила постійно змінюються.

Прогнози двох матеріалів минулого року “Ні перемоги, ні поразки” та “Продовження війни шляхом припинення вогню” справдилися майже повністю. Однак світова мапа протистояння вчергове повністю змінилася, заперечуючи можливість продумування ходів наперед.

Щоб відобразити місце України в змінній реальності, було опубліковано матеріал “Укробуддизм – онтологія шляху від Homo Sapiens до Homo Deus”. Стаття пояснює, як змінився статус України у сприйнятті США, Китаю та Росії. Настала черга проаналізувати зміни ландшафту та сформулювати процеси на різних рівнях війни.

РІВЕНЬ 1: БОРОТЬБА УКРАЇНСЬКОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ЗА СВОЄ МАЙБУТНЄ

Існування України як незалежної держави, в будь-яких кордонах, як потенційного члена НАТО та ЄС, є екзистенційною загрозою для Російської імперії (тобто, Росії, яка існує у формі імперії). Цей факт вже зрозуміли і американські подкастери. Бен Шапіро, який приїхав до України, щоб зустрітися з головним рабином України Моше Асманом та взяти інтерв’ю у Президента Володимира Зеленського, говорить про це у своєму подкасті.

У жодному зі сценаріїв майбутнього не існує опції, щоб Російська імперія та незалежна Україна існували одночасно на планеті. Тому слід бути абсолютно впевненим в тому, що, чим би не закінчилися перемовини за ініціативи Дональда Трампа, боротьба України за свою ідентичність у формі гібридної чи гарячої конвенційної війни закінчитися не може.

Ті, хто генерують смислову рамку існування Російської імперії чудово усвідомлюють екзистенційну загрозу з боку України та просувають філософське обгрунтування абсолютно конкретної і ключової мети Кремля – нівелювати феномен існування України.

Стаття про “укробуддизм” пояснює, що існування України, яка знаходиться під постійним тиском з боку Російської імперії, крім того, ще й стоїть на заваді, або суттєво змінює процес досягнення геополітичних цілей одночасно і Китаю, і США. Тиск на Україну забезпечить принесення жертви для “умиротворення агресора” та отримання його лояльності в обмін на цю жертву.

Такий тиск здійснюється у формі операцій рефлексивного контролю – “тягни-штовхай”. Спочатку в медіа зливається дратівлива та болюча для українського вуха інформація. Фактично, поважна світова преса поширює, так зване FIMI – іноземну інформаційну маніпуляцію та втручання. А потім, коли українська сторона реагує на неофіційну інформацію (наприклад, про прийняття факту анексії Криму), щоб не допустити її подальшого поширення, офіційні особи заявляють, що таких вимог Україні ніхто не висував, а Володимир Зеленський, нібито, не хоче досягнення миру.

Трансформаційні процеси всередині України змінюють характер дискусії про розвиток суспільства і держави та підживлюються різким скороченням інституційного донорського фінансування з боку США. В жорстких умовах різкого збільшення конкуренції на ринку громадських ініціатив, зросла мотивація співпрацювати з європейськими донорами та з державними органами.

Пріоритети розвертаються в бік розвитку інституцій та підтримки тих, хто готовий їх будувати. Частіше можна спостерігати інвестування ресурсів у глибоке осмислення та формування цілей, яке переважає застарілий тренд на зміцнення державного апарату примусу та правоохоронної системи.

Питання протидії (чи то корупції, чи то дезінформації) все частіше вважається вторинним і поступається питанням позитивістського підходу розвитку свого інфопростору та інституцій. Таким чином, при вдалому збігу обставин комплексні процеси навколо утвердження української ідентичності можуть трансформуватися в усвідомлення української місії та історичного призначення, як пояснюється в статті про “укробуддизм”.

РІВЕНЬ 2: ВІДБИТТЯ РОСІЙСЬКОЇ АГРЕСІЇ

Українські експерти відзначають загальне зниження управлінсько-адміністративної спроможності органів влади. Однією з причин цього є надмірна централізація більшості процесів прийняття рішень, яка викликала ефект “пляшкової шийки”. Єдиний центр прийняття рішень не справляється з усіма внутрішніми процесами у зв’язку з критичним рівнем зайнятості топ-управлінців на зовнішньому міжнародному треку. При цьому рівень самостійної ініціативи інших управлінців часто є недостатнім.

Продовжується та досягає своєї мети масштабний вплив російських інформаційних операцій на процеси мобілізації, корекція яких на управлінському рівні так і не відбувається. Усі визнають той факт, що для зміни ситуації з мобілізацією недостатньо просто працювати з інформаційним полем, але реальні дії при цьому не відбуваються. На жаль, в суспільстві наростає наратив – “це вже треба закінчувати”. Водночас що таке “це” і як “закінчувати” ніхто не пояснює.

Перенесення Володимиром Путіним вогню на цивільних осіб в Україні, а також вкидання більше і більше “гарматного м’яса” для суїцидальних штурмів українських позицій, хоч і повільно, але конвертується в утримання ініціативи. При цьому в Росії не тільки немає жодного спротиву проти утилізації своїх же громадян. Навпаки, отримання квартири, шляхом одруження з чоловіком, який їде на “СВО” і загине, стало лайфхаком російських жінок.

26 квітня 2025 року Путін оголосив про захоплення районів Курської області, які контролювалися Збройними силами України. Очевидно, закриття кейсу з Курською операцією ЗСУ було одним з можливих аспектів для ефективного продовження перемовин про зупинення вогню, хоча “на землі” українські підрозділи продовжують діяти за межами українського кордону.

У російських пропагандистських джерелах розповсюджується інформація про можливість весняно-літнього наступу російської армії. Інформація, скоріше за все, є черговою лякалкою, щоб спонукати українську сторону піти на некомфортні пропозиції перемовин. Однак не слід відкидати можливість посилення тиску на українські позиції.

З українського боку також дуже очікують рішень передачі фінансування безпосередньо на військові частини, щоб корпуси та бригади самі могли самостійно швидко замовляти, а не чекати узгоджень з Міністерства оборони. Важливим аспектом залишається розвиток та гідне забезпечення інженерів, що зможуть вигадати як долати ворожий РЕБ і як захистити бійців від дронів ворога.

На даний момент, ключовими змінними показниками протистояння є площа контрольованої території та динаміка зміни обсягів території, яку ми утримуємо. Однак єдиний шлях, як цього можна досягати, – це жертвувати життями українських бійців, як це робить Путін для утримання ініціативи на полі бою. Тому слід бути готовими до того, що бойові дії та обстріли цивільних міст будуть продовжуватися ще невизначений термін. А перемога, що полягатиме у зміні форми існування Росії з імперського на інший, може бути досягнута тільки на інших рівнях протистояння.

РІВЕНЬ 3: ВІЙНА ЗА ЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ ВИБІР

За останні шість місяців ідентичність та суб’єктність України знаходиться під атакою з різних боків, включно і через заперечення права виконати положення Конституції України щодо приєднання до воєнно-політичного блоку НАТО.

Росія декларує ведення війни саме проти НАТО. Тоді як НАТО на війну так і не з’явилося. На сьогоднішній день, спостерігаючи політику Угорщини, Словаччини, Туреччини та, в першу чергу, США, дуже важко бути впевненим в тому, що стаття 5-а Північно-Атлантичного договору продовжує працювати. А якщо є сумніви у реальному виконанні статті 5, то є і сумніви у існуванні НАТО.

Фактично, поточна позиція США є нічним жахом для політичних лідерів країн Європи, оскільки національні збройні сили багатьох країн є просто не боєготовими. При цьому вони ще й не вивчають феномен України і те, як український народ зміг вистояти під таким тиском.

У попередніх версіях “семи рівнів війни” цивілізаційний вибір стояв між умовним НАТО та умовним СРСР. Це тому що свій цивілізаційний вибір можна відстояти виключно воєнною силою. А Європейський Союз як геополітичне об’єднання цивілізаційного характеру на сьогоднішній день не в змозі забезпечити захист свого цивілізаційного вибору без НАТО. Тобто без участі США в цьому захисті.

Україна також не в змозі відстояти свій цивілізаційний вибір наодинці. Тому у випадку України та ЄС доводиться створювати нові моделі – спочатку платформу “Раммштайн”, а тепер “Коаліцію охочих”.

Однак досвід показує, що і воєнної сили не достатньо для відстоювання цивілізаційного вибору. Адже, окрім виділення 800 мільярдів євро на програму ReArm, воєнну службу в Європі потрібно зробити знову престижною. Чи готові країни Європи розвивати професійно-технічну освіту для створення більшого прошарку “синіх комірців”, які стануть основою для реіндустріалізації військово-промислового сектору? Чи готові країни Європи змінити свій, контрольований профсоюзами, лівий підхід, що не дає бізнесам розвиватися?

Важливими аспектами війни за цивілізаційний вибір стали кілька подій, що сталися за останній період. По-перше, це визнання Володимиром Путіним того факту, що на території Курської області проти ЗСУ та західного озброєння воювали громадяни КНДР. Іншими словами, фактично, американська зброя вбивала північнокорейських громадян на території Російської Федерації. Цікава метаморфоза для картини світу “деескалатора” Джейка Саллівана.

Це доводить той факт, що Росія вже також не може вести війну самостійно та цементує наратив про “вісь хаосу”, до якої входять Китай, Північна Корея, Росія, Білорусь, Куба та Венесуела. До цих авторитарних країн намагаються приєднатися Угорщина та Словаччина. Крім того, активно розвивається об’єднання БРІКС, яке представляє собою G20 без західних країн, які, замість виключно розмов про заробляння грошей, постійно “дратують” авторитарні режими на міжнародних платформах заявами про захист прав людини та гуманізм.

По-друге, важливим фактом останнього періоду стало підписання Володимиром Путіним президентського указу, згідно з яким українці, які перебувають на території окупованих регіонів, повинні до 10 вересня виїхати за межі територій, контрольованих російською владою, або пройти паспортизацію та медичний огляд і дактилоскопію. Очевидним є той факт, що Путін створює мобілізаційний резерв із чоловіків, що проживають на територіях, які він захопив. Продовжується і взаємна інтеграція Росії та Білорусі у воєнній сфері.

Путін намагається відтворити воєнну потугу СРСР, для чого буде використовуватися порядок денний 80-річчя перемоги у Другій світовій війні. Метою цього, безумовно, є воєнні дії проти країн НАТО. У російській армії вже, фактично, воюють і північно-корейці, і китайці, і українці, і білоруси. Чи будуть американці захищати Польщу, Фінляндію чи країни Балтії, якщо оновлений умовний СРСР вторгнеться на їх територію?

Тож умовний СРСР є готовим до реальної війни набагато краще, аніж умовне НАТО. “Коаліція охочих” зможе реально відмовитися від використання військ США для захисту європейських країн щонайменше через кілька років.

Створюється і пропагандистська канва війни з Європою. Служба зовнішньої розвідки Росії та Міністерство закордонних справ Російської Федерації завзято експлуатують радянську пропаганду Першої та Другої світових війн, надсилаючи до Вашингтону сигнали, що вони готові долучитися до спільного руйнування Євросоюзу.

При цьому спроможності “вісі хаосу” дедалі поширюються. Хусити за підтримки Ірану серйозно вплинули на баланс світової торгівлі. До геополітичних “гойдалок” вдався Пакистан, якого підтримує Китай. Потенційна війна між ядерними Індією та Пакистаном за регіон Кашмір може перекинутися і на море. Якщо Китай буде надто відверто підтримувати Пакистан, Індія може спробувати заблокувати Маллакську протоку, через яку проходить до 80% експорту Китаю. Отже, у конфлікті можуть опинитися задіяними одразу три ядерні країни. А з ними і увесь товарообіг світу.

Що ж до ролі України, то слід бути готовими запропонувати світу свою цивілізаційну роль, яку Україна безперечно має і відіграє її з честю та гідністю. Однак світ цього ще, мабуть, не усвідомлює.

РІВЕНЬ 4: БОРОТЬБА МІЖ СТАТУС-КВО ТА НЕВИЗНАЧЕНИМ МАЙБУТНІМ

Ми змогли передбачити процеси, що відбуваються на цьому рівні у попередній статті. Президент США Дональд Трамп одразу після інавгурації став світовим лідером з генерації невизначеності, що змусило Володимира Путіна частково ставати у реактивну позицію. Зокрема, навіть питання театрального “Великоднього перемир’я”, на яке був змушений піти Путін, стало свідченням того, що він не може дозволити собі ігнорувати пропозиції Трампа.

На жаль, генерація невизначеності “Білим домом” створює хаос одразу в усіх напрямках, а не тільки щодо Росії чи Китаю. Європейський простір таки відчув серйозний переляк від неочікуваних кроків Дональда Трампа, що спонукало набагато більш агресивну риторику щодо Росії. Лідерство на цьому треку утримують Президент Франції Еммануель Макрон, якому геополітична ситуація дозволила, фактично, зняти з політичних перегонів свою ключову конкурентку – проросійську Марін Ле Пен. Німецькі лідери Фрідріх Мерц та Борис Пісторіус намагаються його наздоганяти.

Прем’єр-міністерка Італії Джорджия Мелоні продовжує використовувати свої відносини з Дональдом Трампом з метою зміцнення своїх позицій в Європейському Союзі та конкуренції з Урсулою фон дер Ляєн. Дещо насторожує той факт, що смерть Папи Франциска сталася в той момент, коли Мелоні перебувала в США, а віцепрезидент США Джей Ді Венс неочікувано вилетів до Ватикану. Однак загалом наявність позитивних відносин Мелоні з Трампом нівелює деструктивну діяльність прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана, який так і не конвертував свою улесливість на адресу Трампа у реальний політичний капітал.

На сьогодні, генерація невизначеності також впливає на ціни на енергоносії, від яких залежить спроможність Росії продовжувати війну. В середині травня Дональд Трамп має здійснити свій перший закордонний візит до Саудівської Аравії. Можливо, мова йтиме і про ціни на нафту. Слід враховувати і потенційне розгортання індо-пакистанського конфлікту, особливо в контексті споживання Індією великих обсягів російської нафти. Якщо конфлікт перейде в гарячу фазу, попит і ціни можуть почати зростати, що забезпечить подальше наповнення російського бюджету та підсилить спроможність продовжувати війну в Україні.

Однак часто генерація невизначеності може бути лише шляхом до оновленого статус-кво. Як пояснюється у статті про “укробуддизм”, процеси наближають нас до сценарію “Separate Silos” (“Global Trends 2040”), який породить окремі кластери-союзи держав, що будуть протистояти один одному. На шляху до цього сценарію статус Російської Федерації може стати найбільшим джерелом невизначеності, в контексті існування ідентичності та суб’єктності України.

Якщо Україна зможе стати героєм “другого плану” в процесі наближення сценарію “Separate Silos”, то Росія у формі імперії перестане бути ключовим суб’єктом і стане паливом для стратегії Китаю. Це не єдина конфігурація розвитку сценарію, однак американські стратеги здебільшого відчувають ризики від такого розвитку подій. Існують сили, які хотіли б уникнути спроможності України брати участь в узгодженні порядку денного всього світу. Особливо в контексті загострення протистояння з Китаєм.

Саме тому єдина доступна роль України в процесі руйнації світового порядку та перебудови його за новими лекалами – це генерація невизначеності. Як і для кого – це вже предмет закритої дискусії.

РІВЕНЬ 5: СТРАТЕГІЧНЕ ПРОТИСТОЯННЯ МІЖ США ТА КИТАЄМ

Протистояння між США та Китаєм, фактично, вбирає в себе два попередні рівні та є відображення боротьби за цивілізаційний вибір між умовним “шляхом свободи” США та умовним “шляхом порядку” Китаю. А також відображенням боротьби за те, хто буде утримувати лідерство у генерації невизначеностей, тобто диктувати порядок денний, а хто – реагувати на цей порядок денний. Сплеск тарифної сутички між США та Китаєм є наочним прикладом обох рівнів протистояння. Оскільки США та Китай є найбільш спроможними і масштабними представниками двох конкуруючих таборів на двох попередніх рівнях протистояння, то і динаміка їх конфліктності буде впливати на всі рівні одночасно.

На сьогодні, за словами багатьох американських аналітиків, стратегія США щодо Китаю та щодо вже описаних вище рівнів протистояння має назву “реверсивного Кісінджера” (reversed Kissinger), чи “реверсивного Ніксона”.

Коли Річард Ніксон був президентом США, а Генрі Кіссінджер його радником, обидва зробили все можливе, щоб укласти цинічні сепаратні домовленості зі своїм ідеологічним супротивником – комуністичним Китаєм, щоб кардинально погіршити відносини Китаю та СРСР, і послабити СРСР.

У 1972 році Кіссінджер організував історичний візит Річарда Ніксона до Мао Цзедуна, відновлюючи відносини між двома країнами. В довгостроковій перспективі, після цього історичного візиту, всередині СРСР і дійсно почали розвиватися деструктивні процеси. Однак “після” не означає “внаслідок”. Адже, як підкреслюють американські експерти, на той час між СРСР та Китаєм вже “пробігла кішка”, а відносини почали погіршуватися і без участі США.

З іншого боку, саме друга половина 1970-х років стала початком інтенсивного розвитку Китаю, коли до комуністичної ідеології додалися капіталістичні підходи економічного розвитку. Тож за 50 років саме Кіссінджер привів нас у ту точку історії, в якій ми перебуваємо в даний момент.

Очевидно, що стратегія “реверсивного Кіссінджера”, яка полягає у відновленні американсько-російських відносин, в надії, що відносини та взаємна інтеграція між РФ та Китаєм зійдуть нанівець – це наївна та недалекоглядна політика, про що пишуть багато американських експертів. Однак саме цей підхід до Російської Федерації використовується адміністрацією Трампа, яка переслідує дві ключові мети.

По-перше, в контексті оформлення сценарію “Separate Silos” США повинні створити простір ефективного стримування Китаю. Одним з елементів створення такого простору було формування воєнно-політичного блоку AUKUS (Австралія, Велика Британія, США). Тоді з процесу формування воєнно-економічної стратегії Азійсько-Тихоокеанського регіону викинули Францію на чолі з Еммануелем Макроном, чого Макрон, звісно, не забув.

Іншим елементом стримування можна назвати необхідність США посилити свою присутність в Арктичному регіоні, який активно освоюється Китаєм через співпрацю з Росією. Не виключається, що ця співпраця може призвести в майбутньому до розміщення за полярним колом озброєнь (в тому числі ядерних), що будуть створювати серйозну загрозу для США. Саме тому в Білому домі кинулися приєднувати Канаду і Гренландію, які можуть позитивно вплинути на експансію США, що не дозволить погіршення стратегічних позицій Вашингтону на північному векторі.

По-друге, для ефективного стримування Китаю, США повинні згодувати Україну скривавленому та виснаженому російському левіафану, щоб забезпечити його виживання та спонукати його до спільних дій. А конкретно – недопущення Китаю до Арктичного регіону, розгортання спільних економічних проектів у сфері видобутку вуглеводнів та мінералів, спільна участь у впливі на конфлікти Близького Сходу та Азійсько-Тихоокеанського регіону.

Однією з передумов такої політики, ймовірно, можна вважати спільні воєнні навчання з китайською армією, які провела Росія у Тихому океані. США не може допустити, щоб у потенційний конфлікт з Китаєм Кремль включився на боці останнього.

Водночас Дональд Трамп не може вийти з “українського кейсу”, як Джо Байден вийшов з “афганського”, оскільки це зруйнує його політичний імідж. Трампу потрібно створити конфігурацію усередненого замороження конфлікту в Україні, яке буде частково відповідати інтересам Володимира Путіна, та зображати його як миротворця, гідного Нобелівської премії, яку абсолютно незаслужено вручили Бараку Обамі у 2009-му році.

Тож публічний тиск на Володимира Зеленського та поглиблення діалогу з Кремлем вкладається в логіку та стратегію дій Білого дому щодо Китаю. Однак Володимир Путін і тут зміг все зіпсувати. Аж 26 квітня 2025 року Дональд Трамп на своєму акаунті в соціальній мережі Truth Social припустив, що Путін “можливо, не хоче миру” та пригрозив останньому банківськими санкціями та вторинними санкціями на ринку вуглеводнів.

Неочікувано Україна опинилася в ситуації, коли їй доводиться протистояти і США, і Китаю в їх сценарній грі. З одного боку, це руйнує один із популярних наративів про Україну як проксі США, що воює з Росією в інтересах США і НАТО. Якби Україна була проксі США, то мир з Росією вже давно було б досягнуто на тих умовах, які б запропонували США. Це може бути аргументом для Глобального Півдня.

З іншого боку, оскільки Китай і Росія в жодному випадку не стануть на бік України, і Україні немає чого їм запропонувати, участь США залишається єдиним ресурсом, який може позитивно вплинути на виживання України, оскільки здати Україну для Трампа означає обнулити свою політичну кар’єру та спадщину, і не отримати нобелівську премію.

Така конфігурація, фактично, робить Україну “гравцем другого” плану, хочемо ми того, чи ні. Питання в тому, чи зможемо ми правильно розпорядитися цією роллю на п’ятому рівні протистояння між США та Китаєм.

РІВЕНЬ 6: БИТВА ГЕОПОЛІТИКА ПРОТИ ГЕОЕКОНОМІКИ

За Клаузевіцем, “війна є продовженням політики, тільки іншими засобами”. Так і є. Ракетні удари є інструментом примусу до геополітичних рішень. Однак політика, по суті, є продовженням економіки – справжня основа того, що відбувається у політиці (влада, закони, війни, союзи), лежить у тому, як у суспільстві влаштоване виробництво, обмін і власність. З розвитком та інтеграцією світу великою частиною економічного ядра кожної країни став товарообіг з іншими країнами. Так, наприклад, якби не експорт вуглеводнів з Росії, її внутрішня ідеологічна конфігурація виглядала б абсолютно іншим чином, а про війну не йшло би навіть і мови.

Отже, “світ кордонів” та “світ доріг” взаємно переплетені один з одним та використовують ресурси один одного. А війну можна розпочати і зупинити підвищуючи чи знижуючи ціну на нафту. 22 лютого 2022 року ціна на нафту досягла 5-річного максимуму, а трубопроводи, включно з “Північним потоком 2”, який відкрили Джо Байден та Ангела Меркель, працювали на повну потужність.

В останній період ключовими факторам багаторівневого глобального протистояння в геоекономічному просторі стали вплив хуситів на товарообіг світу у Червоному морі та Баб-ель-Мандебській протоці за активної підтримки Ірану; розгортання Трампом тарифної війни в умовах, коли американська оборонка значно залежить від імпорту рідкоземельних металів з Китаю; перспективи Північного морського шляху та контроль над ним; а також ймовірність індо-пакистанського конфлікту з активним втручанням Китаю, що може вплинути на судноплавство Малаккською протокою.

Слід окремо додати, що впродовж наступних десятиріч, ймовірно, будуть створені технології, які дозволять все менше і менше покладатися на вуглеводні як на енергоносії. По суті, це останній шанс Російської Федерації використати високі ціни на ту сировину якою вони володіють, щоб забезпечити собі геополітичний статус серйозного гравця у світі.

Саме тому настільки безоглядно Росія інвестує свою геоекономіку у свою геополітику. За свідченнями економічних експертів, Кремль, практично, забирає у росіян майбутнє, витрачаючи все більше і більше на оборонну галузь, в якій інвестиції не конвертуються ні у що, окрім смертей українців.

Україна спробувала ініціативно зіграти на геоекономічному полі, ввівши на велику шахівницю “українські мінерали та рідкоземельні метали”. В контексті залежності США від Китаю це був дуже серйозний та сміливий крок. Однак оточення Трампа змогло поставити пастку на шляху промоції цієї ідеї. Дональда Трампа змогли переконати, що пропозиція співпраці щодо українських мінеральних ресурсів – це не про майбутнє, а про минуле. Тобто Україна у такий спосіб має розрахуватися за те, що вона вже отримала. На сьогоднішній день українські дипломати, юристи та економісти змогли майже до кінця нівелювати цю пастку. “Мінеральна угода” зможе стати таємною зброєю України у “світі доріг”, якщо правильно нею розпорядитися.

Водночас американські надії на те, що після трьох років інтенсивної та дуже болючої інтеграції російського бізнесу зі східними та азійськими ринками можна розвернути цей процес у зворотному напрямку, має дуже низькі шанси на успіх. Активності Стіва Уіткоффа схожі на потуги здобути з козла молока.

Окрему проблему і для США, і для Росії становить позиція Європейського Союзу, який є одним з найпотужніших споживацьких ринків у світі та може грати у посилення чи послаблення економічних контактів із Китаєм та одночасно не допускати падіння України.

Саме тому в Кремлі розпочали нову антиєвропейську пропагандистську кампанію перед річницею перемоги у Другій світовій війні. А візит Стіва Уіткоффа до Путіна зображують як зустріч на Ельбі радянських та американських військ.

РІВЕНЬ 7: ОНТОЛОГІЧНА ВІЙНА

У попередніх версіях “семи рівнів війни” цей рівень називався “битвою добра і зла”. Тоді було висунуто гіпотезу: “Фізичне виживання українців залежить не від того, чи стануть вони на бік “добра” чи “зла”, а від того, як ці категорії сприймаються аудиторіями”.

Останні шість місяців особливо чітко показали, що “відстоювання цінностей” не обов’язково веде до успіху, особливо, коли набагато більш масштабні геополітичні гравці від декларації цінностей одразу переходять до трансакційного процесу укладення цинічних угод.

Натомість “добром” стає той наратив, який має спроможність утримувати увагу та віру людей у запропоновану реальність. Продовжуючи аналіз переходу від сценарію “A world adrift” до “Separate Silos”, можна сказати, що кластери сили, які будуть формуватися силами США, Росії, Китаю та Євросоюзу, грунтуватимуться на певних різних поглядах на реальність, цінності, добро і зло. Тобто нові світові кластери сили будуть побудовані на різних онтологічних платформах.

По суті, виступи віцепрезидента США Джей Ді Венса на Мюнхенській безпековій конференції та Паризькому Саміті з питань дій у сфері ШІ в лютому 2025 року – це перші онтологічні атаки нової адміністрації США проти іншої онтологічної платформи.

Онтологічні острови-кластери не будуть насамперед поєднані з географічної, економічної чи безпекової точки зору, хоч усі ці виміри і стануть наступними у процесі інтеграції. Передусім їх об’єднуватиме ідеологічна платформа. Спільна онтологія. Спільне бачення світу та реальності. І, в результаті, конкуренція між цими баченнями реальності стане ключовим фактором того, як різні кластери-союзи нового світового порядку будуть ділити свій вплив на світ.

Що стосується України, то аналіз її участі у світовому протистоянні говорить, що українська ідентичність (рівень 1) демонструє феноменальну стійкість.

Натомість відбиття російської агресії очікувано трансформувалося в стан stalemate (пат) та буде продовжуватися непрогнозовано довгий період (рівень 2).

Боротьба України за цивілізаційний вибір є двостороннім шляхом, оскільки Україна не може наодинці з агресором захищати цивілізаційні цінності без інших суб’єктів цього цивілізаційного вибору. Тому процеси на цьому рівні продовжуватимуть бути невизначеними (рівень 3).

Україна має хороший досвід генерування невизначеності, що доводиться помилковими очікуваннями американської розвідки та російського генштабу. Однак для генерації невизначеності потрібен ресурс та управлінський важіль. Така генерація можлива тільки у інформаційно-ідеологічному, культурному, онтологічному сегменті (рівень 4).

“Мінеральна угода” України з США може стати потужним інструментом на рівні стратегічного протистояння США та Китаю. Але, з високою ймовірністю, американська сторона боїться великих витрат на забезпечення безпеки цих інвестицій. Тому “український кейс” буде залишатися для Вашингтону другорядним, у порівнянні з європейським та російським. Єдина надія на збільшення міцності союзу з Європою (рівень 5).

Україна є дитиною “світу доріг”, у генах якої сплелися стійкість північних вікінгів (варягів) та віра і лагідність християн із півдня. Саме тому ми і виживемо як дитина “світу доріг”, для якої кордони не є сакрально-невід’ємним чинником. Однак слід розуміти, що однією з ключових категорій “світу доріг” є цінність, якою ти можеш обмінятися з іншим. Оскільки торговці й мандрівники, які зустрічаються серед великої дороги намагаються обмінятися чимось цінним, що у них є. Для цього недостатньо “мінералів та рідкоземельних металів”. Україна повинна пропонувати більш глобальну цінність (рівень 6).

Більш глобальною цінністю може бути виключно онтологічна зброя – такий особливий погляд на реальність, який має спроможність перемелювати галактичні обсяги ворожої пропаганди та зберігати стійкість навіть за відсутності перспективи реального виходу з ситуації. Такою онтологічною зброєю може бути концепція “укробуддизму” – переходу з онтології жертви до онтології гри.

Отже, можна сказати, що Україна може сподіватися на стратегічну перевагу виключно на двох рівнях протистояння із семи – на першому рівні боротьби за суб’єктність та ідентичність та на сьомому рівні онтологічної війни, війни за існування у реальності.

Ключовою цінністю, яку Україна може запропонувати своїм партнерам в рамках кластеру, який невідворотно буде формуватися в контексті сценарію “Separate Silos” – є онтологічна зброя, яка дозволила Україні вистояти під ударами агресії та нівелювати всі оцінки та прогнози поважних американських аналітиків.

Але будь-яка зброя стає зброєю в руках бійця лиш тоді, коли вона має інструкцію з використання. Стратегічний наратив, розуміння конструкції українських архетипів та культурно-інформаційних опор реальності і є цією інструкцією. Власне, робота над цією інструкцією продовжується в українському експертному середовищі на цей момент.

Дмитро Золотухін, експерт з питань інформаційних воєн та конкурентної розвідки

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства

У зоні активних бойових дій на Сумському напрямку українські оборонці скидами з дронів відбили від російських загарбників трьох своїх побратимів, які потрапили в полон.